Кіровоград

Визначення і загальна характеристика

КІРОВОГРА́Д (1775–1924 — Єлисавет­град, 1924–34 — Зіновʼєвськ, грудень 1934 — січень 1939 — Кірове,  від 2016 — Кропивницький) — місто обласного значе­н­ня, адміністративний, економічний, культурний центр Кірово­градської області. Виконує також функції центру Кірово­градського ра­йону. Знаходиться у центр. частині області, на р. Інгул (притока Пів­ден­ного Бугу), при впадін­ні в неї річок Грузька, Сугоклія та Біянка, за 392 км від Києва. Площа 103 км². Заг. кількість наяв. насел. від­повід­но до остан. пере­пису становила 254 103 особи (2001, складає 94,2 % до 1989): українців — 85,8 %, росіян — 12 %, проживали євреї, серби, греки, білоруси, молдавани, вірмени, болгари, грузини, німці. Станом на 1 грудня 2012 у К. мешкало 234 419 осіб. Вузол залізниць і автомоб. шляхів; аеропорт. Транс­порт­на інфра­структура: автобусні (56) та тролейбусні (6) маршрути. Поділяється на Кіров. (під­порядк. смт Нове) та Ленін. р-ни. Мікрора­йони: Арнаутове, Балашівка, Бєляєва, Велика Балка, Гірниче с-ще, Завадівка, Катранівка, Ковалівка, Кущівка, Лелеківка, Масляниківка, Некрасівка, Никанорівка, Новомиколаївка, Новоолексіївка, Озерна Балка, Солодка Балка, Стара Балашівка, Черемушки. Центр. є площа Кірова; гол. міські магістралі: вулиці Велика Пер­спективна (вісь центр. частини міста), 40-річчя Пере­моги (шлях на Миколаїв), Полтавська (шлях на м. Кременчук Полтав. обл.), Університет. про­спект (шляхи на м. Умань Черкас. обл. і Кишинів). Встановлено партнер. стосунки з нім. м. Бремергафен.

Історична довід­ка

Побл. міста зна­йдено посуд доби неоліту (4 тис. до н. е.), досліджено низку курганів з похова­н­нями та майстерню з виготовле­н­ня камʼяних шліфованих сокир доби бронзи (2 тис. до н. е.), виявлено ліпний лискований інкрустований горщик ран­ньоскіф. часу (6–4 ст. до н. е.), скіфські бронзові наконечник стріли (6 ст. до н. е.) і казан (5–4 ст. до н. е.). Від 2-ї пол. 16 ст. на цих землях існували зимівники запороз. козаків, які за­ймалися хліборобством, скотарством, мисливством і рибальством. Історія міста роз­починається 1754, коли за наказом рос. імператриці Єлизавети Петрівни була закладена фортеця св. Єлизавети для захисту пд. кордонів держави від нападів крим. татар. Її будівництво тривало 3 р. Укріпле­н­ня мало форму шестикутника, оточеного валами і глибоким ровом з водою. Вали завершувалися деревʼяною стіною з 3-ма баштами, на яких встановили гармати з ліквід. фортець — Пере­волоченської, Богородицької, Старосамарської та Камʼяного Затону. Гарнізон налічував до 1 тис. осіб. Тоді ж (1754) створ. Новосл­обід. козац. полк з центром у фортеці св. Єлизавети. Водночас побл. виникла слобода, яка 1764 стала центром Єлисаветин. провінції Новорос. губ., а 1775 отримала статус міста та назву Єлисавет­град. Фортеця св. Єлизавети ві­ді­гравала помітну роль у ході рос.-турец. війни 1768–74 у боротьбі за вихід до Чорного моря, після при­єд­на­н­ня 1783 Крим. ханства до Рос. імперії втратила військ.-стратег. значе­н­ня (озброє­н­ня пере­дано до Херсона). 1785 у Єлисавет­граді збудовано цукр. завод. Вигідне роз­ташува­н­ня міста сприяло його зро­стан­ню та роз­витку торгівлі. На­прикінці 18 ст. щорічно від­бувалися великі ярмарки з торгівлі зерном, худобою, вовною, землероб. знаря­д­дями. 1784–95 — у складі Катеринослав., 1795–97 — Вознесен. намісництв, 1797–1801 — повіт. місто Новорос., 1802 — Микол., 1803–28 та від 1865 — Херсон. губерній, 1829–64 — центр військ. поселень на Пд. України. 1787 засн. один із перших мед. закладів в Україні — хірург. школу. На поч. 1860-х рр. Єлисавет­град мав 21 вулицю, були великий міський (пл. 23 дес.) і 16 невеликих приват. садів. У 19 ст. за архіт. непо­вторність Єлисавет­град називали «маленьким Парижем». У місті творили ві­домі архітектори того часу, зокрема А. Достоєвський (брат рос. письмен­ника Ф. Достоєвського; 1849–58 — міський архітектор, брав участь у роз­роблен­ні та реалізації генплану міста, забудові торг. спорудами та житл. будинками) і О. Лишневський. 1869 прокладено залізницю від Єлисавет­града до Одеси та Кременчука, 1872 — до Харкова і Миколаєва. 1870 від­крито земське реал. училище, у різні роки в ньому працювали один із засн. словʼян. філології В. Григорович, природо­знавець Г. Близнін, історик, археолог і фольклорист В. Ястребов (1883 заснував істор.-геогр. музей, від якого веде свою історію Кірово­градський обласний крає­знавчий музей), поет і композитор П. Ніщинський, художник Ф. Козачинський; на­вчалися актори та режисери М. Садовський і П. Саксаганський, письмен­ник Ю. Яновський, поет Демʼян Бєд­ний, художник О. Осмьоркін (народився у К.). 1882 під керівництвом М. Кропивницького, а пізніше М. Старицького, почала діяти перша укр. професійна театр. трупа, до якої входили І. Карпенко-Карий, М. Садовський, П. Саксаганський, М. Заньковецька, М. Садовська-Барілот­ті, Г. Затиркевич-Карпинська. Тут починали свою театр. діяльність майбутні нар. арт. СРСР Г. Юра й І. Марʼяненко. Значну роль у роз­витку музики та хор. мистецтва ві­ді­гравала школа Гу­става Нейгауза. З Єлисавет­градом повʼязані життя та діяльність видат. музикантів і композиторів Генріха Гу­ставовича Нейгауза (нар. арт. РРФСР, народився у К.), Ф. Блуменфельда, класика польс. музики К. Шимановського. У 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. в місті ви­ступали композитори М. Мусоргський, О. Скрябін, А. Рубінштейн, М. Лисенко, спів­аки Ф. Шаляпін, Л. Собінов, уродженець Єлисавет­града, один з фундаторів рос. вокал. школи Й. Петров, артисти В. Качалов, В. Коміс­саржевська, М. Савіна. Картини єлисавет­градця І. Похитонова, на яких зображено не­осяжні простори рідного краю, мальовничі хутори та хати в степах Єлисавет­градщини, І. Рєпін на­звав мініатюр. перлами. У 1770-х рр. мешкало бл. 2,4 тис., 1784 — 4170, 1787 — 4746, 1858 — 23 700, 1873 — 38 100, 1897 — 61 500, 1910 — 76 тис. осіб. 1897 діяло 10 православ. храмів, 40 навч. закладів, збиралося 4 ярмарки, працювали 525 торг. закладів, понад 200 під­приємств. 1908 британ. промисловці брати Р. і Т. Ельворті на базі від­критого ними 1874 Єлисаветгр. заводу землероб. машин (нині «Червона зірка») створили одне з найбільших АТ у галузі виробництва агроном. техніки у Над­дні­прян. Україні — «Ельворті Роберт і Томас». Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1918 в околицях Єлисавет­града були роз­міщені від­діли УСС, весною 1919 на Єлисавет­градщині вели бої з більшовиками пов­станці отамана М. Григорʼєва. 24 січня 1920 остаточно встановлено більшов. владу. 1923–30 — окруж. центр. 1920–22 — у складі Микол. губ., 1922–25 — Одес. губ., 1932–37 — Одес. обл., 1937–39 — Микол. обл. 1924 на честь уродженця Єлисавет­града, рад. держ. і парт. діяча Г. Зіновʼєва місто пере­йменовано на Зіновʼєвськ. Від 1939 — обл. центр. У між­воєн. період на базі «Червоної зірки» створ. металооб­роб., мех. і авторемонт. заводи, побудовано низку під­приємств легкої та харч. пром-стей. Жит. за­знали сталін. ре­пресій. 1926 проживало бл. 65 тис., 1939 — 100,3 тис. осіб. Від 5 серпня 1941 до 8 січня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. Діяло рад. під­пі­л­ля. Місто було визволене унаслідок Кірово­градської на­ступальної операції. Значну кількість кірово­градців за мужність, виявлену на фронтах 2-ї світової війни, від­значено бо­йовими нагородами; В. Галушкін, Г. Гончар, І. Коваль, Г. Куропʼятников, П. Луньов, Г. Пере­крестов, О. Повірений, І. Фісанович отримали зва­н­ня Героя Рад. Союзу. 1943 мешкало 63 403, 1959 — 128 207, 1970 — 188 795, 1979 — 236 652, 1995 — 278 300 осіб. 

Економіка і культура

У К. — 3 держ. ВНЗи ІІІ–ІV рівня акредитації: Кіровогр. льотна академія Нац. авіац. університету (до 2011 — Державна льотна академія України), Кірово­градський державний педагогічний університет ім. В. Вин­ниченка, Кірово­градський національний технічний університет; 7 держ. ВНЗів І–ІІ рівня акредитації, зокрема Кірово­градське музичне училище, буд., маш.-буд., мед., статистики, кооп. економіки і права коледжі, технікум механізації с. господарства; 44 заг.-осв. навч. і 39 до­шкіл. закладів; Кірово­градська обласна філармонія, Кірово­градський академічний обласний театр ляльок, Кірово­градський академічний обласний український музично-драматичний театр ім. М. Кропивницького, Кіровогр. обл. крає­знавчий музей (від­діл — Кропивницького М. Меморіальний музей), Кірово­градський обласний художній музей, Кірово­градська обласна наукова медична бібліотека, Кірово­градська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Д. Чижевського; міські заклади культури — 4 муз. школи (школа № 1 носить імʼя Г. Нейгауза, № 2 — уродженця міста композитора, нар. арт. УРСР, засл. діяча мистецтв Турк­мен. РСР і УРСР Ю. Мейтуса; у них від­крито Нейгауза Г. Г. Кірово­градський народний меморіальний музей і Мейтуса Ю. Кірово­градський народний меморіальний музей), художня школа ім. О. Осмьоркіна, Кірово­градський літературно-меморіальний музей ім. І. Карпенка-Карого, Кірово­градський музей музичної культури ім. К. Шимановського, Кірово­градський художньо-меморіальний музей О. Осмьоркіна, центр. бібліотека та її 21 філія, 6 клуб. закладів, Будинок творчості, Будинок учителя, кінотеатри «Зоряний» і «Портал»; 3 поліклініки, 3 лікарні, 2 пологових будинки, станція швидкої мед. допомоги, 3 стоматол. поліклініки, амбулаторія заг. практики сімей. медицини; 12 готелів. Гол. регіон. су­спільно-політ. періодичні вид.: «Кірово­градська правда», «Народне слово» (обидві — обласні), «Вечірня газета» (вісник Кіровогр. міськради), «21-й канал», «Украина-Центр». Широко ві­домі в Україні засл. ансамбль нар. танцю «Ятрань», муніцип. камер. хор, ансамбль пісні і танцю «Весна», дит. колективи «Пролісок», «Росинка» та ін. Парки-памʼятки садово-парк. мистецтва місц. значе­н­ня: ім. 50-річчя Жовтня (пл. 42,7 га), Пере­моги (39,5 га), Ковалівський (8,3 га), Космонавтів (4,57 га; усі заповід­аються від 1972). 

У місті працюють 14 ДЮСШ, школа вищої спорт. майстерності, в яких за­ймаються спортом 5,1 тис. дітей. Міська спорт. база: 4 стадіони, 357 спорт. май­данчиків, скейтпарк, водноспорт. база, 7 теніс. кортів, 9 футбол. полів. Віруючі пере­важно православні. Реліг. громади: 17 — УПЦ МП, 9 — УПЦ КП, 3 — УАПЦ, 2 — УГКЦ, 1 — РКЦ, 8 — євангел. християн-баптистів, 5 — християн віри євангельської, 1 — християн віри євангельської-пʼятдесятників, 4 — адвентистів сьомого дня, 2 — свідків Єгови, 2 — армії спасі­н­ня, 1 — ново­апостол. церкви, 8 — повного Євангелія, 1 — проте­стантсько-пресвітеріанська, 2 — церкви Божої, 1 — Божої церкви християн віри євангельської, 1 — євангел. християн, 1 — християн євангел. церкви, 5 — юдеїв, 2 — мусульман, 1 — автономних. Під охороною держави — бл. 300 памʼяток історії, монум. мистецтва й архітектури. 

Памʼятки архітектури: земляні укріпле­н­ня та комплекс споруд фортеці св. Єлизавети, військ. містечко (1848–55, класицизм, арх. В. Верлоп), яке складається з палацу, військ. училища, штаб. корпусу, будівлі офіцер. зі­бра­н­ня, манежу; Грецька церква (кафедрал. собор Різдва Пресвятої Богородиці, 1812) з дзвіницею (1828), Спасо-Преображен. (1833) і Свято-Покров. (1850–75) церкви, синагога (1853), житл. будинок (1786, вул. Молодіжна, № 27). Встановлено памʼятники Б. Хмельницькому, Т. Шевченку, В. Вин­ниченку, братам Ельворті, М. Кропивницькому, міському голові Єлисавет­града О. Пашутіну, Герою Рад. Союзу О. Єгорову, С. Кірову, визволителям К. від нім.-фашист. окупантів, робітникам заводу «Червона зірка», які загинули на фронтах 2-ї світової війни, героям, що боролися за владу Рад 1918–21, 1941–45, героям-комсомольцям, воїнам-інтернаціоналістам, меморіал Слави, погру­д­дя славіста, палео­графа В. Григоровича, О. Пушкіна, лікаря-хірурга М. Пирогова, Героя Рад. Союзу Г. Куропʼятникова, памʼятні знаки жертвам голодомору 1932–33, голокосту, аварії на ЧАЕС, льотчику П. Вересоцькому, воїнам-спортс­менам, які від­дали життя за Батьківщину, на честь першого трамвая міста, «Катюша», «Янгол-охоронець». 

Видатні уродженці

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю