Класична філологія

КЛАСИ́ЧНА ФІЛОЛО́ГІЯ — галузь філології, що ви­вчає давньо­грецьку та латинську мови, античну літературу, історію, метрику, епі­графіку, палео­графію, археологію, сфрагістику.

Основи К. ф. як науки заклали гуманісти епохи Від­родже­н­ня. 14–16 ст. — період актив. пошуку антич. рукописів, їх пере­клад, коментува­н­ня та ви­да­н­ня. У цей час працювали П. Брач­чоліні, кардинал Віс­саріон, П. Лет, А. Мануцій, А. Піоліціано. У 16 ст. ви­да­н­ня творів антич. письмен­ників продовжили В. Будей, Р. і Г. Етьєни, І. де Казобон, Ю. Ліпсій, Ю.-Ц. Скалігер. Важливе місце у роз­витку К. ф. у цей період належить англ. ученому Р. Бентлі, який зробив велику кількість поправок до творів грец. і рим. авторів, довів фальшивість низки творів. У 18 ст. ви­вче­н­ня античності не припинялося. Е. Форчеліні уклав «Totius Latinitatis Lexicon» («Повний латинський словник», 1771); зʼявилися ґрунтовні огляди класич. літ-ри Й.-А. Фабріція; А. Бек заклав основи грец. епі­графіки.

У Київ. Русі раніше по­зна­йомилися з грец. мовою, оскільки з уведе­н­ням християнства, виникла потреба у читан­ні і пере­кла­дан­ні Святого Писа­н­ня і богослужб. книг. Пошире­н­ня класич. мов припадає на 17–18 ст., коли у навч. закладах почали викладати грец. і лат. словесність (серед викл. — І. Ґізель, М. Козачинський, Г. Кониський, Й. Кононович-Горбацький, Ф. Прокопович). Наук. й практ. об­ґрунтува­н­ня К. ф. набула в університетах Києва, Львова, Харкова, Одеси та Істор.-філол. ін­ституті в Ніжині (нині Черніг. обл.). Так, в Університеті св. Володимира в Києві від часу його засн. (1834) діяли каф. грец. і рим. словесності та старожитностей (викла­да­н­ня класич. мов по­єд­нувалося із ви­вче­н­ням антич. літ-ри, історії та культури). Першими викл. К. ф. стали О. Дел­лен, І. Нейкірх, М. Якубович. Пізніше в Університеті працювали Ф. Міщенко («Отношение трагедий Софокла к современ­ной поэту действительной жизни в Афинах», 1874, ч. 1), К. Страшкевич («Краткий очерк греческих древностей», 2-е вид. — 1874), Ю. Кулаковський («К во­просу о начале Рима», 1888; усі — Київ), В. Модестов («Лекции по истории римской литературы», С.-Петербург, 1888), В. Клінгер («Сказочные мотивы в “Истории” Геродота», 1903; «Животное в античном и современ­ном суеверии», 1911; обидві — Київ), С. Дложевський («Про археологічні роз­копки в Ольвії в рр. 1924, 1925, 1926» // «Східний світ», 1928, № 3–4). Після 1917 під­готовку фахівців із К. ф. припинено у всіх гуманітар. ВНЗах (крім Львів. університету). Лише 1936 у Київ. університеті створ. каф. лат. мови (1955 її обʼ­єд­нано з каф. заг. мово­знавства), 1948–53 діяло від­діл. К. ф., від 1958 викладають новогрец. мову та літературу. У різний час тут працювали А. Білецький, І. Кириченко, Ф. Нікітіна, С. Семчинський, Ю. Шанін, які ви­вчали пита­н­ня викори­ста­н­ня матеріалів класич. мов для від­творе­н­ня найдавнішого стану індоєвроп. мов (Ф. Нікітіна «Про походже­н­ня деяких початкових голосних старо­грецької мови», К., 1957; «До пита­н­ня про по­двійне від­ображе­н­ня загальноіндоєвропейського j в старо­грецькій мові» // «Збірник філологічного факультету Київського державного університету», 1959, № 14), епігр. матеріал давньогрец. міст Пн. Причорноморʼя (А. Білецький «Про власні імена з ольвійських написів» // «Археологія», К., 1957, т. 11; «Греческая надпись на базе статуи из Ольвии» // «Советская археология», 1958, № 28), граматику класич. мов (В. Яніш «Без­особові дієслова і походже­н­ня латинського пасиву» // «Вісник Київського університету», 1959, № 2; Г. Нікулін «Взаємодія o- і u- основ у латинській мові» // «Дослідже­н­ня з мово­знавства», 1963), ідею гармоній. людини (Ю. Шанін «Герои античных стадионов», Москва, 1979; «Міфи та люди Олімпії», «Олимпийские игры и поэзия эл­линов»; обидві — К., 1980) тощо. У Львові традиції ви­вче­н­ня й дослідж. античності сягають часів заснува­н­ня Університету (1661), але справжній роз­квіт К. ф. припадає на 2-у пол. 19 — поч. 20 ст. Серед тогочас. викл. — Є. Ковальський, Б. Кручкевич, Є. Курилович, Л. Цвіклінський. У 1930-і рр. Львів став і знач. видавн. центром літ-ри з К. ф. Р. Ганшинець заснував і редагував журнали, присвяч. дослідж. й популяризації антич. культури («Filomata», «Palaestra», «Kwartalnik klasyczny», «Przeglad klasyczny»), а також ініціював вид. текс­тів рим. і грец. класиків. Окрема сторінка в історії укр. К. ф. — діяльність С. Лурʼє (1953–64 — завідувач кафедри К. ф. Львів. університету), який роз­робляв пита­н­ня давньогрец. мови, літ-ри й історії стародав. світу, антич. філософії, мікенології тощо. Саме львів. період його діяльності ознаменований працями «Язык и культура Микенской Греции» (Москва; Ленин­град, 1957), «Основы исторической фонетики греческого языка с учетом языка микенских надписей» (Л., 1961), дослідж. творів та життя Архілоха, Демокрита, Есхіла, Еврипіда, Аристофана. У 2-й пол. 20 ст. вагомий внесок у роз­виток К. ф. зробили М. Білик, Й. Кобів, Ю. Мушак, А. Содомора та ін. Й. Кобіву належать ґрунт. дослідж. з історії грец. та лат. граматич. термінології, стат­ті про творчість Овід­ія, В. Маслюк написав працю «Латиномовні поетики і риторики ХVІІ — першої половини ХVІІІ ст. і їх роль в роз­витку теорії літератури на Україні» (К., 1983). Античну грамат. теорію досліджував Р. Оленич («Прісціан і антична граматика», Л., 1973). У галузі мікенології працює проф. Львів. мед. університету С. Шарипкін.

На Буковині на поч. 20 ст. для потреб г-зій і ліцеїв, у яких ви­вчали класичні мови, ви­дано низку пере­клад. словників, зокрема Ю. Кобилянський уклав «Словарець до Гая Юлія Цезара війни з Галійцями», «Русько-латинський словарець для руських гімназій» (обидва — Чц., 1907), «Латинсько-український словар для середніх шкіл» (Ві­день, 1912).

У Харків. університеті каф. К. ф. (з роз­поділом на рим. і грец. словесність) діяла від 1804. Тут викладали ві­домі антико­знавці Я. Денисов, О. Деревицький, Є. Кагаров, І. Кронеберг, І. Нетушил, Й. Піховський, В. Шерцль, Г. Шульц та ін. Ректор Університету І. Кронеберг уклав фундам. лат.-рос. словник, що витримав кілька пере­ви­дань. Й. Піховський дослідив іронічні тенденції в поемах Гомера («De ironia Iliadis», «Про іронію в “Іліаді”», Москва, 1856). Випускник Харків. університету Г. Шульц — автор фундам. лат.-рос. словника (С.-Петербург, 1865) та кн. «К во­просу об основной идее трагедии Софокла “Царь Эдип”» (Х., 1887). О. Деревицький написав праці «Гомерические гимны» (1889), «О начале историко-литературных занятий в Древней Греции» (1891; обидві — Харків), М. Маслов — «Античные мотивы в рус­ской литературе» // «Сборник Историко-филологического общества, состоящего при Харьковском университете», 1908, т. 15; «Пере­воды Г. С. Сковороды» // «Наукові записки. Праці науково-дослідчої катедри історії європейської культури», 1929, вип. 3 та ін. Я. Денисов роз­робляв пита­н­ня антич. метрики: «Дохмий у Эсхила» (1898) та «Значение истории греческой литературы» (1913; обидві — Харків). Всебічно досліджував про­блеми антич. культури Є. Кагаров, який у своїх «Мифологических заметках» («Богословский вестник», 1913, № 7–8) дав чітку класифікацію міфів на ґрунті духов. та матеріал. культури давніх народів. Донині не втратила актуальності його праця «Основные идеи античной науки в их историческом развитии» (Х., 1916), де доведено спадкоємність антич. ідей у сучас. зна­н­нях. І. Нетушил опублікував кілька моно­графій з питань лат. морфології та синтаксису. У 2-й пол. 20 ст. роз­виток К. ф. у Харків. університеті повʼязаний з діяльністю Н. Корж (ви­вче­н­ня про­блем антич. традиції в укр. культурі, особливостей латини у творчості Г. Сковороди тощо), М. Лапіної (лексика і фразеологія лат. мови) та Ф. Луцької (пита­н­ня істор. граматики й істор. лексикології грец. й лат. мов та їхньої фразеології у зі­ставлен­ні з укр. та рос. фразеологією).

Біля витоків антико­знавства у Новорос. університеті в Одесі стояли В. Модестов та Ф. Струве. Пізніше К. ф. викладали Б. Варнеке, Л. Воєводський, Ф. Корш, М. Мандес, Д. Овсянико-Куликовський та ін. Становле­н­ня грец. епі­графіки повʼязане з іменем О. Нікітського, сферою зацікавлень якого стали зх.-локрид. та дельфій. написи, школу антич. нумізматики в Одесі започаткував П. Каришковський-Ікар («Монетное дело и денежное обращение в Ольвии VІ в. до н. э. — ІV в. н. э.», О., 2003).

Ще одним центром ви­вче­н­ня і викла­да­н­ня К. ф. був Істор.-філол. ін­ститут в Ніжині, який готував гімназій. учителів класич. мов. Від 1875 тут діяло від­діл. класич. словесності (грец. мова і тлумаче­н­ня текс­тів, історія грец. літ-ри і стародав. памʼяток, латина, історія рим. літ-ри й антич. культура), яке до 1879 очолював П. Нікітін. Серед його дослідж. — праці з давньогрец. літ-ри, мово­знавства, історії та релігії; коментарі до «Персів» Есхіла, «Медеї» Еврипіда, промов Демосфена та «Шестиднева» Георгія Песидійського. Викл. Ін­ституту приділяли значну увагу пере­кладам з антич. творів. Так, П. Андріанов здійснив пере­клад частини праці Тіта Лівія «Римська історія від заснува­н­ня міста», А. Мартов — трактату Лукіана «Як треба писати історію», І. Семенов — трактатів Ціцерона про старість і дружбу, уривків з «Історії» Г. Са­л­люстія Криспа. Й. Добіаш пере­клав, прокоментував і опублікував промови Демосфена про Філіп­па. Після пере­творе­н­ня Істор.-філол. ін­ституту в ІНО (1921), створ. н.-д. каф. історії культури і мови, але дослідж. викл. стосувалися пере­важно антич. історії і культури (О. Покровський «Уявле­н­ня ел­лінів про Скіфію», «До історії ідеалізації первісних народів в античній літературі», «Уявле­н­ня ел­лінів про той світ» та ін.).

Роз­виток К. ф. в Україні від­бувався у нерозрив. звʼязку з перекладознавством. Фрагменти трагедій Еврипіда пере­кладав Г. Сковорода (написав також ві­доме «Толкованіє з Плутарха»), «Іліаду» та «Одіс­сею» — О. Навроцький, П. Ніщинський, О. Потебня, В. Самійленко, С. Ру­данський, твори давньогрец. авторів — І. Франко (уривки з «Іліади», пісні Сапфо, «Бенкет» Платона, фрагменти з «Хмар» і «Жаб» Аристофана, трагедію «Цар Едіп» Еврипіда), трагедію Софокла «Антігона» — П. Ніщинський, байки Езопа — Т. Зінківський. За рад. часів опубл. пере­клади творів Гомера, Езопа, Есхіла, Софокла, Еврипіда, Аристофана, Геродота, Демосфена, Платона, Аристотеля, Менандра, Федра, Ціцерона, Горація, Лукреція, Овід­ія, поетів-ліриків, Лонга, Плутарха, здійснені А. Білецьким, М. Зеровим, Й. Кобівим, Ю. Мушаком, М. Сагардою, В. Свідзінським, А. Содоморою, Борисом Теном та ін.

Завантажити статтю