Нове Село
НОВЕ́ СЕЛО́ — село Тернопільського (до липня 2020 — Підволочиського) району Тернопільської області. 2015 року з Новосільської (підпорядк. села Гнилички, Голошинці, Козярі, Сухівці), Гнилицької, Лисичинецької (Шельпаки) сільських рад утворено Новосільську сільську обʼєднану територіальну громаду (91,8 км2, 3608 осіб), яку 2020 року зараховано до Скориківської громади. Н. С. розташоване на Авратинській височині, на малій річці Самчик (Самець, Млинський Потік; притока Збруча, бас. Дністра), за 40 км від обласного центру, 19 км від смт Підволочиськ та 16 км від залізничної станції Богданівка. Є орнітологічний заказник місцевого значення Голошинські ями. Площа 2,6 км2. За переписом населення 2001 року, проживали 1185 осіб; станом на 1 січня 2019 — 690 осіб; переважно українці.
Виявлено артефакти черняхівської культури та давньоруського часу. Н. С. виникло на місці поселення Вегерів Окіп, яке 1452 року було зруйноване кримськотатарським загоном. Вперше згадується у писемних джерелах 1463 року як власність В. Збаразького. Протягом 16 — 1-ї половини 17 століття село спустошували 18 разів турецько-татарські загони. Мешканці брали участь у Визвольній війні під проводом Б. Хмельницького. За Андрусівським перемирʼям 1667 року Н. С., що входило до Теребовлянського повіту, залишилося у складі Польщі. Від кінця 17 століття декілька десятиліть ним володіли шляхтичі Йордани. Після 1-го поділу Польщі 1772 року — у межах кордонів Австрії (від 1867 — Австро-Угорщина). 1786 року було 47 селянських господарств. 1810–1815 — під контролем російських військ. Від 1885 — центр ґміни Збаразького повіту. У 1880-х роках проживали 505 осіб. 1899 та 1902 року в селі побував І. Франко.
Багато мешканців воювало на фронтах 1-ї світової війни. Деякий час Н. С. було прифронтовим. Згідно з переписом, проведеним російською адміністрацією, наприкінці 1914 року мешкали 752 особи. У вересні 1917 року увійшли австро-угорські війська. Від кінця 1918 — під владою ЗУНР. Від середини липня 1919 до 24 липня 1920 — під контролем польських, від 24 липня до 21 вересня 1920 — більшовицьких військ. Відтоді до вересня 1939 — у складі Польщі. 1921 року було 164 двори, проживали 740 осіб. У міжвоєнні роки діяли осередки товариств «Просвіта», «Рідна школа», «Сокіл», «Січ», «Луг», «Сільський господар», «Союз українок». Від 1939 — у складі УРСР. Відтоді — село Тернопільської області; 1959–2020 — Підволочиського, від 2020 — Тернопільського районів. 1940–1959 — райцентр. Від 4 липня 1941 до 6 березня 1944 — під німецькою окупацією. Станом на 30 червня 1944 року в селі проживали 600 осіб. До середини 1950-х років діяло підпілля ОУН–УПА.
Нині в селі є обласний спеціальний навчально-виховний комплекс, загальноосвітня школа, дитсадок; Будинок культури, бібліотека, музична школа; амбулаторія загальної практики сімейної медицини. Релігійні громади: православна (церква св. Михаїла) та християн віри євангельської. Встановлено погруддя І. Франка, меморіал полеглим воякам УПА і жертвам більшовицького режиму (на гранітних плитах викарбувано понад 500 імен репресованих мешканців Новосільського району), памʼятник радянським воїнам-землякам, які загинули на фронтах 2-ї світової війни, памʼятний знак на місці, де клали для опізнання вбитих вояків УПА, памʼятний хрест на місці загибелі у березні 1945 вояка УПА Я. Палія; насипано символічну могилу Борцям за волю України. Є 22 братські та 12 індивідуальних могил радянських воїнів, які загинули під час 2-ї світової війни. Серед видатних уродженців — лікар А. Гудима, фахівець у галузі полімерних матеріалів П. Стухляк, актор, режисер Б. Паздрій, громадсько-політичний діяч І. Зварун.
Завантажити статтю
