КОЗА́К Бог­дан Микола­йович (27. 11. 1940, Львів — 26. 05. 2024, там само) — актор, режисер, театральний діяч, педагог. Академік АМУ (2004), професор (1997). Народний артист УРСР (1988). Національна премія України імені Т. Шевченка (2010). Премія ім. Й. Гірняка СТДУ (1997). Повний кавалер ордена «За заслуги» (1999, 2006, 2010), орден князя Ярослава Мудрого 5-го (2015) та 4-го (2020) ступ. Дійсний член НТШ (2009). Закін. актор. студію при Львів. укр. драм. театрі ім. М. Заньковецької (1963; викл. Б. Тягно) та філол. факультет Львів. університету (1971). Від 1963 — актор Нац. укр. драм. театру ім. М. Заньковецької; водночас 1978–86 викладав у студії при цьому театрі, 1990–98 — Вищому муз. ін­ституті у Львові. За сумісн. від 1999 — завідувач кафедри театро­знавства та актор. майстерності, водночас 2004–10 — декан факультету культури і мистецтв Львів. університету. Актор. мистецтву К. притаман­ний синтез високої зовн. європ. сценіч. культури та модер. нац. рис формотворе­н­ня образу. Його широка жанр. палітра містить і трагедійні, і гострохарактерні, комедійні барви, та най­яскравішим виявом мист. особистості актора був і залишається психол. ґротеск, в якому з однаковою силою реалізується його аналітизм та ім­провізаційність, рац. начало та ігрова природа творчого «я» митця. У творчій лаб. К. однаково важливими є і без­доган­на точність слова, і максимально виразний пластич. малюнок ролі, і філі­гран­на точність у побудові характеру. Збагативши свій виконав. інструментарій здобутками провід. актор. технологій 20 ст. — від К. Станіславського, М. Чехова, Леся Курбаса. В. Мейєрхольда до Є. Ґротовського — К. сьогодні є прикладом синтет. актора, якому під­владні карколомні, парадоксал. сценічні виріше­н­ня, по­єд­нані із глибин. осягне­н­ням сутності образу. Окремий творчий внесок К. у нац. культуру — телевізійна Шевченкіана, створ. на Львів. телерадіокомпанії: поеми «Кавказ» (1995), «І мертвим, і живим...», містерія «Великий льох» (обидві — 1996), «Чернець» (1997). Автор кн. «Театральні від­лу­н­ня» (Л., 2010) та низки друк. статей з про­блем актор. майстерності, історії театру. Упорядник та автор вступ. статей кн. «Лесь Курбас — театральні закони і акценти» (1996), «Всеволод Мейєрхольд — мистецтво театру» (1997), «Єжи Ґротовський. Театр. Ритуал. Перформер» (1999; також здійснив пере­клади), «Український театр» Г. Лужницького (у 2-х т., 2004; усі — Львів) та ін. Від 2001 — гол. ред. ж. «Просценіум», «Вісника Львівського університету. Серія “Мистецтво­знавство”». Має низку аудіозаписів літ.-муз. композицій: «Царський вʼязень» (про Андрея Шептицького) за поезіями Б. Лепкого, В. Пачовського (2003), «Думи» за поезіями Т. Шевченка (2005), «Зівʼяле листя» за поезіями І. Франка (2006). Серед учнів — Л. Боровська, І. Вітовська, О. Ґарда, О. Гринько, Р. Держипільський, О. Люта, Н. Хвостенко.