Кіровоград

І. В. Волков

Кіровоград

КІРОВОГРА́Д (1775–1924 — Єлисаветград, 1924–34 — Зіновʼєвськ, грудень 1934 — січень 1939 — Кірове, від 2016 — Кропивницький) — місто обласного значення, адміністративний, економічний, культурний центр Кіровоградської області. Виконує також функції центру Кіровоградського району. Знаходиться у центр. частині області, на р. Інгул (притока Південного Бугу), при впадінні в неї річок Грузька, Сугоклія та Біянка, за 392 км від Києва. Площа 103 км². Заг. кількість наяв. насел. відповідно до остан. перепису становила 254 103 особи (2001, складає 94,2 % до 1989): українців — 85,8 %, росіян — 12 %, проживали євреї, серби, греки, білоруси, молдавани, вірмени, болгари, грузини, німці. Станом на 1 грудня 2012 у К. мешкало 234 419 осіб. Вузол залізниць і автомоб. шляхів; аеропорт. Транспортна інфраструктура: автобусні (56) та тролейбусні (6) маршрути. Поділяється на Кіров. (підпорядк. смт Нове) та Ленін. р-ни. Мікрорайони: Арнаутове, Балашівка, Бєляєва, Велика Балка, Гірниче с-ще, Завадівка, Катранівка, Ковалівка, Кущівка, Лелеківка, Масляниківка, Некрасівка, Никанорівка, Новомиколаївка, Новоолексіївка, Озерна Балка, Солодка Балка, Стара Балашівка, Черемушки. Центр. є площа Кірова; гол. міські магістралі: вулиці Велика Перспективна (вісь центр. частини міста), 40-річчя Перемоги (шлях на Миколаїв), Полтавська (шлях на м. Кременчук Полтав. обл.), Університет. проспект (шляхи на м. Умань Черкас. обл. і Кишинів). Встановлено партнер. стосунки з нім. м. Бремергафен.

Історична довідка

Побл. міста знайдено посуд доби неоліту (4 тис. до н. е.), досліджено низку курганів з похованнями та майстерню з виготовлення камʼяних шліфованих сокир доби бронзи (2 тис. до н. е.), виявлено ліпний лискований інкрустований горщик ранньоскіф. часу (6–4 ст. до н. е.), скіфські бронзові наконечник стріли (6 ст. до н. е.) і казан (5–4 ст. до н. е.). Від 2-ї пол. 16 ст. на цих землях існували зимівники запороз. козаків, які займалися хліборобством, скотарством, мисливством і рибальством. Історія міста розпочинається 1754, коли за наказом рос. імператриці Єлизавети Петрівни була закладена фортеця св. Єлизавети для захисту пд. кордонів держави від нападів крим. татар. Її будівництво тривало 3 р. Укріплення мало форму шестикутника, оточеного валами і глибоким ровом з водою. Вали завершувалися деревʼяною стіною з 3-ма баштами, на яких встановили гармати з ліквід. фортець — Переволоченської, Богородицької, Старосамарської та Камʼяного Затону. Гарнізон налічував до 1 тис. осіб. Тоді ж (1754) створ. Новослобід. козац. полк з центром у фортеці св. Єлизавети. Водночас побл. виникла слобода, яка 1764 стала центром Єлисаветин. провінції Новорос. губ., а 1775 отримала статус міста та назву Єлисаветград. Фортеця св. Єлизавети відігравала помітну роль у ході рос.-турец. війни 1768–74 у боротьбі за вихід до Чорного моря, після приєднання 1783 Крим. ханства до Рос. імперії втратила військ.-стратег. значення (озброєння передано до Херсона). 1785 у Єлисаветграді збудовано цукр. завод. Вигідне розташування міста сприяло його зростанню та розвитку торгівлі. Наприкінці 18 ст. щорічно відбувалися великі ярмарки з торгівлі зерном, худобою, вовною, землероб. знаряддями. 1784–95 — у складі Катеринослав., 1795–97 — Вознесен. намісництв, 1797–1801 — повіт. місто Новорос., 1802 — Микол., 1803–28 та від 1865 — Херсон. губерній, 1829–64 — центр військ. поселень на Пд. України. 1787 засн. один із перших мед. закладів в Україні — хірург. школу. На поч. 1860-х рр. Єлисаветград мав 21 вулицю, були великий міський (пл. 23 дес.) і 16 невеликих приват. садів. У 19 ст. за архіт. неповторність Єлисаветград називали «маленьким Парижем». У місті творили відомі архітектори того часу, зокрема А. Достоєвський (брат рос. письменника Ф. Достоєвського; 1849–58 — міський архітектор, брав участь у розробленні та реалізації генплану міста, забудові торг. спорудами та житл. будинками) і О. Лишневський. 1869 прокладено залізницю від Єлисаветграда до Одеси та Кременчука, 1872 — до Харкова і Миколаєва. 1870 відкрито земське реал. училище, у різні роки в ньому працювали один із засн. словʼян. філології В. Григорович, природознавець Г. Близнін, історик, археолог і фольклорист В. Ястребов (1883 заснував істор.-геогр. музей, від якого веде свою історію Кіровоградський обласний краєзнавчий музей), поет і композитор П. Ніщинський, художник Ф. Козачинський; навчалися актори та режисери М. Садовський і П. Саксаганський, письменник Ю. Яновський, поет Демʼян Бєдний, художник О. Осмьоркін (народився у К.). 1882 під керівництвом М. Кропивницького, а пізніше М. Старицького, почала діяти перша укр. професійна театр. трупа, до якої входили І. Карпенко-Карий, М. Садовський, П. Саксаганський, М. Заньковецька, М. Садовська-Барілотті, Г. Затиркевич-Карпинська. Тут починали свою театр. діяльність майбутні нар. арт. СРСР Г. Юра й І. Марʼяненко. Значну роль у розвитку музики та хор. мистецтва відігравала школа Густава Нейгауза. З Єлисаветградом повʼязані життя та діяльність видат. музикантів і композиторів Генріха Густавовича Нейгауза (нар. арт. РРФСР, народився у К.), Ф. Блуменфельда, класика польс. музики К. Шимановського. У 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. в місті виступали композитори М. Мусоргський, О. Скрябін, А. Рубінштейн, М. Лисенко, співаки Ф. Шаляпін, Л. Собінов, уродженець Єлисаветграда, один з фундаторів рос. вокал. школи Й. Петров, артисти В. Качалов, В. Коміссаржевська, М. Савіна. Картини єлисаветградця І. Похитонова, на яких зображено неосяжні простори рідного краю, мальовничі хутори та хати в степах Єлисаветградщини, І. Рєпін назвав мініатюр. перлами. У 1770-х рр. мешкало бл. 2,4 тис., 1784 — 4170, 1787 — 4746, 1858 — 23 700, 1873 — 38 100, 1897 — 61 500, 1910 — 76 тис. осіб. 1897 діяло 10 православ. храмів, 40 навч. закладів, збиралося 4 ярмарки, працювали 525 торг. закладів, понад 200 підприємств. 1908 британ. промисловці брати Р. і Т. Ельворті на базі відкритого ними 1874 Єлисаветгр. заводу землероб. машин (нині «Червона зірка») створили одне з найбільших АТ у галузі виробництва агроном. техніки у Наддніпрян. Україні — «Ельворті Роберт і Томас». Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1918 в околицях Єлисаветграда були розміщені відділи УСС, весною 1919 на Єлисаветградщині вели бої з більшовиками повстанці отамана М. Григорʼєва. 24 січня 1920 остаточно встановлено більшов. владу. 1923–30 — окруж. центр. 1920–22 — у складі Микол. губ., 1922–25 — Одес. губ., 1932–37 — Одес. обл., 1937–39 — Микол. обл. 1924 на честь уродженця Єлисаветграда, рад. держ. і парт. діяча Г. Зіновʼєва місто перейменовано на Зіновʼєвськ. Від 1939 — обл. центр. У міжвоєн. період на базі «Червоної зірки» створ. металооброб., мех. і авторемонт. заводи, побудовано низку підприємств легкої та харч. пром-стей. Жит. зазнали сталін. репресій. 1926 проживало бл. 65 тис., 1939 — 100,3 тис. осіб. Від 5 серпня 1941 до 8 січня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. Діяло рад. підпілля. Місто було визволене унаслідок Кіровоградської наступальної операції. Значну кількість кіровоградців за мужність, виявлену на фронтах 2-ї світової війни, відзначено бойовими нагородами; В. Галушкін, Г. Гончар, І. Коваль, Г. Куропʼятников, П. Луньов, Г. Перекрестов, О. Повірений, І. Фісанович отримали звання Героя Рад. Союзу. 1943 мешкало 63 403, 1959 — 128 207, 1970 — 188 795, 1979 — 236 652, 1995 — 278 300 осіб.

Економіка і культура

Нині у К. працюють 79 пром. підприємств, з них найбільші: машинобудування — «Червона зірка», , «Гідросила АПМ» (аксіально-поршневі машини), «Гідросила ЛЄДА» (рукава для гідросистем), «Радій», Кіровогр. завод гідравліч. машин «Цукрогідромаш», Кіровогр. завод дозуючих автоматів, фірма «Ось» (вантажні та спеціаліз. причепи, устаткування для бджільництва), «УТОС» (фільтроелементи для автомобіл. техніки), «Друкмаш-центр» (інвалідні коляски, ортопедичні пристосування), З-д нестандарт. обладнання; металургії та оброблення металу — «Сегмент» (запчастини для с.-г. техніки), Кіровогр. інструмент. завод «Лезо», «Коліймаш» (метал. конструкції); хім. промисловості — «Прогрес-2010» (фарби, лаки), «Кіровоградпостач» (фарби та лаки, вода дистильована, рідини для гідравліч. передач і гальмових систем); з виготовлення ін. неметал. продукції — Кіровогр. завод буд. матеріалів № 1, Кіровогр. завод буд. матеріалів № 2 «Синтез», «Дзеркальник» (вироби зі скла); ювелір. промисловості — «Гранд Ювелір»; з виготовлення меблів і виробів з деревини — Мебл. ф-ка, «Кедр», «Кіровоградтара»; целюлозно-папер. виробництва, видавн. справи — «Поліграфія», «Поліграф-Сервіс», «Імекс-ЛТД», «Факір», «КОД»; легкої промисловості — швейні ф-ки та «Україна»; харчової промисловості — «Ятрань» (мʼясо, субпродукти, мʼясні напівфабрикати, ковбасні вироби), «Імперія С» (горілчані вироби, солод), «Ласка» (морозиво та вироби з нього), «Єдина система» (солена, копчена, вʼялена риба, філе тощо), «Кіровоградхліб», «Прод-інвест» (солодке печиво, вафлі), «Східні ласощі» (халва, насіння), «Крупʼяний дім», «Кіровоградолія» (перероблення насіння соняшнику, виготовлення олії), «Креатив» (олійно-жирова продукція), «Протеїн-Продакшн» (тех. олія). Місто лежить у межах УЩ і його структур. одиниці — Кіровогр. тектоніч. блоку, в основі якого — давній докембр. фундамент, складений гранітами, гнейсами, чарнокітами, габро-лабродаритами. , яке знаходиться побл. К. на правому березі Сугоклії, — одне з найбільших в Україні. Є поклади бурого вугілля (Балашів.-Кіровогр. родовище), урану та високоякіс. піску, придат. для виробництва скла. На р. Грузька створ. Лелеківське, на Інгулі — Кіровоградське водосховища. Субʼєкти господарювання К. здійснюють зовн.-торг. операції з понад 100 країнами світу. Основу товар. структури зовн. торгівлі складають жири та олія (45,7 %), машини, устаткування та механізми (32,2 %). Функціонують 5 бізнес-центрів, 14 аудитор. фірм, 32 фінансово-кредитні установи, 16 інвестиц.-інновац. фондів і компаній, 10 бірж, 4 лізинг. центри.

У К. — 3 держ. ВНЗи ІІІ–ІV рівня акредитації: Кіровогр. льотна академія Нац. авіац. університету (до 2011 — Державна льотна академія України), Кіровоградський державний педагогічний університет ім. В. Винниченка, Кіровоградський національний технічний університет; 7 держ. ВНЗів І–ІІ рівня акредитації, зокрема Кіровоградське музичне училище, буд., маш.-буд., мед., статистики, кооп. економіки і права коледжі, технікум механізації с. господарства; 44 заг.-осв. навч. і 39 дошкіл. закладів; Кіровоградська обласна філармонія, Кіровоградський академічний обласний театр ляльок, Кіровоградський академічний обласний український музично-драматичний театр ім. М. Кропивницького, Кіровогр. обл. краєзнавчий музей (відділ — Кропивницького М. Меморіальний музей), Кіровоградський обласний художній музей, Кіровоградська обласна наукова медична бібліотека, Кіровоградська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Д. Чижевського; міські заклади культури — 4 муз. школи (школа № 1 носить імʼя Г. Нейгауза, № 2 — уродженця міста композитора, нар. арт. УРСР, засл. діяча мистецтв Туркмен. РСР і УРСР Ю. Мейтуса; у них відкрито Нейгауза Г. Г. Кіровоградський народний меморіальний музей і Мейтуса Ю. Кіровоградський народний меморіальний музей), художня школа ім. О. Осмьоркіна, Кіровоградський літературно-меморіальний музей ім. І. Карпенка-Карого, Кіровоградський музей музичної культури ім. К. Шимановського, Кіровоградський художньо-меморіальний музей О. Осмьоркіна, центр. бібліотека та її 21 філія, 6 клуб. закладів, Будинок творчості, Будинок учителя, кінотеатри «Зоряний» і «Портал»; 3 поліклініки, 3 лікарні, 2 пологових будинки, станція швидкої мед. допомоги, 3 стоматол. поліклініки, амбулаторія заг. практики сімей. медицини; 12 готелів. Гол. регіон. суспільно-політ. періодичні вид.: «Кіровоградська правда», «Народне слово» (обидві — обласні), «Вечірня газета» (вісник Кіровогр. міськради), «21-й канал», «Украина-Центр». Широко відомі в Україні засл. ансамбль нар. танцю «Ятрань», муніцип. камер. хор, ансамбль пісні і танцю «Весна», дит. колективи «Пролісок», «Росинка» та ін. Парки-памʼятки садово-парк. мистецтва місц. значення: ім. 50-річчя Жовтня (пл. 42,7 га), Перемоги (39,5 га), Ковалівський (8,3 га), Космонавтів (4,57 га; усі заповідаються від 1972).

У місті працюють 14 ДЮСШ, школа вищої спорт. майстерності, в яких займаються спортом 5,1 тис. дітей. Міська спорт. база: 4 стадіони, 357 спорт. майданчиків, скейтпарк, водноспорт. база, 7 теніс. кортів, 9 футбол. полів. Віруючі переважно православні. Реліг. громади: 17 — УПЦ МП, 9 — УПЦ КП, 3 — УАПЦ, 2 — УГКЦ, 1 — РКЦ, 8 — євангел. християн-баптистів, 5 — християн віри євангельської, 1 — християн віри євангельської-пʼятдесятників, 4 — адвентистів сьомого дня, 2 — свідків Єгови, 2 — армії спасіння, 1 — новоапостол. церкви, 8 — повного Євангелія, 1 — протестантсько-пресвітеріанська, 2 — церкви Божої, 1 — Божої церкви християн віри євангельської, 1 — євангел. християн, 1 — християн євангел. церкви, 5 — юдеїв, 2 — мусульман, 1 — автономних. Під охороною держави — бл. 300 памʼяток історії, монум. мистецтва й архітектури.

Памʼятки архітектури: земляні укріплення та комплекс споруд фортеці св. Єлизавети, військ. містечко (1848–55, класицизм, арх. В. Верлоп), яке складається з палацу, військ. училища, штаб. корпусу, будівлі офіцер. зібрання, манежу; Грецька церква (кафедрал. собор Різдва Пресвятої Богородиці, 1812) з дзвіницею (1828), Спасо-Преображен. (1833) і Свято-Покров. (1850–75) церкви, синагога (1853), житл. будинок (1786, вул. Молодіжна, № 27). Встановлено памʼятники Б. Хмельницькому, Т. Шевченку, В. Винниченку, братам Ельворті, М. Кропивницькому, міському голові Єлисаветграда О. Пашутіну, Герою Рад. Союзу О. Єгорову, С. Кірову, визволителям К. від нім.-фашист. окупантів, робітникам заводу «Червона зірка», які загинули на фронтах 2-ї світової війни, героям, що боролися за владу Рад 1918–21, 1941–45, героям-комсомольцям, воїнам-інтернаціоналістам, меморіал Слави, погруддя славіста, палеографа В. Григоровича, О. Пушкіна, лікаря-хірурга М. Пирогова, Героя Рад. Союзу Г. Куропʼятникова, памʼятні знаки жертвам голодомору 1932–33, голокосту, аварії на ЧАЕС, льотчику П. Вересоцькому, воїнам-спортсменам, які віддали життя за Батьківщину, на честь першого трамвая міста, «Катюша», «Янгол-охоронець».

Видатні уродженці

Серед видатних уродженців також — письменник, політ. і держ. діяч ; філософ-неокантієць 19 ст. А. Спір, фізик, філософ, історик науки, чл.-кор. АН СРСР Б. Гессен, хімік, чл.-кор. АН СРСР Д. Талмуд, зоолог, академік АН Казах. РСР , зоолог, академік ВАСГНІЛ , фахівець у галузі металургії, чл.-кор. АН УРСР , ботанік, чл.-кор. АН УРСР А. Окснер, фахівець у галузі гірн. справи, чл.-кор. АН УРСР К. Татомир, математик, чл.-кор. НАНУ , фахівець у галузі кораблебудування, Герой РФ , хімік , фахівець у галузі металорізал. верстатів та інструментів , сходознавець , історик , мовознавці В. Манакін і О. Семенюк, біологи О. Липа та Л. Сіренко, лікар-педіатр Л. Омельченко; літературознавець , письменник, журналіст , поет, представник праз. школи , письменник, кінодраматург, засл. діяч мистецтв Білорус. РСР , письменник, драматург Ю. Олеша, поетеса, літературознавець Л. Скирда, поет, перекладач А. Тарковський, поет, прозаїк, театрознавець В. Шурапов; архітектори Я. Паученко, Г. Фільваров, (засл. арх. України), графік, живописець, нар. художник УРСР, дійс. чл. АМ СРСР , графік, живописець, мистецтвознавець А. Нюренберг, художник-баталіст П. Покаржевський, скульптор , реставратор, колекціонер , художниця театру Р. Марголіна, художники декор.-ужитк. мистецтва Е. Руденко, Микола та його сини Олександр і Сергій Фірсови, графіки , О. Пунгіна, І. Смичек, живописці , , о, (засл. художник України), , Ю. Луцкевич, О. Надєждіна, І. Олінський, Л. Орлик, В. Плітін; музикознавці та , актори, режисери, антрепренери й О. Суслов, співачка , нар. арт. УРСР — актори, режисери і К. Параконьєв, актор О. Луценко, хореограф , хор. диригент М. Тараканов, нар. арт. України — режисер, драматург , співачка , співак, нар. арт. РРФСР В. Лубенцов, засл. арт. УРСР — актори , , І. Терентьєв, актор, режисер А. Ратмиров, режисер М. Станіславський, співак , диригент, композитор Н. Пруслін, актор, режисер, засл. арт. України , засл. діячі мистецтв УРСР — кінорежисери та І. Стависький, хор. диригент , актор Д. Островський, засл. діячі мистецтв України — танцюрист, балетмейстер , хор. диригент Ю. Любович, засл. діячі мистецтв РРФСР — актор, режисер , кінорежисер, кінооператор, художник О. Разумний; генерал-майор Армії Української Держави К. Середин; спортсмени (греко-римська ), (тріатлон), Р. Мезенцев (), В. Поркуян (футбол), О. Симоненко (велосипед. спорт). Звання «Почес. громадянин К.» присвоєну генералу Д. Остен-Сакену (1864, найпершим удостоєний), губернатору Херсон. губ. О. Ерделі (1890), хореографу, нар. арт. УРСР А. Кривохижі, педагогу, публіцисту, письменнику О. Сухомлинському (обидва — 1998), спортсмену О. Симоненку (2003), ректору Київ. університету внутр. справ М. Ануфрієву, кер. заводу «Гідросила», ВО «Червона зірка», фірми «Ось» В. Желтобрюху (обидва — 2004), хор. диригенту, засл. діячу мистецтв України Ю. Любовичу, Героям Рад. Союзу М. Єрещенку та Д. Семенову (усі — 2005), голові правління–ген. дир. АТ «Червона зірка», міському голові К. (від 2010) О. Саінсусу (2008), голові нагляд. ради АТ «Радій» Є. Бахмачу, дир. швей. ф-ки «Зорянка» , фахівцю у галузі створення та відновлення с.-г. техніки, чл.-кор. НААНУ, ректору Кіровогр. тех. університету М. Черноволу (усі — 2009), ректору Кіровогр. льотної академії Нац. авіац. університету С. Недільку (2010), хореографу, нар. арт. України (2011), фізику, академік АН УРСР І. Тамму (2012). З містом повʼязані життя та діяльність математика, чл.-кор. АН СРСР М. Чеботарьова, історика, громад.-культур. діяча Я. Шульгина; письменника, режисера, драматурга, громад. діяча , поета, літературознавця, культуролога Є. Маланюка, письменника, літературознавця М. Смоленчука, письменника , поета-шістдесятника Б. Чичибабіна, поетеси ; арфістки, композитора, нар. арт. СРСР , нар. арт. УРСР — співачки , акторів Г. Семенова та Л. Тимош, співачки, хор. диригента, нар. арт. України А. Червінської, композитора, нар. арт. РФ і України І. Крутого, режисера, засл. діяча мистецтв УРСР , засл. арт. УРСР — режисера, актора , баяніста Б. Попова, співака В. Стратьєва.

Літ.: Пашутинъ А. Н. Историческій очеркъ г. Елисаветграда. Елисаветградъ, 1897; Безтака П. М. Кіровоград: Істор.-краєзнав. нарис. Дн., 1972; Мативос Ю. Н., Сандул В. А. Кировоград: Путеводитель. Дн., 1982; До джерел історії краю. З найдавніших часів до кінця ХVІІІ ст.: Навч. посіб. Кр., 1994; Місто і люди. Єлисаветград — Кіровоград, 1754–2004. Кр., 2004; Матівос Ю. Місто на сивому Інгулі: Істор.-публіцист. нарис. Кр., 2004; Його ж. Вулицями рідного міста. Кр., 2008.

І. В. Волков