Ковач Іван Андрійович

КО́ВАЧ Іван Андрі­йович (29. 08. 1946, с. Копачеле Караш-Cеверин. пов., Румунія — 26. 07. 2023, Бухарест) — український письмен­ник, пере­кладач у Румунії. Член СП Румунії, НСПУ. Преміії СП Румунії (1977, 1985, 2006), імені Ю. Федьковича (2016), імені О. Кобилянської (2021). Закін. Бухарест. університет (1969). Від 1970 — літ. ред. г. «Вільне слово» (Бухарест). Дебютував як поет 1966. Автор зб. віршів «Поезії» (1972), «Рівноде­н­ня» (1975), «Завʼязь» (1978), «Чоло самотності» (1980), «Диво» (1981), «Життя без ком» (1985), «Остаточні світанки» (1988), «Гліс­сандо» (2001), «Право на сум» (2003); зб. новел «Явір, що в полі одинокий» (1974), «Оранжева балада та інші новели» (2006); повісті «Чуга» (1997; усі — Бухарест). Лірика К. вирізняється екс­пресивно-сугест. образністю, роз­думами про сучасну людину, складний, зі­тканий з протиріч і парадоксів світ. Створив цикл віршів, присвяч. Кобзарю. Написав стат­ті про творчість Т. Шевченка («Історія творе­н­ня і доля вірша “Заповіт”»), Лесі Українки («Трагічність генія в “Лісовій пісні” Лесі Українки і “Лучафері” М. Емінеску»), ін. укр. письмен­ників. Пере­клав українською мовою низку румун. поезій (М. Стенеску, Р. Кернич). Окремі твори К. пере­кладено румун. мовою.

Завантажити статтю