Ковач Іван Андрійович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ковач Іван Андрійович

КО́ВАЧ Іван Андрійович (29. 08. 1946, с. Копачеле Караш-Cеверин. пов., Румунія) – український письменник, перекладач у Румунії. Чл. СП Румунії, НСПУ. Премія СП Румунії (1977, 1985, 2006). Закін. Бухарест. ун-т (1969). Від 1970 – літ. ред. г. «Вільне слово» (Бухарест). Дебютував як поет 1966. Автор зб. віршів «Поезії» (1972), «Рівнодення» (1975), «Зав’язь» (1978), «Чоло самотності» (1980), «Диво» (1981), «Життя без ком» (1985), «Остаточні світанки» (1988), «Гліссандо» (2001), «Право на сум» (2003); зб. новел «Явір, що в полі одинокий» (1974), «Оранжева балада та інші новели» (2006); повісті «Чуга» (1997; усі – Бухарест). Лірика К. вирізняється експресивно-сугест. образністю, роздумами про сучасну людину, складний, зітканий з протиріч і парадоксів світ. Створив цикл віршів, присвяч. Кобзарю. Написав статті про творчість Т. Шевченка («Історія творення і доля вірша “Заповіт”»), Лесі Українки («Трагічність генія в “Лісовій пісні” Лесі Українки і “Лучафері” М. Емінеску»), ін. укр. письменників. Переклав укр. мовою низку румун. поезій (М. Стенеску, Р. Кернич). Окремі твори К. перекладено румун. мовою.

Літ.: Шалата М. Пісні з країни на Дунаї // Всесвіт. 1970. № 6; Михайлюк М. Єретик у поезії // Михайлюк М. Слово про слово. Бухарест, 1983; Ткачук С. Іван Ковач // Ткачук С. Слово про побратимів: Есе і карби. Бухарест, 2000.

Т. А. Носенко

Стаття оновлена: 2013