КЛЕПА́ТСЬКИЙ (КЛЕПА́ЦЬКИЙ) Павло Григорович (12(24). 01. 1885, с. Пугачівка Таращанського пов. Київської губ., нині Рокитнянського р-ну Київської обл. — після 1938) — історик, крає­знавець. Закінчив Богуславське духовне училище (нині Київська обл.), Київську духовну семінарію, Новоросійський університет в Одесі (1908), де від­тоді й працював. 1917 — член Української Центральної Ради від Херсонської губернії. 1918–21 — приват-доцент, професор Українського університету (м. Камʼянець-Подільський, нині Хмельницької обл.); 1922–23 — ректор Камʼянець-Подільського ін­ституту народної освіти; водночас 1922 — завідувач архівного управлі­н­ня Камʼянець-Подільського повіту. 1922 заарештований за звинуваче­н­ням у прихильному ставлен­ні до УНР, однак незабаром звільнений. 1923–31 — професор Полтавського ін­ституту народної освіти. 1931 пере­бував в увʼязнен­ні у справі СВУ. 1932–34 — викладач Мелітопольського педагогічного ін­ституту (нині Запорізька обл.). Через звинуваче­н­ня в українському націоналізмі ви­їхав до РФ, 1935–36 працював у Даге­станському педагогічному ін­ституті. 9 травня 1936 заарештований, 10 серпня того ж року за звинуваче­н­ням у керівництві контр­революційною пов­станською організацією засуджений до 5 років таборів. 1938 судовий вирок пере­глянуто і винесено новий — 7 років увʼязне­н­ня. Подальша доля неві­дома. Досліджував історію України, зокрема Київщини, Поді­л­ля, Полтавщини; українську історіо­графію; творчу спадщину Є. Гребінки, Г. Сковороди, П. Гулака-Артемовського та ін.