Міріджанян Левон Варданович | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Міріджанян Левон Варданович


Міріджанян Левон Варданович

МІРІДЖАНЯ́Н Левон Варданович (Միրիջանյան Լևոն Վարդանի; 22. 01. 1933, Єреван – 15. 11. 2004, там само) – вірменський письменник, перекладач, літературознавець, громадський діяч. Чл. СЖ (1957), СП (1958) Вірменії. Закін. Єреван. ун-т (1955). Працював ученим секр. (1962–67), ст. н. с. (1967–69) Ін-ту літ-ри АН Вірменії; зав. ред. худож. літ-ри вид-ва «Гаястан» (1967–75; обидва – Єреван). 1-й заст. голови Т-ва книголюбів Вірменії (1985–89), голова т-ва «Հայ դպրություն» («Вір­менська писемність», від 1989), т-ва «Вірменія – Україна» (від 1999). Автор зб. «Ծովի կարոտ» («Морський смуток», 1965), «Երգի հովիվը» («Пастир пісні», 1969), «Դեպի ծով» («До моря», 1971), «Ճանապարհ» («Дорога», 1975) та ін. Як поет М. продовжував традиції вірмен. класич. поезії: теми любові до рідної землі, її давньої історії, чимало віршів стали результатом числен. поїздок за кордон, зокрема й в Україну, низку віршів присвятив Спітак. землетрусові у Вірменії 1988. Писав також поеми, зокрема про людські долі в конкрет. життєвих обставинах, серед них – відома поема «Երգի հովիվը» («Пастир пісні», 1969; перекладена араб., англ., рос., укр., португал. мовами), присвяч. трагіч. долі вірмен. композитора Комітаса та долі вірмен. нар. пісні в контексті світ. культури (один з кращих творів у вірмен. літ-рі на комітасів. тему; 1-а премія т-ва «Текеян» у Бейруті, 1969). Окремими вид. вийшли наук. дослідж. М. «Հայ բանաստեղծության ակունքները» («Витоки вірменської поезії», 1977), «Հայկական հնագույն մատյանը» («Найдревніший вірменський рукопис», 1981), «Վերընթերցելով Մովսես Խորենացու “Հայոց Պատմ­ու­­թյունը”» («Перечитуючи “Історію Вірменії” Мовсеса Хоренаці»), «Պատմության և առասպելի սահմանները» («Межі історії та міфу»; обидва – 1986), «Հայկյաններ» («Нащадки Гайка», 1988), «Աստվ­ածաշունչը և մենք» («Біблія і ми», 1994; усі – Єреван). Плідно працював М. у царині худож. перекладу, більшість його перекладац. досягнень – у перекладі з укр. мови: поезії В. Сосюри, Л. Ви­­ше­славського, О. Новицького, О. Ющенка, Є. Доломана, Т. Костецької, М. Братана, Н. Кащук, М. Упеника, В. Коротича, Ю. Сердюка, Л. Горлача, Р. Лубківського, В. Бойченка, В. Кочевського, М. Нестерчука. Йому належать переклади поезій Т. Шевченка («Іван Підкова», «Гамалія», «Розрита могила», «Заповіт», «На Великдень, на соломі», «Хіба самому написать», «Дурні та гордії ми люди»), що ввійшли до вибраного вид. Т. Шевченка вірмен. мовою (Єреван, 1989) та «Իմ Շեւչենկոն» («Мій Шевченко», К., 2002). Перекладац. діяльність М. відзнач. міжнар. літ. премією ім. Г. Сковороди (1993) – за книгу творів укр. поета-мислителя. М. написав ґрунт. розвідку «Как рождалась жемчужина» («Армянский венок Шевченко: Статьи. Очерки», Ереван, 1989) – про створення «Заповіту» Т. Шевченка, присвятив укр. поету поему «Հողի հպարտությունը» («Гордість землі»). Окремі твори М. переклали В. Кочевський, М. Нестерчук, Л. Горлач.

Тв.: укр. перекл. – Вітер з України: Вірші і поеми. К., 1986; Як народжувалась перлина // Вітчизна. 1989. № 3; Пастир пісні // Вірмен. рапсодія. Л., 1993; Ісус і вірменська дійсність // Арагац. 1996. № 7–10; Нащадки Гайка // Там само. 2000. № 2–9.

Літ.: Кочевський В. Три стежки на Тарасову гору // В сім’ї вольній, новій: Зб. К., 1989; Нестерчук М. Пам’яті побратима // ЛУ. 2004, 2 груд.

Статтю оновлено: 2019