Мюнхен

Визначення і загальна характеристика

МЮ́НХЕН (нім. München) — місто на пів­дні Німеч­чини, столиця федеральної землі Баварія та адміністративного округу Верх­ня Баварія. Знаходиться на пере­дальпій. Бавар. перед­гірʼї (вис. 500–550 м), на берегах р. Ізар (більша частина — на лівому березі). Насел. міста 1 484 226 осіб (2019); у ме­жах Мюнхен. регіону планува­н­ня — бл. 2,9 млн, Мюнхен. столич. регіону — 6 млн осіб. 3-є за кількістю жит. (після Берліна і Гамбурґа) та 4-е за тер. (пл. 310,7 км²) місто Німеч­чини. Тут роз­таш. ландтаґ та уряд Баварії, федерал. суд з фінанс. питань, федерал. і європ. патентні ві­домства. Один із найбільших транс­порт. вузлів країни, що зʼ­єд­нує Німеч­чину через Альпи з Італією та ін. країнами Серед­земноморʼя. Між­нар. аеропорт ім. Ф. Штрауса.

Назва походить від давньоверх­ньонім. слова «монах», що й зображено на гербі міста. Історія М. бере початок від 8 ст., коли на Петровому пагорбі оселилися монахи з Тегернзей. монастиря (нині на цьому місці — церква св. Петра). 1158 зафіксовано першу писемну згадку про М. 1175 М. на­дано статус міста та споруджено міські стіни. 1240 М. пере­йшов під владу роду Віт­тельс­бахів. Від 1255 — столиця Верх. Баварії. 1255–1918 — резиденція Віт­тельсбахів; 1328–47 після обра­н­ня Людовіка IV Баварського імператором — імператор. резиденція. 1506 після обʼ­єдн. Верх­ньої і Нижньої Баварії в єдину державу М. став її столицею. 1522 і 1524 на основі реліг. мандатів у Баварії заборонено Реформацію, тому М. залишився католицьким, пере­творився на один із осередків Контр­реформації Німеч­чини. Від 1623 — резиденція курфюрста. 1632 М. окуповано швед. військами в ході Тридцятиріч. вій­ни 1618–48; 1705–15 — військами династії Габсбурґів; 1745 — Австрії. На­прикінці 18 ст. роз­почався стрімкий екон. роз­виток, місто пере­творилося на один із гол. культур. центрів Німеч­чини. Від 1806 — столиця королівства Баварія. 1810 у М. започатковано традицію між­нар. пивного фестивалю «Октоберфест». 1840 від М. до Авґсбурґа прокладено залізницю. 1852 тут мешкали 100 тис., 1883 — 250 тис., 1901 — 500 тис. осіб. 13 квітня 1919 проголошено Бавар. рад. респ., що існувала до 3 травня 1919. Тривалий час М. був центром діяльності Нац.-соціаліст. нім. робітн. партії. 1923 у М. від­бувся т. зв. Пивний заколот. 1938 під­писано Мюнхен. угоду. 1945 М. уві­йшов до амер. зони окупації Німеч­чини. На­прикінці 2-ї світової вій­ни було зруйновано 90 % істор. центру М. та понад 50 % будинків у звʼязку з 73-ма нальотами союз. повітр. сил; чисельність мешканців зменшилася від 829 тис. (1939) до 550 тис. Значна кількість біженців, примус. пере­селенців із сх. нім. земель після 2-ї світової вій­ни осіли в М. та його околицях. Від 1949 М. пере­буває в складі ФРН. 1950 кількість жителів досягла довоєн. рівня, у 1957 — пере­вищила 1 млн. 1972 в М. проведено 20-і Олімпійські ігри, чемпіонами яких стали: М. Авилов, А. Бондарчук, В. Борзов (усі — легка атлетика), О. Баркалов (водне поло), В. Дирдира, В. Манкін (вітрильний спорт), К. Куришко, В. Морозов, Ю. Рябчинська, Ю. Стеценко, О. Шапаренко (усі — веслува­н­ня на байдарках і каное), П. Ледньов, Б. Онищенко (обидва — сучасне пʼятиборство), В. Семенець, І. Целовальников (обидва — велоспорт).

Нині М. — важливий екон. центр. Тут зосереджено пром. під­приємства найбільших концернів країни. Пров. галузі промисловості: електрон­на, електротех., приладобуд. та маш.-буд. (заг. і важке машинобудува­н­ня, авіаракето- та моторобудува­н­ня, виробництво автобусів, вантаж. автомашин тощо). Однією з найбільших у світі є автомобілебуд. компанія «BMW». Роз­винені папер., полігр., швейна, текс­тил., харч. (виробництво ковбас. та мʼясної продукції, пивоварі­н­ня) галузі. М. — один з гол. фінанс. і торг. осередків країни. В місті щорічно організовують між­нар. ярмарки за участі бл. 30 тис. компаній. За обсягами книговидав. діяльності М. посідає 1-е м. в Європі та 2-е м. в світі (у місті працює понад 300 видавництв). Перед­містя М. Утерферінґ — один із гол. медій. центрів, де зосереджені великі нім. телекорпорації, штаб-квартира Бавар. радіо, кіностудія «Баварія фільм» (засн. 1919). Діють Бавар. АН та АМ, Центр дослідж. у сфері системи охорони здоровʼя й охорони довкі­л­ля, Спів­товариства нім. наук. ін­ститутів та центрів ім. Гельм­гольца, ін­ститути соц. дослідж., радіотехніки, Бавар. архіви 13 ст., Держ. архів (засн. 1814), центр. правлі­н­ня ін­ститутів Товариства Макса Планка, зокрема Ін­ститут фізики ім. В. Гейзенберґа, ін­ститути комунікац. систем, Патентне бюро нім. наук. дослідж. (1955). Серед пров. ВНЗів — Мюнхен. університет Людвіґа Максиміліана (1472), Мюнхен. тех. університет (1868); Університет бундесверу (у перед­місті Нойбіберґ, 1973). Роз­винений туризм. Місто щорічно від­відують бл. 7,8 млн осіб. Памʼятки: Стара (1470–80) та Нова (1867) ратуші, церкви св. Петра (14 ст.), Святого Духа (13–14 ст.; пере­будована у 18 ст.), Богоматері (1468–88), св. Михайла (1597), св. Боніфація (бл. 1850); Бавар. бібліотека (1558), Гліптотека (1816–30), Стара (1825–36) й Нова (1853) пінакотеки, Музей етнології (1868), Бавар. опера (1657), «Резиденцтеатер» (1753), Держ. зі­бра­н­ня антич. мистецтва (1838–45), резиденція бавар. герцогів і королів (16–19 ст.), колона Марії в памʼять про ви­гна­н­ня швед. армії (1638), Тріумф. ворота (1850), ворота Пропілеї (1854–62), Англ. сад (1792). Функціонують Пінакотека сучас. мистецтва (2002), Держ. музей єгипет. мистецтва (колекція від 16 ст.), Альпій. музей, Музей мисливства та рибальства тощо. Мист. цін­ність мають: корпуси в неокласич. стилі пред­ставниц­тва Нац.-соціаліст. нім. робітн. партії (1933–37 і 1934–37; нині Ін­ститут музики і театру) і Будинок нім. мистецтва (1933–37, нині Центр. ін­ститут історії мистецтв). На Пд. від центру М. — Олімп. парк з гол. ареною (1969–72) і телевежею (вис. 291,28 м; 1965–68).

Від 16 ст. у М. почали на­вчатися вихідці з України. 1752 Г. Сковорода студіював філософію в Мюнхен. університеті. 1889–90 у цьому ж навч. закладі по­глиблював зна­н­ня церк. діяч Андрей Шептицький. На поч. 20 ст. багато укр. митців здобували мист. освіту в Мюнхен. АМ, зокрема монументаліст М. Бойчук, живописці О. Мурашко, М. Сосенко, І. Труш, графік Г. Нарбут. 1909–15 тут жив скульптор М. Паращук, який був спів­засн. укр. товариства «Ukrainischer Bildungsverein in München». Перед 1-ю світ. війною чимало українців із зх. регіонів емігрували в пошуках роботи до Баварії. 24 березня 1911 у М. створ. Укр. освітнє товариство, метою якого було збереже­н­ня духов. звʼяз­ків із батьківщиною. У листопаді 1918 в період Української Держави на чолі з геть­маном П. Скоропадським від­крито Консульство, згодом — Ген. консульство України в М., першим консулом був В. Оренчук, який продовжував свою діяльність і за часів Директорії. 28 травня 1918 засн. Нім. укр. екон. спілку. 1919 у М. емігрував військ. і громад. діяч І. Полтавець-Остряниця. У грудні 1922 консульство УНР в Баварії припинило свою роботу внаслідок Рап­пал. договору й ви­зна­н­ня Німеч­чиною УСРР. 1925–28 кілька сотень укр. нау­ковців побували в бавар. наук. закладах. 1925 встановлено обмін науковцями та ви­да­н­нями між ВУАН та Бавар. АН. У 1-й пол. 1940-х рр. прибуло багато українців, які пере­важно працювали на під­приємствах, а також на­вчалися. Тоді ж діяли студент. товариство «Батурин», укр. катол. парафія. Після 2-ї світової вій­ни в М. додатково роз­селилася значна кількість укр. остарбайтерів, військовополонених та політ. емі­грантів. Місто стало найбільшим центром укр. еміграції в Європі та знач. осередком політ., громад., культур. і реліг. життя українців. У 2-й пол. 1940-х рр. у М. та його околицях мешкали 15–20 тис. українців, зокрема й у таборах для пере­міщених осіб: Карсфельд, Варнер-Касерне (в обох — бл. по 3 тис. осіб), Шляйсгайм-Фельдмогінґ (бл. 2 тис.), Ляйм (бл. 250), Ро­зенґаймстр (бл. 100). Було засн. низку громад., допомог., церк. та політ. установ укр. діаспори. Під керівництвом Д. Дорошенка діяло Центральне пред­ставництво українців Німеч­чини. Для потреб укр. вірян від­крито собор Покрови Пресвятої Богородиці та св. Андрія Перво­званого, Свято-Покров. й Петропавлів. церкви. 1945 з Праги до М. пере­міщено Український вільний університет (1950 отримав офіц. ви­зна­н­ня Бавар. влади та має право надавати титули магістра, д-ра й д-ра габілітованого; 1992 Міністерство освіти та науки України ви­знало правочин­ність дипломів університету). УВУ є важливим джерелом україністики в німецькомов. світі, дає змогу на­вчатися студентам з України та діаспори. Бібліотека УВУ в М. — одна з найважливіших укр. культур. цін­них на­дбань в Європі. У її фондах — понад 30 тис. книг і період. ви­дань. У 2-й пол. 20 ст. у Мюнхен. АМ викладав скульптор, графік Г. Крук. Деякий час існували вет.-мед. і фармацевт. факультети Укр. тех.-госп. ін­ституту, Укр. екон. висока школа та Укр. істор.-філол. товариство. 1946 від­крито Богословсько-педагогічну академію УАПЦ; 1947 від­новлено діяльність НТШ (1951 пере­міщено у Францію); від 1948 Нім.-укр. товариство організовувало концерти, ви­ставки, здійснювало видавн. діяльність. Функціонували 3 укр. гімназії й учител. семінарія. 1945–50 друкували 74 укр. газети та журнали. Серед найві­доміших укр. літ. ви­дань цього періоду — ж. «Арка» (1947–48; ред. Ю. Шевельов). 1948 роз­почався масовий виїзд українців до Пн. Америки та Австралії, унаслідок чого значно скоротилася укр. діаспора. 1965 проживали бл. 2 тис. українців. Однак М. й надалі продовжував бути важливим осередком укр. громад.-політ. життя. Тут від­булися 3-я (1954), 4-а (1957), 5-а (1961), 6-а (1967) і 8-а (1979) сесії Української національної ради. Базувалися Українська головна визвольна рада, штаб-квартира Антибільшовицького блоку народів, Центральне пред­ставництво української еміграції в Німеч­чині, осідки кер. органів Спілки української молоді, Центр. союзу укр. студентства, Укр. сан.-харитатив. служби, Обʼ­єдн. укр. жінок, Товариства і Ліги бувших укр. політ. вʼязнів, Союзу укр. ветеранів, Обʼ­єдн. укр. комбатантів тощо. Були засн. видавництва: «Дні­прова хвиля», «Молоде життя», «Сучасність», «Ukraine», «Українське видавництво», «Християнський голос»; друкарні «Біблос», «Логос», «Ціцеро» та ін. Публікували період. ви­да­н­ня: «Авангард», «Мета», «Наш шлях», «Наша думка», «Нова Україна», «Рідне слово», «Сучасність», «Українська трибуна», «Український само­стійник», «Християнський голос», «Шлях Пере­моги» тощо. Зміст та обсяги екон. та культур. звʼяз­ків УРСР ви­значав союз. центр. 1986 уряди СРСР і ФРН домовилися про від­кри­т­тя нім. консульства в Києві та рад. — у М. 1989 під­писано угоду про партнерство між Баварією та Україною, за якою здійснювали Про­граму дво­сторон. екон. спів­робітництва, встановлювали прямі від­носини торг.-пром. палат, культ.-осв. звʼяз­ки. У тому ж році М. став містом-по­братимом Києва. 29 січня 1990 Баварія та Україна під­писали Спільну заяву про осн. напрями взаємовід­носин. 25 липня — 1 серпня 1990 від­бувся візит в Україну делегації Бавар. ландтаґу, що започаткував між Баварією та Україною контакти на держ. рівні. У квітні 1991 під час візиту до Німеч­чини Голови ВР УРСР Л. Кравчука укр. делегація від­відала М. 1991 роз­почато діяльність По­стій. укр.-бавар. робочої комісії. За сучас. істор. доби Ген. консульство України в М. від 16 грудня 1992 стало першою консул. установою за кордоном. Від жовтня 1992 у Києві діє пред­ставництво Фонду Г. Зайделя. У червні 1993 засн. Бавар. дім в Одесі. Знач. внесок у збереже­н­ня укр. цін­ностей робить Укр. суботня школа в М. (від­крито 1952). У 2010 створ. футбол. клуб «Україна». З М. повʼязані життя та діяльність право­знавця З. Соколюка, істориків А. Лівицького, Ю. Семенка, археолога В. Щербаківського, педагога Г. Ващенка, реліг. діяча І. Гриньохи, письмен­ників І. Кошелівця, Е. Андієвської, Л. Храпливої-Щур, Є. Ро­стислава, журналістів М. Коновальця, Д. Штикала, спів­ака Є. Цимбалістого, громад.-культур. діячів О. Кульчицького, В. Леника, громад.-політ. діячів С. Бандери, Я. Бенцаля-Євшана, Я. Стецька, О. Бойдуника, З. Пеленського, С. Іваницького, Д. Миськіва, М. Капустянського, С. Лен­­кавсь­кого, Ю. Павликовського, війсь­ковиків І. Бутковського, М. Стечишина та ін.

Літ.: Кудряченко А. І., Грабарчук Г. О. Україна й Німеч­чина: досвід від­носин на початку 1990-х рр. К., 1994; München wie geplant: die Entwicklung der Stadt von 1158 bis 2008. Münchеn, 2004.

А. І. Кудряченко, В. В. Солошенко

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю