Кіров Сергій Миронович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кіров Сергій Миронович

КІ́РОВ Сергій Миронович (справж. – Костріков; 15(27). 03. 1886, м. Уржум В’ятської губ., нині Кіров. обл., РФ – 01. 12. 1934, Ленінград, нині С.-Петербург) – більшовицький і радянський діяч. Закін. Казан. мех.-пром. уч-ще (Росія). Від 1904 брав участь у рев. діяльності в Сибіру, чотири рази заарештовувався. Чл. РСДРП від 1904. У 1905–07 керував нелегал. друкарнею, був одим із організаторів страйку залізничників у м. Томськ (Росія). Від 1909 мешкав у Владикавказі (Росія), працював журналістом у г. «Терек», 1916 очолив місц. більшов. орг-цію. Після Лютн. революції 1917 – депутат Владикавказ. ради, делегат 2-го Всерос. з’їзду рад. Під час воєн. дій 1918–20 сприяв становленню більшов. влади на Пн. Кавказі, був головою Військ.-рев. ком-ту Астрахан. краю (РФ). 1918 познайомився із Й. Сталіним і відтоді незмінно його підтримував. 1920 – повноваж. представник РРФСР у Грузії (готував повалення місц. уряду), згодом очолював рад. делегацію на поперед. мирних переговорах з Польщею у Ризі. 1921–25 – секр. ЦК КП(б) Азербайджану. Від 1926 – 1-й секр. Ленінгр. губерн. ком-ту партії та пн.-зх. бюро ЦК ВКП(б). Розгорнув репресивну політику проти парт.-госп. кадрів, спрямов. у першу чергу проти колиш. учасників антисталін. опозиції, ініціював виселення т. зв. непролетар. елементів з міста. 1929 група ленінгр. комуністів звинуватила К. у білогвардійщині, а також у тому, що до перевороту 1917 він не відразу перейшов на бік більшовиків. Питання, яке розглядала Центр. контрол. комісія, закрите з ініціативи Й. Сталіна. Від лютого 1934 – секр. ЦК ВКП(б). Убитий Л. Ніколаєвим, 6 грудня похов. у Москві побл. Кремлів. стіни. На думку Й. Сталіна, Л. Ніколаєву допомагали кер. ленінгр. НКВС за наказом Л. Троцького та Г. Зінов’єва. 1961 для розслідування вбивства президія ЦК КПРС створила спец. комісію. Тоді ж виникла версія, ніби під час виборів ЦК на 17-му з’їзді ВКП(б) бл. 300 делегатів проголосували проти Й. Сталіна і лише 3 проти К. У такий спосіб делегати підтвердили, що вони вбачали в останньому альтернативу Й. Сталіну. Стверджувалося, що за вказівкою Й. Сталіна та за участі Л. Кагановича, який спостерігав за роботою лічил. комісії, підсумки голосування фальсифіковано. На думку відомого політ. діяча і публіциста О. Яковлєва, К. на з’їзді розповів про антисталін. і критичні настрої частини делегатів, що нібито й стало підставою для помсти: більшу частину делегатів знищено, К. вбито. Донині не знайдено жодних документал. підтверджень цих версій, хоча встановлено, що справу Л. Ніколаєва свідомо заплутано, а його самого, родичів та ін. свідків розстріляно. К. був відданим сталінцем, який відігравав одну з провід. ролей у придушенні опозиції, тому немає підстав розглядати його як конкурента Й. Сталіна. Однак його вбивство використано для розгортання широкомасштаб. репресив. акцій (відомі як «кіров. набір»), насамперед проти колиш. учасників опозиції. В УРСР це стало приводом для черг. етапу знищення прибічників політики українізації, управлінців, діячів культури. На честь К. перейменовано низку адм.-тер. одиниць СРСР, зокрема в УРСР м. Зінов’євськ 1934–39 називалося Кірове, від 1939 – Кіровоград.

Лiт.: Красников С. В. Сергей Миронович Киров. Москва, 1964; Cинeльникoв С. С. Кіров. К., 1975; Росляков М. В. Убийство Кирова. Политические и уголовные преступления в 1930-х годах: Свидетельства очевидца. Ленинград, 1991; Судоплатов П. Разведка и Кремль: Записки нежелательного свидетеля. Москва, 1994; Шаповал Ю. «Сталин Кирова убил в коридорчике…»: 70 лет назад было совершено самое резонансное политическое убийство в советской истории // ЗН. 2004, 27 нояб. – 3 дек.

Ю. І. Шаповал

Стаття оновлена: 2013