Міські Млини | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Міські Млини


Міські Млини

МІСЬКІ́ МЛИНИ́ – село Зіньківського району Полтавської області; осередок гончарства. Підпорядк. Опішнян. селищ. раді. Знаходиться на правому березі р. Ворскла (притока Дніпра), за 47 км від обл. центру та 42 км від райцентру. За переписом насел. 2001, проживала 231 особа. В урочищі Мигдієва гора – залишки ровів і земляних валів городища ромен. культури. Село виникло з козац. слободи побл. переправи через Ворсклу, назву отримало завдяки чималій кількості млинів у цій місцевості. 1733 зведено першу дерев’яну церкву св. Василія Великого, що через аварій. стан 1812 коштом поміщиків Корицьких і держ. діяча, перекладача, мемуариста Ф. Луб’яновського була замінена новим мурованим храмом. 1838 прибудовано дзвіницю. Наприкінці 18 – на поч. 19 ст. млин, що належав родині Корицьких, переробляв 3600 кг збіжжя на рік. 1885 у М. М., що входили до Зіньків. пов. Полтав. губ., мешкали 1638 осіб, працювали винокур. і цегел. з-ди. За Всерос. переписом насел. 1897, проживали 995 осіб. На рубежі 19–20 ст. тут уздовж дороги простягався ряд торг. лавок. У нижній частині села мешкали шевці (Заливчі), бондарі (Шути, Чирвенки), стельмахи, кравці (Скрипники), ковалі (Капиноси), крамарі (Запаренки, Германи), у верх. частині (на горі), біля панського маєтку та на леваді – гончарі. Кустар. гончар. вироб-вом займалися цілі династії: Шипили, Шульженки, Китриші, Біляки, Федоші, Кизименки, Багрії, Бордуни, Гайдари, Рябоконі, Сердюченки, Ночовники та ін. У цей час нараховувалося 50 мисочників і 2 посудники. На відміну від майстрів ін. гончар. осередків Полтавщини, гончарі Опішного та М. М., що мали не більше 2–3 дес. землі, утримували себе виключно за рахунок продажу чи обміну своєї продукції, яку возили на Пд. і Слобожанщину. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. У 1920-х рр. село залишалося центром ви­­роб-ва мальованих полив’яних мисок у Полтав. окрузі. Гончарні вироби користувалися попитом переважно в сільс. населення. Відомо також, що, хоч і невеликим, але джерелом прибутку для них були ще й фрукт. садки. Багато хто з гончарів почав освоювати ін. ремесла: клали печі, чинбарювали, теслярували, займалися торгівлею. 1925 проживали 2616 осіб. До 1932 діяла агрошкола. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. Від 3 жовтня 1941 до 19 вересня 1943 – під нім.-фашист. окупацією. Під час відступу поліцаї спалили майже все село. Від обстрілів були зруйновані колиш. будинок банкіра та мецената Й. Рубінштейна та церква Василія Великого. 1955–58 споруджено Міськомлинян. ГЕС. 1957 збудовано сільс. клуб. 1973 завершили зведення нової школи, будівлю якої 2003 передали під обл. дитячо-юнац. оздоров. табір «Еколог». Відтоді місц. діти навч. у Опішній. 2009 відкрито Мемор. музей-садибу філософа й колекціонера опішнен. кераміки Л. Сморжа як структур. підрозділ Гончарства українського музею-заповідника Національного в Опішному. Мист. зібрання налічує 1,5 тис. експонатів, з них бл. 700 унікал. глиняних творів відомих гончарів Опішного – І. Білика, М. Китриша, Гаврила та Миколи Пошивайлів, Г. Тягуна, В. Омеляненка, Т. Демченка, О. Селюченко, оздоблених неповтор. мальовкою славет. малювальниць – Я. Пошивайло, З. Линник, П. Біляк, П. Сиси, М. Бондаренко та ін. Окрім кераміки, до колекції увійшли: вишиті чол. та жін. сорочки, рушники, скатертини; бл. 100 писанок; ікони 19 – поч. 20 ст.; живописні полотна, що є копіями картин відомих художників і написані власником колекції; меблі 1-ї пол. 19 ст. У Музеї-садибі зберігається також приватна б-ка вченого, що налічує бл. 3 тис. книг. 2017 в екстер’єрі Музею-садиби з’явилося 12 керам. садово-парк. скульптур, авторами яких є художники-керамісти з України, Бразилії, Білорусі. У М. М. народилися гончарі Оврам і Остап Ночовники, письменник, громад.-політ. діяч А. Заливчий.

Літ.: Василенко В. И. Мѣстечко Опош­ня Зеньковскаго уѣзда Полтавскай губерніи: Статистико-экономический очеркъ. П., 1889.

Статтю оновлено: 2019