Осман Айдер
Визначення і загальна характеристика
ОСМА́Н Айдер (01. 01. 1938, с. Бешкуртка-Вакуф Сейтлер. р-ну, нині Тамбовка Білогір. р-ну, АР Крим — 20. 06. 1997, Сімферополь) — кримськотатарський прозаїк, перекладач. Член НСПУ (1993). У 1944 разом із родиною депортований в Узбекистан, де закін. пед. технікум у м. Маргилан, учителював. Після закінчення факультету журналістики Ташкент. університету (1965) працював до 1979 у г. «Ленин байрагъы» («Прапор Леніна»), відтоді — відп. секр., 1985–97 — гол. ред. ж. «Йылдыз» («Зірка»; 1991 організував переведення часопису з Узбекистану до Криму). Автор збірок оповідань, нарисів та повістей: «Эмдженъденъ селям» («Привіт від дяді», 1972), «Таныш козьлер» («Знайомі очі», 1975), «Йыллар ве достлар» («Роки та друзі», 1981), «Тутушув» («Сутичка», 1988), літ.-крит. статей «Осюв басамакълары» («Ступені росту», 1984; усі — Ташкент), а також низки літ.-публіцист. творів. У доробку — переклади кримськотатарською з рос. («У подножья гор» З. Ніязієва, 1972; «Последний шанс» і «Красная повязка» Е. Аміта) та узбец. (поезія Міртеміра, Зульфії, А. Мухтара, Т. Тули, Г. Пуруллаєвої та ін.) мов; з кримськотатарської узбец. мовою — п’єса «Дубаралы той» («Весілля з пригодами») Ю. Болата; з української — «Колосок» В. Сухомлинського.
Рекомендована література
Завантажити статтю
.jpg){kind=small}
