Осадчук Петро Ількович

Визначення і загальна характеристика

ОСАДЧУ́К Петро Ількович (02. 12. 1937, с. Острівець Городенків. р-ну Станіслав. обл., нині Коломий. р-ну Івано-Фр. обл. — 08. 10. 2014, Київ) — поет, пере­кладач, критик, публіцист, громадсько-політичний діяч. Батько Р. Осадчука. Член НСПУ (1970). Респ. премія ім. М. Островського (1979), літ. премії ім. В. Сосюри (1996), ім. С. Олійника, ім. І. Кошелівця (обидві — 2002), ім. П. Тичини (2003), ім. С. Ру­данського (2004), ім. Л. Вишеславського «Планета поета» (2007), ім. А. Бортняка (2010). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (2006). Закін. Одес. університет (1960). Учителював; працював у газетах на Одещині, ред. у видавництвах «Маяк» (Одеса) та «Молодь» (Київ); 1976–91 очолював Київ. організацію СПУ. 1988–89 входив до складу ініціатив. групи, що створила НРУ, був нар. депутатом ВР України 1-го (1990–94) та 2-го (1994–98) скликань. У ВР України 1-го склика­н­ня — голова під­комісії Комісії з питань культур. і духов. від­родже­н­ня, чл. Нар. ради, 2-го склика­н­ня — голова під­комісії Комісії з питань культур. і духов. від­родже­н­ня. Друкувати вірші почав 1955, від серед. 1960-х рр. — у респ. газетах і журналах, альманахах та збірниках. Автор понад 30-ти збірок поезії, гумору та сатири, зокрема й для дітей — «Ясний світ» (1972), «Все спів­ає і росте» (1979), «Ранкова колискова» (2000). У поезії О. по­єд­нуються інтимні, філос. та громадян. мотиви. Окремі вір­ші покладено на музику («Зоряна ніч», «Рідна мова», «Прощай, школо!» та ін.). Ви­ступав із рец. і публіцистикою у ЗМІ, видав дві книжки літ.-крит. статей та есе «Поезія — молодість душі» (1989), «Вище України тільки небо» (2012). У пере­кладац. доробку — поезії з білорус. (Максим Танк, А. Грачаніков, Г. Буравкін), болгар. (І. Голев, П. Матев), польс. (Т. Ленартович, Ю. Тувім), рос. (О. Твардовський, В. Солоухін, Б. Окуджава, Є. Євтушенко, Л. Вишеславський, М. Рубцов) мов, а також із викори­ста­н­ням під­рядк. пере­кладу — з нім. (П. Ґоссе, Р. Бернґоф, В. Петрі, Г. Раухвус, А. Каражолі, Г. Братушек, Р. Ґрюнеберґер, Р. Швахгофер), франц. (А. Рембо), іспан. (А. Конте, Р.-М. Родріґес), угор. (Е. Аді, А. Йожеф, Л. Балла), їдиш (Й. Бухбіндер, Д. Хайкіна, М. Талалаєвський, П. Киричанський, М. Могилевич), вірм. (Є. Чаренц, А. Ярджанян, А. Сагіян, А. Погосян, С. Капутікян, Г. Емін, Г. Борян, Н. Мікаелян), груз. (Г. Абашидзе, А. Церетелі, І. Чавчавадзе, З. Гамсахурдія, С. Чиковані, Д. Джанелідзе, Р. Чилачава), авар. (Р. Гамзатов), казах. (О. Сулейменов), бурят. (Н. Німбуєв, М. Дамдінов) мов. Під­готував автор. антологію пере­кладів «Під­небесні паралелі» (2003; усі — Київ).

Тв.: Революційний паспорт. О., 1967; Вітряк. О., 1969; Третій пере­вал. К., 1972; Біо­графія вірності. К., 1973; Лінія життя. К., 1975; Раска — біль і любов. К., 1976; Іспит. К., 1977; Земля, зі­гріта любовʼю. К., 1978; Все спів­ає і росте. К., 1979; Взаємодія. К., 1980; Закон по­стійних величин. К., 1982; Пряма мова. К., 1984; Сурми на світан­ні. К., 1985; Біла каравела. К., 1986; Лінія життя. К., 1987; День від­критих дверей. К., 1991; Галера. К., 1993; Театр перед мікрофоном. К., 1994; Літаюча тарілка. К., 1995; Незрима стріла часу. К., 1997; Реєстр українського лайдацтва. К., 1997; Паранормальні явища. К., 1999; Від­крите море душі. К., 2006; Від­дзеркале­н­ня бе­зо­дні. К., 2006; Спокій за межею досяжності. К., 2007; Родин­ний спадок. К., 2007; Остан­ній рубіж оборони. К., 2007; Сміх сильніший від плачу. К., 2010; Пень-клуб. К., 2012; Вище України тільки небо. К., 2012; Загострене чуття провини. К., 2013; Я тут, я серед вас. К., 2017.

Літ.: Дончик В. Поезія від­повід­альності і любові // Молодь України. 1979, 3 черв.; Клочек Г. Пере­ваги прямої мови // Там само. 1985, 21 серп.; Павличко Д. Петрові Осадчуку — 50 // ЛУ. 1987, 3 груд.; Сом М. Нове і наново написане // Веч. Київ. 1997, 2 груд.; Прісовський Є. Синтез публіцистичності, ліричності й сарказму: До літ. порт­рета П. Осадчука // Київ. 2005. № 4; Коскін В. Петро Осадчук: Спитай себе, як жив для України // Слово Просвіти. 2011, 1–7 груд.; Герасимчук В. Мужність і мудрість Петра Осадчука // Диво­світ. 2012. № 3; Славинський М. Петро Осадчук: «Мені один ген якийсь особливий ді­стався від пращурів» // Віче. 2012. № 13; Бакуменко О. Парадокси Петра Осадчука // Укр. літ. газ. 2012, 28 груд.; Глущак А. Якби мене більше на світі було... // Веч. Одеса. 2014, 30 жовт.

В. Г. Дончик

Завантажити статтю