Розмір шрифту

A

Кіровоград

КІРОВОГРА́Д (1775–1924 — Єлисавет­град, 1924–34 — Зіновʼєвськ, грудень 1934 — січень 1939 — Кірове,  від 2016 — Кропивницький) — місто обласного значе­н­ня, адміністративний, економічний, культурний центр Кірово­градської області. Виконує також функції центру Кірово­градського ра­йону. Знаходиться у центр. частині області, на р. Інгул (притока Пів­ден­ного Бугу), при впадін­ні в неї річок Грузька, Сугоклія та Біянка, за 392 км від Києва. Площа 103 км2. Заг. кількість наяв. насел. від­повід­но до остан. пере­пису становила 254 103 особи (2001, складає 94,2 % до 1989): українців — 85,8 %, росіян — 12 %, проживали євреї, серби, греки, білоруси, молдавани, вірмени, болгари, грузини, німці. Станом на 1 грудня 2012 у К. мешкало 234 419 осіб. Вузол залізниць і автомоб. шляхів; аеропорт. Транс­порт­на інфра­структура: автобусні (56) та тролейбусні (6) маршрути. Поділяється на Кіров. (під­порядк. смт Нове) та Ленін. р-ни. Мікрора­йони: Арнаутове, Балашівка, Бєляєва, Велика Балка, Гірниче с-ще, Завадівка, Катранівка, Ковалівка, Кущівка, Лелеківка, Масляниківка, Некрасівка, Никанорівка, Новомиколаївка, Новоолексіївка, Озерна Балка, Солодка Балка, Стара Балашівка, Черемушки. Центр. є площа Кірова; гол. міські магістралі: вулиці Велика Пер­спективна (вісь центр. частини міста), 40-річчя Пере­моги (шлях на Миколаїв), Полтавська (шлях на м. Кременчук Полтав. обл.), Університет. про­спект (шляхи на м. Умань Черкас. обл. і Кишинів). Встановлено партнер. стосунки з нім. м. Бремергафен.

Історична довід­ка

Побл. міста зна­йдено посуд доби неоліту (4 тис. до н. е.), досліджено низку курганів з похова­н­нями та майстерню з виготовле­н­ня камʼяних шліфованих сокир доби бронзи (2 тис. до н. е.), виявлено ліпний лискований інкрустований горщик ран­ньоскіф. часу (6–4 ст. до н. е.), скіфські бронзові наконечник стріли (6 ст. до н. е.) і казан (5–4 ст. до н. е.). Від 2-ї пол. 16 ст. на цих землях існували зимівники запороз. козаків, які за­ймалися хліборобством, скотарством, мисливством і рибальством. Історія міста роз­починається 1754, коли за наказом рос. імператриці Єлизавети Петрівни була закладена фортеця св. Єлизавети для захисту пд. кордонів держави від нападів крим. татар. Її будівництво тривало 3 р. Укріпле­н­ня мало форму шестикутника, оточеного валами і глибоким ровом з водою. Вали завершувалися деревʼяною стіною з 3-ма баштами, на яких встановили гармати з ліквід. фортець — Пере­волоченської, Богородицької, Старосамарської та Камʼяного Затону. Гарнізон налічував до 1 тис. осіб. Тоді ж (1754) створ. Новосл­обід. козац. полк з центром у фортеці св. Єлизавети. Водночас побл. виникла слобода, яка 1764 стала центром Єлисаветин. провінції Новорос. губ., а 1775 отримала статус міста та назву Єлисавет­град. Фортеця св. Єлизавети ві­ді­гравала помітну роль у ході рос.-турец. війни 1768–74 у боротьбі за вихід до Чорного моря, після при­єд­на­н­ня 1783 Крим. ханства до Рос. імперії втратила військ.-стратег. значе­н­ня (озброє­н­ня пере­дано до Херсона). 1785 у Єлисавет­граді збудовано цукр. завод. Вигідне роз­ташува­н­ня міста сприяло його зро­стан­ню та роз­витку торгівлі. На­прикінці 18 ст. щорічно від­бувалися великі ярмарки з торгівлі зерном, худобою, вовною, землероб. знаря­д­дями. 1784–95 — у складі Катеринослав., 1795–97 — Вознесен. намісництв, 1797–1801 — повіт. місто Новорос., 1802 — Микол., 1803–28 та від 1865 — Херсон. губерній, 1829–64 — центр військ. поселень на Пд. України. 1787 засн. один із перших мед. закладів в Україні — хірург. школу. На поч. 1860-х рр. Єлисавет­град мав 21 вулицю, були великий міський (пл. 23 дес.) і 16 невеликих приват. садів. У 19 ст. за архіт. непо­вторність Єлисавет­град називали «маленьким Парижем». У місті творили ві­домі архітектори того часу, зокрема А. Достоєвський (брат рос. письмен­ника Ф. Достоєвського; 1849–58 — міський архітектор, брав участь у роз­роблен­ні та реалізації генплану міста, забудові торг. спорудами та житл. будинками) і О. Лишневський. 1869 прокладено залізницю від Єлисавет­града до Одеси та Кременчука, 1872 — до Харкова і Миколаєва. 1870 від­крито земське реал. училище, у різні роки в ньому працювали один із засн. словʼян. філології В. Григорович, природо­знавець Г. Близнін, історик, археолог і фольклорист В. Ястребов (1883 заснував істор.-геогр. музей, від якого веде свою історію Кірово­градський обласний крає­знавчий музей), поет і композитор П. Ніщинський, художник Ф. Козачинський; на­вчалися актори та режисери М. Садовський і П. Саксаганський, письмен­ник Ю. Яновський, поет Демʼян Бєд­ний, художник О. Осмьоркін (народився у К.). 1882 під керівництвом М. Кропивницького, а пізніше М. Старицького, почала діяти перша укр. професійна театр. трупа, до якої входили І. Карпенко-Карий, М. Садовський, П. Саксаганський, М. Заньковецька, М. Садовська-Барілот­ті, Г. Затиркевич-Карпинська. Тут починали свою театр. діяльність майбутні нар. арт. СРСР Г. Юра й І. Марʼяненко. Значну роль у роз­витку музики та хор. мистецтва ві­ді­гравала школа Гу­става Нейгауза. З Єлисавет­градом повʼязані життя та діяльність видат. музикантів і композиторів Генріха Гу­ставовича Нейгауза (нар. арт. РРФСР, народився у К.), Ф. Блуменфельда, класика польс. музики К. Шимановського. У 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. в місті ви­ступали композитори М. Мусоргський, О. Скрябін, А. Рубінштейн, М. Лисенко, спів­аки Ф. Шаляпін, Л. Собінов, уродженець Єлисавет­града, один з фундаторів рос. вокал. школи Й. Петров, артисти В. Качалов, В. Коміс­саржевська, М. Савіна. Картини єлисавет­градця І. Похитонова, на яких зображено не­осяжні простори рідного краю, мальовничі хутори та хати в степах Єлисавет­градщини, І. Рєпін на­звав мініатюр. перлами. У 1770-х рр. мешкало бл. 2,4 тис., 1784 — 4170, 1787 — 4746, 1858 — 23 700, 1873 — 38 100, 1897 — 61 500, 1910 — 76 тис. осіб. 1897 діяло 10 православ. храмів, 40 навч. закладів, збиралося 4 ярмарки, працювали 525 торг. закладів, понад 200 під­приємств. 1908 британ. промисловці брати Р. і Т. Ельворті на базі від­критого ними 1874 Єлисаветгр. заводу землероб. машин (нині «Червона зірка») створили одне з найбільших АТ у галузі виробництва агроном. техніки у Над­дні­прян. Україні — «Ельворті Роберт і Томас». Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1918 в околицях Єлисавет­града були роз­міщені від­діли УСС, весною 1919 на Єлисавет­градщині вели бої з більшовиками пов­станці отамана М. Григорʼєва. 24 січня 1920 остаточно встановлено більшов. владу. 1923–30 — окруж. центр. 1920–22 — у складі Микол. губ., 1922–25 — Одес. губ., 1932–37 — Одес. обл., 1937–39 — Микол. обл. 1924 на честь уродженця Єлисавет­града, рад. держ. і парт. діяча Г. Зіновʼєва місто пере­йменовано на Зіновʼєвськ. Від 1939 — обл. центр. У між­воєн. період на базі «Червоної зірки» створ. металооб­роб., мех. і авторемонт. заводи, побудовано низку під­приємств легкої та харч. пром-стей. Жит. за­знали сталін. ре­пресій. 1926 проживало бл. 65 тис., 1939 — 100,3 тис. осіб. Від 5 серпня 1941 до 8 січня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. Діяло рад. під­пі­л­ля. Місто було визволене унаслідок Кірово­градської на­ступальної операції. Значну кількість кірово­градців за мужність, виявлену на фронтах 2-ї світової війни, від­значено бо­йовими нагородами; В. Галушкін, Г. Гончар, І. Коваль, Г. Куропʼятников, П. Луньов, Г. Пере­крестов, О. Повірений, І. Фісанович отримали зва­н­ня Героя Рад. Союзу. 1943 мешкало 63 403, 1959 — 128 207, 1970 — 188 795, 1979 — 236 652, 1995 — 278 300 осіб. 

Економіка і культура

Нині у К. працюють 79 пром. під­приємств, з них найбільші: машинобудува­н­ня — «Червона зірка», «Гідросила», «Гідросила АПМ» (аксіально-поршневі машини), «Гідросила ЛЄДА» (рукава для гідросистем), «Радій», Кіровогр. завод гідравліч. машин «Цукро­гі­дромаш», Кіровогр. завод дозуючих автоматів, фірма «Ось» (вантажні та спеціаліз. причепи, устаткува­н­ня для бджільництва), «УТОС» (фільтро­елементи для автомобіл. техніки), «Друкмаш-центр» (інвалідні коляски, ортопедичні при­стосува­н­ня), З-д не­стандарт. обладна­н­ня; металургії та обробле­н­ня металу — «Сегмент» (зап­частини для с.-г. техніки), Кіровогр. інструмент. завод «Лезо», «Колі­ймаш» (метал. кон­струкції); хім. промисловості — «Про­грес-2010» (фарби, лаки), «Кірово­градпо­стач» (фарби та лаки, вода дис­тильована, рідини для гідравліч. пере­дач і гальмових систем); з виготовле­н­ня ін. неметал. продукції — Кіровогр. завод буд. матеріалів № 1, Кіровогр. завод буд. матеріалів № 2 «Синтез», «Дзеркальник» (вироби зі скла); ювелір. промисловості — «Гранд Ювелір»; з виготовле­н­ня меблів і виробів з деревини — Мебл. ф-ка, «Кедр», «Кірово­градтара»; целюлозно-папер. виробництва, видавн. справи — «Полі­графія», «Полі­граф-Сервіс», «Імекс-ЛТД», «Факір», «КОД»; легкої промисловості — швейні ф-ки «Зорянка» та «Україна»; харчової промисловості — «Ятрань» (мʼясо, суб­продукти, мʼясні напів­фабрикати, ковбасні вироби), «Імперія С» (горілчані вироби, солод), «Ласка» (морозиво та вироби з нього), «Єдина система» (солена, копчена, вʼялена риба, філе тощо), «Кірово­градхліб», «Прод-інвест» (солодке печиво, вафлі), «Східні ласощі» (халва, насі­н­ня), «Крупʼяний дім», «Кірово­градолія» (пере­робле­н­ня насі­н­ня соняшнику, виготовле­н­ня олії), «Креатив» (олійно-жирова продукція), «Протеїн-Продакшн» (тех. олія). Місто лежить у межах УЩ і його структур. одиниці — Кіровогр. тектоніч. блоку, в основі якого — давній докембр. фундамент, складений гранітами, гнейсами, чарнокітами, габро-лабродаритами. Кірово­градське родовище граніту, яке знаходиться побл. К. на правому березі Сугоклії, — одне з найбільших в Україні. Є поклади бурого вугі­л­ля (Балашів.-Кіровогр. родовище), урану та високо­якіс. піску, придат. для виробництва скла. На р. Грузька створ. Лелеківське, на Інгулі — Кірово­градське водо­сховища. Субʼєкти господарюва­н­ня К. здійснюють зовн.-торг. операції з понад 100 країнами світу. Основу товар. структури зовн. торгівлі складають жири та олія (45,7 %), машини, устаткува­н­ня та механізми (32,2 %). Функціонують 5 бізнес-центрів, 14 аудитор. фірм, 32 фінансово-кредитні установи, 16 інвестиц.-ін­новац. фондів і компаній, 10 бірж, 4 лізинг. центри. 

У К. — 3 держ. ВНЗи ІІІ–ІV рівня акредитації: Кіровогр. льотна академія Нац. авіац. університету (до 2011 — Державна льотна академія України), Кірово­градський державний педагогічний університет ім. В. Вин­ниченка, Кірово­градський національний технічний університет; 7 держ. ВНЗів І–ІІ рівня акредитації, зокрема Кірово­градське музичне училище, буд., маш.-буд., мед., статистики, кооп. економіки і права коледжі, технікум механізації с. господарства; 44 заг.-осв. навч. і 39 до­шкіл. закладів; Кірово­градська обласна філармонія, Кірово­градський академічний обласний театр ляльок, Кірово­градський академічний обласний український музично-драматичний театр ім. М. Кропивницького, Кіровогр. обл. крає­знавчий музей (від­діл — Кропивницького М. Меморіальний музей), Кірово­градський обласний художній музей, Кірово­градська обласна наукова медична бібліотека, Кірово­градська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Д. Чижевського; міські заклади культури — 4 муз. школи (школа № 1 носить імʼя Г. Нейгауза, № 2 — уродженця міста композитора, нар. арт. УРСР, засл. діяча мистецтв Турк­мен. РСР і УРСР Ю. Мейтуса; у них від­крито Нейгауза Г. Г. Кірово­градський народний меморіальний музей і Мейтуса Ю. Кірово­градський народний меморіальний музей), художня школа ім. О. Осмьоркіна, Кірово­градський літературно-меморіальний музей ім. І. Карпенка-Карого, Кірово­градський музей музичної культури ім. К. Шимановського, Кірово­градський художньо-меморіальний музей О. Осмьоркіна, центр. бібліотека та її 21 філія, 6 клуб. закладів, Будинок творчості, Будинок учителя, кінотеатри «Зоряний» і «Портал»; 3 поліклініки, 3 лікарні, 2 пологових будинки, станція швидкої мед. допомоги, 3 стоматол. поліклініки, амбулаторія заг. практики сімей. медицини; 12 готелів. Гол. регіон. су­спільно-політ. періодичні вид.: «Кірово­градська правда», «Народне слово» (обидві — обласні), «Вечірня газета» (вісник Кіровогр. міськради), «21-й канал», «Украина-Центр». Широко ві­домі в Україні засл. ансамбль нар. танцю «Ятрань», муніцип. камер. хор, ансамбль пісні і танцю «Весна», дит. колективи «Пролісок», «Росинка» та ін. Парки-памʼятки садово-парк. мистецтва місц. значе­н­ня: ім. 50-річчя Жовтня (пл. 42,7 га), Пере­моги (39,5 га), Ковалівський (8,3 га), Космонавтів (4,57 га; усі заповід­аються від 1972). 

У місті працюють 14 ДЮСШ, школа вищої спорт. майстерності, в яких за­ймаються спортом 5,1 тис. дітей. Міська спорт. база: 4 стадіони, 357 спорт. май­данчиків, скейтпарк, водноспорт. база, 7 теніс. кортів, 9 футбол. полів. Віруючі пере­важно православні. Реліг. громади: 17 — УПЦ МП, 9 — УПЦ КП, 3 — УАПЦ, 2 — УГКЦ, 1 — РКЦ, 8 — євангел. християн-баптистів, 5 — християн віри євангельської, 1 — християн віри євангельської-пʼятдесятників, 4 — адвентистів сьомого дня, 2 — свідків Єгови, 2 — армії спасі­н­ня, 1 — ново­апостол. церкви, 8 — повного Євангелія, 1 — проте­стантсько-пресвітеріанська, 2 — церкви Божої, 1 — Божої церкви християн віри євангельської, 1 — євангел. християн, 1 — християн євангел. церкви, 5 — юдеїв, 2 — мусульман, 1 — автономних. Під охороною держави — бл. 300 памʼяток історії, монум. мистецтва й архітектури. 

Памʼятки архітектури: земляні укріпле­н­ня та комплекс споруд фортеці св. Єлизавети, військ. містечко (1848–55, класицизм, арх. В. Верлоп), яке складається з палацу, військ. училища, штаб. корпусу, будівлі офіцер. зі­бра­н­ня, манежу; Грецька церква (кафедрал. собор Різдва Пресвятої Богородиці, 1812) з дзвіницею (1828), Спасо-Преображен. (1833) і Свято-Покров. (1850–75) церкви, синагога (1853), житл. будинок (1786, вул. Молодіжна, № 27). Встановлено памʼятники Б. Хмельницькому, Т. Шевченку, В. Вин­ниченку, братам Ельворті, М. Кропивницькому, міському голові Єлисавет­града О. Пашутіну, Герою Рад. Союзу О. Єгорову, С. Кірову, визволителям К. від нім.-фашист. окупантів, робітникам заводу «Червона зірка», які загинули на фронтах 2-ї світової війни, героям, що боролися за владу Рад 1918–21, 1941–45, героям-комсомольцям, воїнам-інтернаціоналістам, меморіал Слави, погру­д­дя славіста, палео­графа В. Григоровича, О. Пушкіна, лікаря-хірурга М. Пирогова, Героя Рад. Союзу Г. Куропʼятникова, памʼятні знаки жертвам голодомору 1932–33, голокосту, аварії на ЧАЕС, льотчику П. Вересоцькому, воїнам-спортс­менам, які від­дали життя за Батьківщину, на честь першого трамвая міста, «Катюша», «Янгол-охоронець». 

Видатні уродженці

Серед видатних уродженців також — письмен­ник, політ. і держ. діяч В. Вин­ниченко; філософ-неокантієць 19 ст. А. Спір, фізик, філософ, історик науки, чл.-кор. АН СРСР Б. Гес­сен, хімік, чл.-кор. АН СРСР Д. Талмуд, зоолог, академік АН Казах. РСР Б. Домбровський, зоолог, академік ВАСГНІЛ Б. Завадовський, фахівець у галузі металургії, чл.-кор. АН УРСР В. Васильєв, ботанік, чл.-кор. АН УРСР А. Окснер, фахівець у галузі гірн. справи, чл.-кор. АН УРСР К. Татомир, математик, чл.-кор. НАНУ О. Бойчук, фахівець у галузі кораблебудува­н­ня, Герой РФ М. Кваша, хімік М. Варламов, фахівець у галузі металорізал. вер­статів та інструментів В. Крижанівський, сходо­знавець Т. Жданко, історик І. Компанієць, мово­знавці В. Манакін і О. Семенюк, біо­логи О. Липа та Л. Сіренко, лікар-педіатр Л. Омельченко; літературо­знавець І. Айзеншток, письмен­ник, журналіст П. Голота, поет, пред­ставник праз. школи Ю. Дараґан, письмен­ник, кінодраматург, засл. діяч мистецтв Білорус. РСР Г. Кобець, письмен­ник, драматург Ю. Олеша, поетеса, літературо­знавець Л. Скирда, поет, пере­кладач А. Тарковський, поет, прозаїк, театро­знавець В. Шурапов; архітектори Я. Паученко, Г. Фільваров, В. Кривенко (засл. арх. України), графік, живописець, нар. художник УРСР, дійс. чл. АМ СРСР А. Каневський, графік, живописець, мистецтво­знавець А. Нюренберг, художник-баталіст П. Покаржевський, скульптор Ю. Білостоцький, ре­ставратор, колекціонер О. Ільїн, художниця театру Р. Марголіна, художники декор.-ужитк. мистецтва Е. Руденко, Микола та його сини Олександр і Сергій Фірсови, графіки В. Кирʼянов, О. Пунгіна, І. Смичек, живописці М. Алексєєв, І. Бабій, Ю. Гончаренко, А. Горбенко (засл. художник України), В. Давидов, Ю. Луцкевич, О. Надєждіна, І. Олінський, Л. Орлик, В. Плітін; музико­знавці О. Ігнатьєва та Б. Котляров, актори, режисери, антре­пренери Т. Колесниченко й О. Суслов, спів­ачка О. Кропивницька, нар. арт. УРСР — актори, режисери А. Кравчук і К. Параконьєв, актор О. Луценко, хорео­граф А. Кривохижа, хор. диригент М. Тараканов, нар. арт. України — режисер, драматург М. Барський, спів­ачка Р. Валькевич, спів­ак, нар. арт. РРФСР В. Лубенцов, засл. арт. УРСР — актори Є. Аведикова, Н. Ігнатьєва, І. Терентьєв, актор, режисер А. Ратмиров, режисер М. Станіславський, спів­ак В. Авдєєв, диригент, композитор Н. Пруслін, актор, режисер, засл. арт. України В. Дейнекін, засл. діячі мистецтв УРСР — кінорежисери В. Браун та І. Стависький, хор. диригент С. Дорогий, актор Д. Островський, засл. діячі мистецтв України — танцюрист, балет­мейстер В. Дебелий, хор. диригент Ю. Любович, засл. діячі мистецтв РРФСР — актор, режисер О. Загаров, кінорежисер, кіно­оператор, художник О. Разумний; генерал-майор Армії Української Держави К. Середин; спортс­мени Г. Гамарник (греко-римська боротьба), А. Глущенко (тріатлон), Р. Мезенцев (спорт. гімнастика), В. Поркуян (футбол), О. Симоненко (велосипед. спорт). Зва­н­ня «Почес. громадянин К.» присвоєну генералу Д. Остен-Сакену (1864, найпершим удостоєний), губернатору Херсон. губ. О. Ерделі (1890), хорео­графу, нар. арт. УРСР А. Кривохижі, педагогу, публіцисту, письмен­нику О. Сухомлинському (обидва — 1998), спортс­мену О. Симоненку (2003), ректору Київ. університету внутр. справ М. Ануфрієву, кер. заводу «Гідросила», ВО «Червона зірка», фірми «Ось» В. Желтобрюху (обидва — 2004), хор. диригенту, засл. діячу мистецтв України Ю. Любовичу, Героям Рад. Союзу М. Єрещенку та Д. Семенову (усі — 2005), голові правлі­н­ня–ген. дир. АТ «Червона зірка», міському голові К. (від 2010) О. Саінсусу (2008), голові на­гляд. ради АТ «Радій» Є. Бахмачу, дир. швей. ф-ки «Зорянка» В. Курбатову, фахівцю у галузі створе­н­ня та від­новле­н­ня с.-г. техніки, чл.-кор. НААНУ, ректору Кіровогр. тех. університету М. Черноволу (усі — 2009), ректору Кіровогр. льотної академії Нац. авіац. університету С. Недільку (2010), хорео­графу, нар. арт. України А. Короткову (2011), фізику, академік АН УРСР І. Тамму (2012). З містом повʼязані життя та діяльність математика, чл.-кор. АН СРСР М. Чеботарьова, історика, громад.-культур. діяча Я. Шульгина; письмен­ника, режисера, драматурга, громад. діяча М. Куліша, поета, літературо­знавця, культуролога Є. Маланюка, письмен­ника, літературо­знавця М. Смоленчука, письмен­ника Я. Івашкевича, поета-шістдесятника Б. Чичибабіна, поетеси А. Корінь; арфістки, композитора, нар. арт. СРСР К. Ерделі, нар. арт. УРСР — спів­ачки Л. Забілястої, акторів Г. Семенова та Л. Тимош, спів­ачки, хор. диригента, нар. арт. України А. Червінської, композитора, нар. арт. РФ і України І. Крутого, режисера, засл. діяча мистецтв УРСР І. Казнадія, засл. арт. УРСР — режисера, актора М. Донця, баяніста Б. Попова, спів­ака В. Стратьєва.

Літ.: Пашутинъ А. Н. Историческій очеркъ г. Елисавет­града. Елисавет­градъ, 1897; Без­така П. М. Кірово­град: Істор.-крає­знав. нарис. Дн., 1972; Мативос Ю. Н., Сандул В. А. Кирово­град: Путеводитель. Дн., 1982; До джерел історії краю. З найдавніших часів до кінця ХVІІІ ст.: Навч. посіб. Кр., 1994; Місто і люди. Єлисавет­град — Кірово­град, 1754–2004. Кр., 2004; Матівос Ю. Місто на сивому Інгулі: Істор.-публіцист. нарис. Кр., 2004; Його ж. Вулицями рідного міста. Кр., 2008.

І. В. Волков

Додаткові відомості

Рекомендована література

Іконка PDF Завантажити статтю

Інформація про статтю


Автор:
Статтю захищено авторським правом згідно з чинним законодавством України. Докладніше див. розділ Умови та правила користування електронною версією «Енциклопедії Сучасної України»
Дата останньої редакції статті:
берез. 2017
Том ЕСУ:
13
Дата виходу друком тому:
Тематичний розділ сайту:
Населені пункти
EMUID:ідентифікатор статті на сайті ЕСУ
7014
Вплив статті на популяризацію знань:
загалом:
2 279
цьогоріч:
653
сьогодні:
1
Дані Google (за останні 30 днів):
  • кількість показів у результатах пошуку: 9 581
  • середня позиція у результатах пошуку: 14
  • переходи на сторінку: 20
  • частка переходів (для позиції 14): 13.9% ★☆☆☆☆
Бібліографічний опис:

Кіровоград / І. В. Волков // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2013, оновл. 2017. – Режим доступу: https://esu.com.ua/article-7014.

Kirovohrad / I. V. Volkov // Encyclopedia of Modern Ukraine [Online] / Eds. : I. М. Dziuba, A. I. Zhukovsky, M. H. Zhelezniak [et al.] ; National Academy of Sciences of Ukraine, Shevchenko Scientific Society. – Kyiv : The NASU institute of Encyclopedic Research, 2013, upd. 2017. – Available at: https://esu.com.ua/article-7014.

Завантажити бібліографічний опис

Дніпропетровськ
Населені пункти  |  Том 8  |  2008
О. О. Пільонов
Красноперекопськ
Населені пункти  |  Том 15  |  2023
О. В. Саутін, В. В. Проскурнін, В. Н. Добрусін
Кременчук
Населені пункти  |  Том 15  |  2014
Ю. М. Перепелятник
ВСІ СТАТТІ ЗА АБЕТКОЮ

Нагору нагору