Кічура Мелетій Омелянович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кічура Мелетій Омелянович

КІЧУ́РА Мелетій Омелянович (псевд. і крипт.: Гринько Грудка, Віллі Шворка, Зеновій, К. М. О., М. К.; 21. 01. 1881, с. Носів Бережан. пов., нині Підгаєц. р-ну Терноп. обл. – 03. 03. 1938) – поет, перекладач. Чл. літ.-громад. орг-ції «Західня Україна» (1925). Навч. на юрид. ф-тах Віден. (від 1899; отримав диплом 1910) і Львів. (1905–06) ун-тів. 1908 – довірена особа В. Стефаника, агітував за обрання його до австр. парламенту. Від 1910 працював адвокатом у м. Коломия (нині Івано-Фр. обл.). Учасник 1-ї світ. війни. У серпні 1914 мобілізов. до австр. армії. У грудні того ж року в Карпатах потрапив у рос. полон; утримувався у містах Канськ, Омськ і Семипалатинськ (нині Казахстан), де написав вірш «Упали кайдани» (1917). Утік із полону. У лютому 1918 прибув до Києва, де працював у редакціях, очолював канцелярію і викладав іноз. мову в Укр. АМ. Ред. альманаху «Руку братам» (К., 1928). Як поет дебютував 1900 у львів. ж. «Молода Україна». Перша зб. «Без керми: Строфи» (Краків, 1910) вийшла за сприяння Б. Лепкого і мала широкий резонанс серед укр. критиків. Ця й наступна зб. «Tempi passati» («Минулі часи», 1908; опубл. – Коломия, 1913) позначені песимізмом, декадент. настроями. У зб. «На старті: Поезії» (К., 1928), «Відблиски криці» (Х.; К., 1930), «Останні могікани: Політична сатира», «Передодні: Поезії» (обидві – Харків, 1930) зобразив діяльний характер нового героя. Переклав укр. мовою окремі твори Ш. Бодлера, Ю. Словацького, Ф. Шіллера, нім. – деякі поезії Лесі Українки, Т. Шевченка. Вірші К. «Шумить безлистий бір», «Зрубали гай», «Останній промінь згас» композитор П. Сениця поклав на музику. 26 лютого 1933 заарешт., за сфабриков. звинуваченням у приналежності до УВО засудж. до 10-ти р. концтаборів, 1938 – до розстрілу. Реабіліт. 1989. Іменем К. названо одну з вулиць у Коломиї. Я. Струхманчук 1918 написав його портрет. Вірші К. вміщено в антології «Молода муза» (К., 1989).

Літ.: Мороз-Стрілець Т. Недалеко від річки Прут // ЛУ. 1971, 22 січ.; Дубина М. Мелетій Кічура: Шляхами письменницької долі // Там само. 1992, 3 груд.; Мельничук Б., Уніят Б. «Адресат вибув…» // Свобода. 2005, 5 берез.

П. І. Арсенич

Стаття оновлена: 2013