Оцінка

Визначення і загальна характеристика

ОЦІ́НКА — спосіб та результат цін­нісного від­ноше­н­ня людини до світу, встановле­н­ня важливості значимості багатоманітності предметних виявів пі­знавального і пере­творювального способів освоє­н­ня дійсності. О. як діяльніс. вимір субʼєкта по суті є його атрибутив. характеристикою, органічно по­вʼязана з внутр. світом людини, його цін­нісно-смисл. універсумом. О. може бути емоційною або раціональною. Емоц. О. є первин­ною та інтуїтивною, раціональна — потребує об­ґрунтува­н­ня та від­повід­ності певним змістов. критеріям. Метою гносеол. О. є від­творе­н­ня властивостей обʼєкта в повноті його іманент. характеристик, максимально елімінувавши субʼєктив. чин­ник із результату пі­знавал. акту. Предметом практ. О. стають ті властивості обʼєкта, що мають утилітарно-практ. (прагматичну) значимість в соц. вимірі. Понятійна екс­плікація О. здійснюється у різних науках — від соціології і психології до історії, етики, культурології. Проте в таких дослідж. домінують під­ходи, повʼязані з аналізом конкрет. сторін полі­предмет. і багатофункцій. феномену обʼєкта оцінюва­н­ня. Тому в таких об­ставинах необхідне цілісне теор. об­ґрунтува­н­ня та інтер­претація О. Інтеграл. виміром цін­ності обʼєкта є його аксіол. О. як актуал. чи потенційна можливість задовольняти ті чи інші соц. запити субʼєкта. Такі цін­ності обʼєкта, що іманентні його природі, об­умовлені світом універсал. цін­ностей та задають межі й смисли людського буття, тобто формують світ культури. Культуру ж варто ро­зуміти як даність природи у формах людської практики, як взаємодію різних традицій та ін­новацій. Універсальність аксіол. О. полягає в тому, що будь-яка конкретна О. (гносеол. чи практ. природи) апелює до конкрет. властивостей обʼєкта як цін­ностей, що задовольняють певні соц. чи комунікативні запити субʼєкта. О. за­стосовують у всіх сферах жит­тєдіяльності людини: культурній, педагогічній, екон.-фінансовій, соц.-політичній, повсякден­ній тощо. Повсякден­не мисле­н­ня послуговується О. для роз­різне­н­ня вчинків та поведінки людей щодо їхньої моральності, естетичності та правомірності. Морал. О. може виражати схвале­н­ня або осуд, естетична — художню досконалість мист. твору, образну виразність, правова — осудність особи або закон­ність її дій.

В освіт. діяльності О. за­стосовують для встановле­н­ня результатів набу­т­тя знань, умінь і компетентностей здобувачів освіти. Пед. О. вчителя характеризує професіоналізм та майстерність. У закладах вищої освіти О. студента має від­повід­ати меті та зав­да­н­ням освіт. про­грами, від­повід­но до Європ. системи трансферу оцінок (ECTS) та виражена 100-бальною системою.

В екон. галузі О. презентує якісні та кількісні характеристики матеріал. речей, тех.-технол. засобів і послуг, їх від­повід­ність фінанс.-ринк. ко­нʼюнктурі та потребам людей.

У су­спільно-політ. сфері О. слугує зʼясу­ван­ню рівня демократичності та свободи особи, критеріїв по­ступу соціуму до сталого роз­витку. О. дійсного соц. по­ступу (І. Франко) — емансипація людини. На політ. рівні О. презентує значущість політ. подій, держ. ухвал і соц. практик для су­спільства загалом та кожного громадянина. Зокрема, рефлексивну О. використовують у гносеології, епістемології, філософії культури, соц. філософії тощо. О. інструм. істин­ності та корисності зна­н­ня у гносеології прагматизму (В. Джеймс) — це успішність дій у досягнен­ні по­ставлених цілей. О. здатності людини до культури (А. Ґелен) виражає міру укоріненості в ній особи, як варіабельності способів мисле­н­ня та форм діяльності.

В. П. Мельник

Завантажити статтю