Нижник-Винників Іванна Василівна
Визначення і загальна характеристика
НИ́ЖНИК-ВИ́ННИКІВ Іванна Василівна (08. 07. 1912, Львів — 09. 01. 1993, м. Мужен, Франція, 30. 09. 1995 перепохов. на Янів. кладовищі у Львові) — художниця декоративного текстилю та кераміки, живописець. Член Асоц. незалеж. укр. мистців (1938). Закін. Мист. школу О. Новаківського у Львові (1935). Активістка молодіж. твор. групи «Руб» (1932), чл. редколегії мист. альманаху «Карби» (1933). Рання творчість Н.-В. — здебільшого портрети, натюрморти та численні етюди гірських краєвидів Космача, Підлютого, Ямни, околиць Львова, Зборова, Сновидова, що виконані в експресіоніст. стилістиці, близькій маляр. принципам її вчителя О. Новаківського. 1942 виїхала на тер. пд.-зх. Польщі; 1945–46 перебувала в таборах для переміщ. осіб у Німеччині (в амер. окупац. зоні), брала участь у виставках митців-емігрантів у Мюнхені, Баден-Бадені, Реґенсбурзі. 1947–57 — у Парижі. Член Союзу українок у Франції та СФУЖО. Співпрацювала (як упорядник етногр. матеріалів) із наук. осередком НТШ у м. Сарсель. Створювала роботи в різних техніках графіки, батика (декор. панно), вишивання по шовку золотими й сріб. нитками (хоругви, прапори). 1948–49 студіювала малярство в Академії Жульєна. Авторка циклу урбаніст. пейзажів «Світло Парижа», серії монотипій і олій «Українські Мадонни» та низки олій. портретів відомих укр. діячів Франції (М. Ковальського, П. Плевако, Леоніда Полтави) і жін. образів, у яких відчутні уроки майстрів париз. школи (П. Сезанна, Р. Дюфі, А. Дерена, П. Боннара та ін.). Від 1947 щорічно влітку виїжджала малювати на Пд. Франції, в курортне містечко Жуан-ле-Пен, привозила звідти етюди мор. узбережжя Франц. Рів’єри, а із подорожей до Італії (1950), Іспанії (1952), Бельгії та Англії (1958), Норвегії (1961), Швейцарії (1970-і рр.) — безліч живопис. краєвидів. Авторка колекції сувенір. ляльок в етномист. традиціях народів світу та різних регіонів України (100 од. — збірка Нац. музею у Львові ім. Андрея Шептицького). 1952 вивчала технологію худож. кераміки у провансал. м-ку Вальоріс. 1957–58 мешкала в м-ку Жуан-ле-Пен. Працювала в галузі худож. кераміки в техніці ручного ліплення з глини та керам. маси (з розписом емалями, гравірованим орнаментом, рельєф. ліпним декором та поливами). Керам. твори, виконані в гуцул. нар. традиціях, експонувала на виставках у Парижі, Каннах і Вальорісі. 1970 разом із П. Пікассо брала участь у виставці кераміки в м. Мужен побл. Канн. Саме там, у садибі Винниченків (т. зв. Закутку), 1959–93 після смерті Розалії Винниченко мешкала Н.-В., запросивши туди до співпраці над керамікою Ю. Кульчицького. У цей період «Закуток» став осередком укр. культури, сюди приїжджали брати Станіслав і Володимир-Євген Гординські зі США, поетеса Віра Вовк із Бразилії, художник Р. Лісовський з донькою З. Лісовською-Нижанківською із Швейцарії, проф. В. Кубійович із Сарселя. Від 1973 художниця працювала в оригін. техніці аплікат. нашив. килима, виконуючи великоформатні композиції із клаптиків парчі, оксамиту, шовку, атласу, шерсті, творчо переосмислюючи традиції укр. килимарства та уроки модер. франц. мистецтва. Експонувала свої гобелени на виставках у Парижі (1973), Мужені (1986), Шато-Напуль (1987); двома її виробами оздобили інтер’єри Мужен. мерії. 1995 мист. спадок Н.-В. переданий у Нац. музей у Львові ім. Андрея Шептицького; деякі її гобелени, ляльки, а також твори живопису та худож. кераміки зберігаються в НХМ України (Київ) та приват. колекціях в Україні та за її межами. Учасниця худож. виставок від 1932. Персон. — у Парижі (1948, 1949, 1988, 1992), Львові (2002, 2012; обидві — ювілейні), Києві (2012, ювілейна).
Додаткові відомості
- Основні твори
- живопис — «Карпатська ідилія» (1934), «Захід сонця. Космач», «Космач в бурю» (обидва — 1935), «Зима. Зборів», «Р. Чорній» (обидва — 1936), «Автопортрет», «О. Базюк» (обидва — 1937), «Я. Мельник», «Львів. Травень» (обидва — 1938), «Сестра С. Бойко», «М. Бойко», «Айстри», «Троянди» (усі — 1930-і рр.), «Анна Ярославна» (1940–50-і рр.), «Сінозбір» (1950), «Їздці» (1952), «Р. Винниченко» (1955), «Пані Клєр» (1957), «Дрогомирецька», «Моряки» (обидва — 1958), «Д. Н.» (1959), «Дама в рожевій сукні», «Оголена перед дзеркалом», «Провансальський пейзаж», «В горах. Прованс», «Вид на провансальські гори», «Леонід Полтава», «Порт в Антібах», «Провансальський краєвид у сонці», «Краєвид з гондолою. Венеція» (усі — 1950-і рр.), «Яхти в сонячному світлі», «Човни. Рибальська пристань», «В порту. Антіб» (усі — 1950–60-і рр.), «Норвезьке озеро» (1962), «Автопортрет» (1975); кераміка — пласт декоративний «Квіти», «Гірський баран», «Король», «Курочка», попільничка «Сова» (усі — 1950–60-і рр.); килими — «Діточий кортеж», «Подруги» (обидва — 1973), «Цей цар — це я» (1975), «Анна Ярославна» (1976), «Абстракція» (1978), «Родина» (1980), «Похмілля юності» (1982), «В пошані для Пікассо» (1985), «Мій сад» (1985, 1987), «Навчання» (1986), «У замріяному саду» (1987), «Балет радості», «Кличу» (обидва — 1989); колаж «Святковий день» (1981).
Рекомендована література
Фотоілюстрації
. 1950-ti rr. polotno, oliya.jpg "І. Нижник-Винників. «Човни (Рибальська пристань)». 1950-ті рр. Полотно, олія")
. 1986.jpg "І. Нижник-Винників. Килим «Навчання (На пошану П. Пікассо)». 1986")
Завантажити статтю
