Олександрія

Є. А. Писаревський

Олександрія

ОЛЕКСАНДРІ́Я (до 1758 та 1795–1806 — Усівка, 1758–84 — Бечея, 1784–95 — Олександрійськ, О.) — місто Кіровоградської області, райцентр. До 2020 О. була також центром Олександрій. міської ради обл. значення, до якої належали Олександрій. (з смт Олександрійське, що до 2016 мало назву Димитрове), Пантаїв. (з смт Пантаївка) селищні та Звенигород. сільс. (з селами Звенигородка, Головківське, Марто-Іванівка й Олександро-Степанівка) ради. У тому ж році у складі Олександрійського району утвор. Олександрій. міську (260,3 км², 86 677 осіб; окрім Олександрій. селищ. та Звенигород. сільс. рад, зараховано села Ізмайлівка, Видне, Гайок, Королівка, Піщаний Брід, Пустельникове Ізмайлів. сільс. ради, Головківка й Іванівка Головків. сільс. ради) та Пантаїв. селищну територіал. громади. О. знаходиться на берегах р. Інгулець (притока Дніпра), неподалік місця впадіння в неї Березівки (у с. Протопопівка Приютів. селищ. громади; див. також Приютівка), за 327 км від Києва та 75 від обл. центру (автомобіл. шляхами). Протікає мала р. Яр Сторожовий. Пл. міста 55 км². За переписом насел. 2001, проживали 93 357 осіб (складає 91,0 % до 1989): українців — 87,3 %, росіян — 11 %, білорусів — 0,5 %, греків — 0,2 %, молдован і вірмен — по 0,1 %; станом на 1 січня 2021 — 77 303 особи. Мікрорайони: Центральний, Старе місто, Покровський, Північно-східний, 14-й, 15-й, Перемозький, Байдаківський, Південно-західний, Південно-східний, Заводський, Новопилипівський. Серед істор. місцевостей: на Зх. — Вербова Лоза, Забалка, Перемога, Жовтневе; на Пн. — Восьма Школа, Пролісок; на Пд. — Тинда, Бам, Новопилипівка, Бадина. Міста-побратими: Мозир (Білорусь), Сіньї (Китай), Тервел (Болгарія), Яроцин (Польща). Діє проміжна залізнична ст. Олександрія; між Протопопівкою та Приютівкою — вузл. ст. Користівка. Проходить автомобіл. шлях Київ–Дніпро.

Наприкінці 1730-х рр. побл. гирла Березівки вже було кілька хуторів козаків Миргород. полку, зокрема й Г. Усика. Поселення Усівка, що знаходилося на тер. сучас. міста, вперше згадується у писем. джерелах 1746. Воно мало укріплення, оскільки лежало на шляху, яким татари здійснювали набіги на укр. землі. Щорічно тут проїжджало й багато торговців і чумаків у Крим. У серед. 18 ст. почали селитися селяни, які втікали від кріпац. залежності. 1752 в Усівці було 109 дворів, мешкали 256 осіб. Після спорудження фортеці св. Єлизавети (нині тер. Кропивницького, що до 2016 мав назву Кіровоград) в Усівці базувався гарнізон Пандур. полку, а зі створенням Нової Сербії сформовано Усів. і Березів. шанці. 1758 Усівці надано серб. назву Бечея. 1759 зведено церкву св. Миколая. Пізніше в Бечеї містилася 12-та рота Жовтого гусар. полку. Від 1764 — у складі Єлисаветгр. провінції Новорос. губ. 1784 Бечею перейменовано на Олександрійськ, згодом надано сучасну назву. 1784–95, 1806–1923 — повіт. центр. 1795–1806 центром Олександрій. пов. було м. Крилів (1822–1961 — Новогеоргіївськ; див. також Світловодськ, Світловодський район), що в цей час офіційно називали Олександрією, а власне сучасну О. — знову Усівкою. 1783–96 — у складі Катеринослав. намісництва; 1806–1920 — Херсон. губ. 1793 — 120 дворів, 738 жит.; 1823 — відповідно 332 і 1800. У 1816 відкрито повіт. та парафіял. училища. У 1-й пол. 19 ст. функціонували понад 40 магазинів, проводили 3 ярмарки на рік. Під час Крим. війни 1853–56 до О. евакуйовано багато установ з Одеси, Херсона та ін. міст. 1872 побл. О. прокладено залізницю Харків–Миколаїв, що сприяло екон. розвитку міста. У 1880-х рр. засн. театр, де розпочав актор. діяльність Г. Юра. 1885 мешкали 17 441; за Всерос. переписом насел. 1897, — 14 007 осіб. Наприкінці 19 ст. українську називали рідною мовою 54,7 %, євр. — 26,3 %, рос. — 16,8 %, польс. — 1,24 %, нім. — 0,5 %, молд. і румун. — 0,09 %. У 1890-х рр. виник гурток таєм. рев. організації національно свідомого українства «Братство тарасівців» у складі М. Косюри, І. Козубова, О. Нікольського, М. Васька, Г. Мальської, Я. Зерницького та ін. На поч. 20 ст. працювали 12 винокур. заводів; розпочато незнач. видобуток бурого вугілля Олександрійського буровугільного району; засн. мех. майстерні, дрібні цехи з лиття чавуну, ремонту реманенту. 1904 відкрито чол. г-зію; 1910 — учител. семінарію. 1909 почали друкувати «Известия Александрийского уездного земства». 1912 проживали бл. 16 тис., 1919 — 20,5 тис. осіб. 1916 закладено 2 вугіл. шахти. У листопаді 1917 — січні 1918, березні–квітні 1918, грудні 1918 — лютому 1919 — під владою УНР; квітні–листопаді 1918 — Укр. Держави; у січні–березні 1918, лютому–серпні 1919 та від січня 1920 — більшовиків. У березні–листопаді 1918 місто контролювали австро-нім., у серпні 1919 — січні 1920 — денікін. війська. У травні 1919 О. захопили повстанці отамана М. Григорʼєва. 1920–22 — у складі Кременчуц., 1922–25 — Катеринослав., від 3 червня до 1 серпня 1925 — Полтав. губ.; 1925–30 — Кременчуц. округи; 1932–37 — Дніпроп., 1937–39 — Микол., від 1939 — Кіровогр. обл. 1923–25 — окруж. центр; від 1925 — райцентр. 1925 працювали понад 90 кустарно-пром. підприємств. Тоді ж насел. становило 20 048 осіб. 1929 фахівцями Укр. геол. управління за сприяння гідрогеологів з Москви проведено ґрунтовну розвідку олександрій. покладів вугілля; 1932 розпочато пром. розробку Байдаків. вуглерозрізу (1936 досяг проект. потужності — 270 тис. т на рік; див. «Олександріявугілля»). У тому ж році засн. мех. завод, що виготовляв перекидні шахтні вагонетки та буд. фрикційні лебідки (нині завод підйомно-транспорт. обладнання «Віра-Сервіс Інтермаш»). 1938 в О. на базі Пʼятого робітн.-селян. театру створ. Третій обл. колгосп. театр (від 1940 — Олександрій. робітн.-колгосп. театр ім. М. Кропивницького, від 1941 — міський укр. держ. драм. театр; нині Кіровоградський академічний обласний український музично-драматичний театр ім. М. Кропивницького). Під час нім. окупації (6 серпня 1941 — 6 грудня 1943) в місті знаходився центр Олександрій. ґебіту Микол. ген. округу райхскомісаріату «Україна». Діяло рад. підпілля. 11-ти військ. частинам, що відзначилися при звільненні міста, було присвоєне найменування «Олександрійських» (див. Кіровоградська наступальна операція 1944). У 1946–2020 О. мала статус міста обл. значення. 1947 розпочалася історія «Етал» Науково-виробничого обʼєднання, 1973 — Олександрійської фабрики діаграмних паперів, 1977 — підприємства «Автоштамп», 1995 — підприємства «Укрнасоссервіс». У 2-й пол. 1940-х рр. у звʼязку з інтенсив. вуглевидобуванням виникло робітн. поселення Октябрське (нині у межах О.). 1955 в місті було завершено створення бази для розвитку вугіл. промисловості на індустріал. основі. О. стала одним з провід. центрів Дніпровського буровугільного басейну. У 1970–80-х рр. діяла філія Укр. н.-д., проектно-конструктор. і проект. інституту вугіл., рудної, нафт. і газової промисловості. 15 квітня 2022 рос. війська завдали ракет. удару по аеродрому, унаслідок чого загинули 6 укр. військових.

Є парки ім. Т. Шевченка, «Молодіжний», культури та відпочинку (смт Олександрійське); 2 ліс. масиви: Звенигородський (287 га) і побл. Будинку ветеранів (83 га). У місті діють політех., мед., пед. коледжі та фаховий коледж культури і мистецтв; в Олександрій. громаді — 16 закладів заг. серед. та 16 закладів дошкіл. освіти, 2 дит. муз. школи (зокрема й у смт Олександрійське), дит. художня школа, Будинок і Центр дит. і юнац. творчості, ДЮСШ; Олександрійський міський музейний центр ім. А. Худякової, 2 Палаци культури («Світлопільський» та Міський), 13 б-к. 1980 засн. інструм. ансамбль «Мелодія» (худож. кер. — Л. Кузьменко), що 1993–98 був у структурі Кіровогр. філармонії, 1997 отримав звання «народний», став лауреатом низки всеукр. і міжнар. конкурсів та фестивалів. Інтереси твор. людей представляє Спілка митців Олександрії (кер. — І. Кваша), при якій діє галерея «Ваш-Арт». Друкують газети «Вільне слово» (ред. — І. Загоренко), «Сільський вісник» (І. Балашова) та «Олександрійський тиждень» (Т. Кривунь). Мед. заклади: 4 обл. диспансери (наркол., шкірно-венерол., онкол., протитуберкульоз.), обл. психіатр. лікарня, підстанція № 5 Центру екстреної мед. допомоги та медицини катастроф у Кіровогр. обл., міськміжрай. відділ Кіровогр. обл. лаборатор. центру; міські центр. та дит. лікарні, стоматол. поліклініка, міський і рай. Центри первин. мед.-сан. допомоги, центр. рай. лікарня. Функціонує культурно-спорт. комплекс «Ніка». Футбол. клуб «Олександрія» виступає в укр. премʼєр-лізі. Є 8 готелів та готел. комплексів. Зареєстровано 50 реліг. громад, зокрема й православ. (найбільша кількість), протестант. (євангел. християн-баптистів, Церкви божої в пророцтвах, адвентистів сьомого дня, свідків Єгови та ін.), катол. спрямування, а також РУН-віри. Памʼятки архітектури: синагога «Бешмедріс» (серед. 19 ст.), початк. училище, жін. г-зія, притулок для сирiт, євр. школа, театр, банк, будинок страх. товариства, водонапiрна вежа, виннi погреби, царськi стайні, 2 призовні дільниці, комплекс гусар. ескадрону (9 споруд: будинок охорони, 2 штаб. будівлі, казарма, їдальня, 2 стайні, склад сіна, церква; усі — кін. 19 ст.), пожежне депо (1897), будівлі училища культури та мед. училища (обидві — поч. 20 ст.), будинок С. Пищевича (1902), чол. г-зiя (1903), земська управа (1908), громад. будівля, Олексіїв. училище (обидві — 1910), Будинок культури (1954), Палац спорту (1957), кiнотеатр «Жовтень» (1962), значна кількість житл. будинків (кін. 19 ст. — 6; поч. 20 ст. — 5; 1908; 1911; 1940 — 2; 1953 — 3). Серед видат. уродженців — філософ, релігієзнавець, літературознавець Д. Чижевський (дійс. чл. НТШ; його батько І. Чижевський тривалий час тут працював у земстві та перебував на пед. роботі), фахівець у галузі гірн. електроніки та електроенергетики Г. Півняк (академік НАНУ), фахівець у галузі балістики та динаміки польоту ракет М. Герасюта, хімік Я. Гороховатський (обидва — чл.-кор. АН УРСР), фізик Є. Бузанева, гірн. інж. В. Давиденко, Ю. Рудь, фахівець з процесів оброблення надтвердих матеріалів В. Лавриненко, фахівець у галузі підйомно-транспорт. машин Ю. Михайлов, правознавці Г. Волков, Ю. Кравченко, лікарі Н. Левковський, В. Пазинич, А. Сенякіна, мовознавець Г. Почепцов, психолог Т. Титаренко, історик Д. Шелест; поет, прозаїк, перекладач Л. Чернов; один із організаторів вітчизн. кіновиробництва О. Горський, кінознавець С. Тримбач; живописець, графік В. Бєлоківська, фізик, живописець, графік І. Зейтман, художниця, монументалістка Н. Носенко, живописець, мистецтвознавець М. Писанко, графік С. Рябченко, живописець Г. Шполянський; засл. арх. Білорус. РСР Є. Заславський; артист естради І. Набатов (нар. арт. РРФСР), актор, режисер І. Дехта (засл. арт. УРСР), актриса Т. Пивоварова (засл. арт. України), суфлер, актор Л. Білоцерківський, співачка, актриса З. Німенко; диригент С. Леонов (засл. діяч мистецтв України); церк. діяч, краєзнавець Василій (Никифоров); спортсмени О. Квачук (велоспорт), Г. Місютін (спорт. гімнастика); Герої Рад. Союзу льотчик-космонавт Л. Попов (встановлено погруддя), військовики П. Кошовий (обидва удостоєні звання двічі, їм встановлені памʼятники), В. Єдкін. З О. повʼязані життя та діяльність гірн. інж. Г. Акутіна, фахівця у галузі електростанцій О. Міняйла; промисловця В. Саєнка; живописця, іконописця О. Охапкіна; актора В. Васильєва (нар. арт. України), режисера, актора М. Донця, акторів Л. Задніпровського-Кононенка, Г. Шевченка (усі — засл. арт. УРСР); Героїв Рад. Союзу М. Єфремова, Л. Туйгунова, А. Худякової.

Літ.: Бєлявін Ф. К., Помʼятунов А. С. Олександрія — місто гірників. Дн., 1968; Кохан А. И., Колесников В. Г. Александрия: Путеводитель. Дн., 1979; 1986; Біланюк Ю. Ф., Кохан А. І. Театральна Олександрія: Істор.-краєзн. нарис. Олександрія, 2002; Вони ж. Ти — наша доля, Олександрія. Олександрія, 2004; Цапюк С. К., Петренко В. П. Олександрія вчора, сьогодні, завтра: Нариси з історії нашого краю. Олександрія, 2004; Кузик Б. М., Білошапка В. В. Кіровоградщина: історія та сучасність центру України: В 2 т. Т. 2. Дн., 2005; Кохан А., Сурженко Л. Стара Олександрія в листівках і фотографіях. Кр., 2007; Никифоров В. Н. Очерки Александрийского уезда Херсонской губернии. Александрия, 2008; История города Александрии: Сб. краевед. очерков Василия Никифорова (1858–1908). Александрия, 2009; Жванко В. Барокові закапелки Олександрії. Кр., 2015; Домаранський А. Олександрія. Перше місто сходу // Укр. тиждень. 2017, 9 серп.

Є. А. Писаревський