КОВЕ́РКО Андрій Йосипович (28. 08. 1893, с. Острів, нині Буського р-ну Львівської обл. — 19. 07. 1967, Кишинів) — скульптор. Член СХУ (1963). Закінчив Коломийську художньо-промислову школу (нині Івано-Франківська обл., 1914). Під час 1-ї світової війни брав участь у визвольних змага­н­нях. Виконував порт­ретні погру­д­дя, фігурні групи, рельєфи у дереві, камені, мармурі, гіпсі, бронзі. Учасник міських ви­ставок від 1922. Порт­рети К. 1920 — початок 30-х рр. по­значені впливом неокласицизму. Від середини 1920-х рр. створював фігурні композиції, спочатку класицистично спрощені («Торс жінки», 1926), пізніше — вишукані за технікою та лінійною ритмікою (плакетка «Акт жінки», 1928). По­єд­нував фігурні композиції з орнаментом у рельєфах пере­важно релігійного змісту, вирізьблених у червоному кедровому дереві, використовуючи ритмічний лад площин, гостро зламані поверх­ні, геометризовані мотиви романського, візантського і народного українського мистецтва (іконостас каплиці св. Духа Греко-католицької духовної семінарії у Львові, 1927; в оздоблен­ні викори­став герб України — Тризуб; не збережено). Для Успенської церкви у Львові 1927 створив портал каплиці Трьох Святих, увінчаний фігурами граціозно нахилених ангелів; 1931 вирізьбив обрамле­н­ня Гроба Господнього (живопис В. Дядинюка), стилізуючи мотиви барокових іконостасів, народного зображе­н­ня птахів, квітів. Роз­робив обкладинки для журналу «Українське мистецтво», книг «Амок» і «Лист не­зна­йомої» С. Цвайґа, оформив книги «Лицар в чорнім оксамиті» А. Лотоцького (усі — Львів, 1928). У на­престольних хрестах і рельєфі «Покладе­н­ня до гробу» (1936, для собору св. Юра у Львові) під­креслив ритміку роз­ташува­н­ня фігур, окреслених дуговими й навскісними лініями. Крім акцентованої симетрії в композиції, геометризації у стилі ар деко в рельєфах «Емаус» (1931), «Притча про таланти» (1934), помітні модерністська архаїзація та стилізація середньовічного мистецтва. 1938–39 зробив вівтарні рельєфи у церкві Вознесі­н­ня Господнього та вівтар у каплиці гімназії сестер василіянок. У 1930-і рр. різьбив престоли, інші предмети обрядового викори­ста­н­ня для монастиря св. Онуфрія у Львові, для церкви св. Петра і Павла у Сокалі, церкви Різдва Христового у Жовкві (обидва — нині Львівська обл.). Автор динамічних композицій, авангардистських скульптур зі сміливо трактованими обʼємами. Кубізмом і футуризмом ін­спірував проєкт на конкурсі памʼятника І. Франку на Личаківському цвинтарі (Львів, 1931, не реалізовано). У камені зробив нові погру­д­дя Т. Шевченка для по­шкоджених під час 1-ї світової війни памʼятників поету у Львові (1925) та Коломиї (1929). Із Є. Дзиндрою 1939 брав участь у виконан­ні памʼятника Дружби народів у Львові (проект С. Литвиненка і М. Дмитренка). 1947 ви­їхав до Кишинева, де працював скульптором у Міністерстві житлово-цивільного будівництва Молдавської РСР. Виконував скульптури у стилі соцреалізму, зокрема для Драматичного театру ім. О. Пушкіна, готелю «Молдова», Державного банку, кінотеатру «Патрія», будинку ВР (усі — Кишинів), залізничних вокзалів Молдови.