Класична філологія - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Класична філологія

КЛАСИ́ЧНА ФІЛОЛО́ГІЯ – галузь філології, що вивчає давньогрецьку та латинську мови, античну літературу, історію, метрику, епіграфіку, палеографію, археологію, сфрагістику.

Основи К. ф. як науки заклали гуманісти епохи Відродження. 14–16 ст. – період актив. пошуку антич. рукописів, їх переклад, коментування та видання. У цей час працювали П. Браччоліні, кардинал Віссаріон, П. Лет, А. Мануцій, А. Піоліціано. У 16 ст. видання творів антич. письменників продовжили В. Будей, Р. і Г. Етьєни, І. де Казобон, Ю. Ліпсій, Ю.-Ц. Скалігер. Важливе місце у розвитку К. ф. у цей період належить англ. ученому Р. Бентлі, який зробив велику кількість поправок до творів грец. і рим. авторів, довів фальшивість низки творів. У 18 ст. вивчення античності не припинялося. Е. Форчеліні уклав «Totius Latinitatis Lexicon» («Повний латинський словник», 1771); з’явилися ґрунтовні огляди класич. літ-ри Й.-А. Фабріція; А. Бек заклав основи грец. епіграфіки.

У Київ. Русі раніше познайомилися з грец. мовою, оскільки з уведенням християнства, виникла потреба у читанні і перекладанні Святого Писання і богослужб. книг. Поширення класич. мов припадає на 17–18 ст., коли у навч. закладах почали викладати грец. і лат. словесність (серед викл. – І. Ґізель, М. Козачинський, Г. Кониський, Й. Кононович-Горбацький, Ф. Прокопович). Наук. й практ. обґрунтування К. ф. набула в ун-тах Києва, Львова, Харкова, Одеси та Істор.-філол. ін-ті в Ніжині (нині Черніг. обл.). Так, в Ун-ті св. Володимира в Києві від часу його засн. (1834) діяли каф. грец. і рим. словесності та старожитностей (викладання класич. мов поєднувалося із вивченням антич. літ-ри, історії та культури). Першими викл. К. ф. стали О. Деллен, І. Нейкірх, М. Якубович. Пізніше в Ун-ті працювали Ф. Міщенко («Отношение трагедий Софокла к современной поэту действительной жизни в Афинах», 1874, ч. 1), К. Страшкевич («Краткий очерк греческих древностей», 2-е вид. – 1874), Ю. Кулаковський («К вопросу о начале Рима», 1888; усі – Київ), В. Модестов («Лекции по истории римской литературы», С.-Петербург, 1888), В. Клінгер («Сказочные мотивы в “Истории” Геродота», 1903; «Животное в античном и современном суеверии», 1911; обидві – Київ), С. Дложевський («Про археологічні розкопки в Ольвії в рр. 1924, 1925, 1926» // «Східний світ», 1928, № 3–4). Після 1917 підготовку фахівців із К. ф. припинено у всіх гуманітар. ВНЗах (крім Львів. ун-ту). Лише 1936 у Київ. ун-ті створ. каф. лат. мови (1955 її об’єднано з каф. заг. мовознавства), 1948–53 діяло відділ. К. ф., від 1958 викладають новогрец. мову та літ-ру. У різний час тут працювали А. Білецький, І. Кириченко, Ф. Нікітіна, С. Семчинський, Ю. Шанін, які вивчали питання використання матеріалів класич. мов для відтворення найдавнішого стану індоєвроп. мов (Ф. Нікітіна «Про походження деяких початкових голосних старогрецької мови», К., 1957; «До питання про подвійне відображення загальноіндоєвропейського j в старогрецькій мові» // «Збірник філологічного факультету Київського державного університету», 1959, № 14), епігр. матеріал давньогрец. міст Пн. Причорномор’я (А. Білецький «Про власні імена з ольвійських написів» // «Археологія», К., 1957, т. 11; «Греческая надпись на базе статуи из Ольвии» // «Советская археология», 1958, № 28), граматику класич. мов (В. Яніш «Безособові дієслова і походження латинського пасиву» // «Вісник Київського університету», 1959, № 2; Г. Нікулін «Взаємодія o- і u- основ у латинській мові» // «Дослідження з мовознавства», 1963), ідею гармоній. людини (Ю. Шанін «Герои античных стадионов», Москва, 1979; «Міфи та люди Олімпії», «Олимпийские игры и поэзия эллинов»; обидві – К., 1980) тощо. У Львові традиції вивчення й дослідж. античності сягають часів заснування Ун-ту (1661), але справжній розквіт К. ф. припадає на 2-у пол. 19 – поч. 20 ст. Серед тогочас. викл. – Є. Ковальський, Б. Кручкевич, Є. Курилович, Л. Цвіклінський. У 1930-і рр. Львів став і знач. видавн. центром літ-ри з К. ф. Р. Ганшинець заснував і редагував журнали, присвяч. дослідж. й популяризації антич. культури («Filomata», «Palaestra», «Kwartalnik klasyczny», «Przeglad klasyczny»), а також ініціював вид. текстів рим. і грец. класиків. Окрема сторінка в історії укр. К. ф. – діяльність С. Лур’є (1953–64 – зав. каф. К. ф. Львів. ун-ту), який розробляв питання давньогрец. мови, літ-ри й історії стародав. світу, антич. філософії, мікенології тощо. Саме львів. період його діяльності ознаменований працями «Язык и культура Микенской Греции» (Москва; Ленинград, 1957), «Основы исторической фонетики греческого языка с учетом языка микенских надписей» (Л., 1961), дослідж. творів та життя Архілоха, Демокрита, Есхіла, Еврипіда, Аристофана. У 2-й пол. 20 ст. вагомий внесок у розвиток К. ф. зробили М. Білик, Й. Кобів, Ю. Мушак, А. Содомора та ін. Й. Кобіву належать ґрунт. дослідж. з історії грец. та лат. граматич. термінології, статті про творчість Овідія, В. Маслюк написав працю «Латиномовні поетики і риторики ХVІІ – першої половини ХVІІІ ст. і їх роль в розвитку теорії літератури на Україні» (К., 1983). Античну грамат. теорію досліджував Р. Оленич («Прісціан і антична граматика», Л., 1973). У галузі мікенології працює проф. Львів. мед. ун-ту С. Шарипкін.

На Буковині на поч. 20 ст. для потреб г-зій і ліцеїв, у яких вивчали класичні мови, видано низку переклад. словників, зокрема Ю. Кобилянський уклав «Словарець до Гая Юлія Цезара війни з Галійцями», «Русько-латинський словарець для руських гімназій» (обидва – Чц., 1907), «Латинсько-український словар для середніх шкіл» (Відень, 1912).

У Харків. ун-ті каф. К. ф. (з розподілом на рим. і грец. словесність) діяла від 1804. Тут викладали відомі антикознавці Я. Денисов, О. Деревицький, Є. Кагаров, І. Кронеберг, І. Нетушил, Й. Піховський, В. Шерцль, Г. Шульц та ін. Ректор Ун-ту І. Кронеберг уклав фундам. лат.-рос. словник, що витримав кілька перевидань. Й. Піховський дослідив іронічні тенденції в поемах Гомера («De ironia Iliadis», «Про іронію в “Іліаді”», Москва, 1856). Випускник Харків. ун-ту Г. Шульц – автор фундам. лат.-рос. словника (С.-Петербург, 1865) та кн. «К вопросу об основной идее трагедии Софокла “Царь Эдип”» (Х., 1887). О. Деревицький написав праці «Гомерические гимны» (1889), «О начале историко-литературных занятий в Древней Греции» (1891; обидві – Харків), М. Маслов – «Античные мотивы в русской литературе» // «Сборник Историко-филологического общества, состоящего при Харьковском университете», 1908, т. 15; «Переводы Г. С. Сковороды» // «Наукові записки. Праці науково-дослідчої катедри історії європейської культури», 1929, вип. 3 та ін. Я. Денисов розробляв питання антич. метрики: «Дохмий у Эсхила» (1898) та «Значение истории греческой литературы» (1913; обидві – Харків). Всебічно досліджував проблеми антич. культури Є. Кагаров, який у своїх «Мифологических заметках» («Богословский вестник», 1913, № 7–8) дав чітку класифікацію міфів на ґрунті духов. та матеріал. культури давніх народів. Донині не втратила актуальності його праця «Основные идеи античной науки в их историческом развитии» (Х., 1916), де доведено спадкоємність антич. ідей у сучас. знаннях. І. Нетушил опублікував кілька монографій з питань лат. морфології та синтаксису. У 2-й пол. 20 ст. розвиток К. ф. у Харків. ун-ті пов’язаний з діяльністю Н. Корж (вивчення проблем антич. традиції в укр. культурі, особливостей латини у творчості Г. Сковороди тощо), М. Лапіної (лексика і фразеологія лат. мови) та Ф. Луцької (питання істор. граматики й істор. лексикології грец. й лат. мов та їхньої фразеології у зіставленні з укр. та рос. фразеологією).

Біля витоків антикознавства у Новорос. ун-ті в Одесі стояли В. Модестов та Ф. Струве. Пізніше К. ф. викладали Б. Варнеке, Л. Воєводський, Ф. Корш, М. Мандес, Д. Овсянико-Куликовський та ін. Становлення грец. епіграфіки пов’язане з іменем О. Нікітського, сферою зацікавлень якого стали зх.-локрид. та дельфій. написи, школу антич. нумізматики в Одесі започаткував П. Каришковський-Ікар («Монетное дело и денежное обращение в Ольвии VІ в. до н. э. – ІV в. н. э.», О., 2003).

Ще одним центром вивчення і викладання К. ф. був Істор.-філол. ін-т в Ніжині, який готував гімназій. учителів класич. мов. Від 1875 тут діяло відділ. класич. словесності (грец. мова і тлумачення текстів, історія грец. літ-ри і стародав. пам’яток, латина, історія рим. літ-ри й антич. культура), яке до 1879 очолював П. Нікітін. Серед його дослідж. – праці з давньогрец. літ-ри, мовознавства, історії та релігії; коментарі до «Персів» Есхіла, «Медеї» Еврипіда, промов Демосфена та «Шестиднева» Георгія Песидійського. Викл. Ін-ту приділяли значну увагу перекладам з антич. творів. Так, П. Андріанов здійснив переклад частини праці Тіта Лівія «Римська історія від заснування міста», А. Мартов – трактату Лукіана «Як треба писати історію», І. Семенов – трактатів Ціцерона про старість і дружбу, уривків з «Історії» Г. Саллюстія Криспа. Й. Добіаш переклав, прокоментував і опублікував промови Демосфена про Філіппа. Після перетворення Істор.-філол. ін-ту в ІНО (1921), створ. н.-д. каф. історії культури і мови, але дослідж. викл. стосувалися переважно антич. історії і культури (О. Покровський «Уявлення еллінів про Скіфію», «До історії ідеалізації первісних народів в античній літературі», «Уявлення еллінів про той світ» та ін.).

Розвиток К. ф. в Україні відбувався у нерозрив. зв’язку з перекладознавством. Фрагменти трагедій Еврипіда перекладав Г. Сковорода (написав також відоме «Толкованіє з Плутарха»), «Іліаду» та «Одіссею» – О. Навроцький, П. Ніщинський, О. Потебня, В. Самійленко, С. Руданський, твори давньогрец. авторів – І. Франко (уривки з «Іліади», пісні Сапфо, «Бенкет» Платона, фрагменти з «Хмар» і «Жаб» Аристофана, трагедію «Цар Едіп» Еврипіда), трагедію Софокла «Антігона» – П. Ніщинський, байки Езопа – Т. Зінківський. За рад. часів опубл. переклади творів Гомера, Езопа, Есхіла, Софокла, Еврипіда, Аристофана, Геродота, Демосфена, Платона, Аристотеля, Менандра, Федра, Ціцерона, Горація, Лукреція, Овідія, поетів-ліриків, Лонга, Плутарха, здійснені А. Білецьким, М. Зеровим, Й. Кобівим, Ю. Мушаком, М. Сагардою, В. Свідзінським, А. Содоморою, Борисом Теном та ін.

Літ.: Історія Київського університету. К., 1959; Питання класичної філології: Зб. ст. Л., 1959; Кобів Й. У. Розвиток класичної філології у Львівському державному університеті за роки Радянської влади // Пит. класич. філології. 1965. №4; История Харьковского университета: Сист. библиогр. указ. 1805–1917 гг. Ч. 2, вып. 4. Х., 1993; Корж Н. Г., Луцкая Ф. И. Из истории классической филологии в Харьковском университете им. В. Н. Каразина // Сб. мат. междунар. научно-практ. конф. «Пробл. греч. культуры». Сф., 1997; Самойленко Г. В., Самойленко О. Г. Ніжинська вища школа: сторінки історії. Ніжин, 2005.

Н. Ф. Клименко, Ю. В. Шанін

Стаття оновлена: 2013