Козова - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Козова

КОЗОВА́ – селище міського типу Тернопільської області, райцентр. Знаходиться на р. Коропець (притока Дністра), за 25 км від обл. центру. Пл. 18 км2. Насел. 9367 осіб (2001, складає 105,6 % до 1989), переважно українці. Залізнична станція. Через К. проходить автошлях Тернопіль–Бережани–Дрогобич. За нар. переказами, назва походить від числен. отар кіз, які випасали місц. жит. на зх. околиці. Вперше згадується в писем. джерелах 1410 як власність Б. Скарбка. Згодом належало магнат. родові Потоцьких. На поч. 16 ст. вони побл. К. збудували замок. У документах 1569 зазначена як приватне м-ко, що розвивалося повільно через часті татар. напади (особливо спустошливими були 1515, 1575, 1589, 1621, 1626). У 1617 К. зруйнувала польс. шляхта. 1650 надано Маґдебур. право та дозвіл на проведення 11-ти щоріч. ярмарків і щочетверга торгів. 1667 турец. військо спалило м-ко та зруйнувало замок (донині збереглися підземні ходи, що з’єднували твердиню з К.). Відтоді занепадає, відроджується в серед. 18 ст. 1669 А. Потоцький побудував костел (знищ. 1977). К. описав нім. мандрівник У. Вердум, який відвідав її в листопаді 1672. Після 1-го поділу Польщі 1772 – у складі Австрії (від 1867 – Австро-Угорщина). За інвентарем того ж року, вважалася досить великим м-ком з розвинутим ремісництвом і торгівлею. 1857–67 – повіт. центр. На поч. 19 ст. власниками К. були Мошинські, пізніше – Шеліські. 1883 тут мешкало 1510 римо-католиків, 803 православних і 1328 євреїв. Під час 1-ї світ. війни м-ко було місцем жорстоких боїв і кілька разів переходило з рук у руки. 1918 К. увійшла до складу ЗУНР, її комісаром був Ф. Коковський. 1920–39 – у межах кордонів Польщі. У міжвоєн. час працювали каменоломня, 3 млини, майстерні з виготовлення буд. матеріалів, глиняних, шкіряних, тютюн. виробів; діяли осередки т-в «Просвіта», «Січ», «Сільс. господар», «Союз українок», «Пласт», «Рідна школа». Від 1939 – у складі УРСР. Від 1940 – село, райцентр. Від 3 липня 1941 до 20 липня 1944 – під нім.-фашист. окупацією. У березні 1943 гітлерівці розстріляли на околиці К. бл. 4 тис. євреїв з кількох р-нів. К. згадується у Кресовій книзі справедливих. До серед. 1950-х рр. діяли загони ОУН–УПА. Від 1958 – смт. 1959 тут мешкало бл. 4,6 тис., 1970 – 6,6 тис., 1979 – 7,7 тис., 1990 – 9 тис., 1999 – 9,4 тис., 2004 – 9,4 тис. осіб. Нині працюють підпр-ва «Козова-цукор» і «Темп» (виготовлення меблів). У К. – г-зія, 2 заг.-осв. школи, дошкіл. заклад; 2 Будинки культури, 3 б-ки, школа мист-в; рай. лікарня; відділ. 6-ти банків. Виходить г. «Вільне слово». Функціонують хор нар. пісні «Червона калина», хор. капела та хор Будинку культури, хореогр. колективи «Юність» і «Росинка», дит. театр «Дивосвіт», ансамбль нар. музики, духовий оркестр, оркестр нар. інструментів, кіностудія «Галичанка». Є дендропарк «Лісова пісня» (понад 300 різновидів дерев і кущів). Діють церкви Успіння Пресвятої Богородиці (1889; розпис Т. Копистинського), св. Володимира Великого (1994), св. Василія Великого (2001), собор св. Петра і Павла (2007). Встановлено пам’ятники Т. Шевченку, рад. воїнам, які загинули під час 2-ї світ. війни, мемор. дошку закатованим землякам органами КДБ (на приміщенні колиш. тюрми, нині друкарня та ред. рай. газети), насипано символ. могилу воякам УПА. Серед видат. уродженців – громад. і військ. діяч В. Бемко, поет, культур. і церк. діяч П. Ґерета; хор. диригент, засл. діяч мист-в УРСР В. Пекар, балетмейстер, засл. діяч мист-в України В. Марущак; скульптор І. Сонсядло; церк. діяч М. Трофим’як. У К. навч. фахівець у галузі кібернети- ки В. Марценюк. Тут перебували письменники І. Блажкевич, Б. Лепкий, О. Сенатович, А. Чайковський.

Літ.: Козова і околиці в спогадах емігрантів. 1992; Федик Я. Роки і люди. Козова 1944–1994. 2001; Її ж. Роки і люди. Козова 1994–2002. 2003 (усі – Тернопіль).

Ю. Й. Пудлик

Стаття оновлена: 2013