Козолупов Семен Матвійович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Козолупов Семен Матвійович

КОЗОЛУ́ПОВ Семен Матвійович (10(22). 04. 1884, станиця Краснохолмська Оренбур. губ., Росія – 18. 04. 1961, Москва) – віолончеліст, педагог. Д-р мистецтвознавства (1941), проф. Нар. арт. РРФСР (1946). Початк. муз. освіту здобув у військ. хорі при штабі Оренбур. козачого війська (від 1894), де навч. гри на корнеті-а-пістоні, скрипці, після травми лівої руки – на віолончелі. На запрошення О. Вержбиловича вступив до С.-Петербур. консерваторії (1904), яку закін. 1907 (кл. О. Вержбиловича, І. Зейферта). Після перемоги на Конкурсі віолончелістів на честь 50-річчя РМТ (Москва, 1911, 1-а премія) з успіхом концертував містами Росії й України. Був учасником струн. квартету Моск. відділ. РМТ, з яким виконав багато моногр. програм, присвяч. композиторам класич. і романт. стилів. Виступав у камер. ансамблях із піаністами К. Ігумновим, С. Танєєвим, О. Ґольденвайзером, В. Пухальським, Г. Беклемішевим, диригентами С. Василенком, Р. Ґлієром. Брав участь у сонат. вечорах із творів Л. ван Бетговена, С. Рахманінова, С. Франка, К. Сен-Санса та ін. Викладав у Саратов. (Росія, 1912–16), Київ. (1916–20), Моск. (1922–61; у 1936–54 – зав. каф. віолончелі і контрабаса, 1942–48 – декан оркестр. ф-ту) консерваторіях. Водночас до серед. 1950-х рр. – соліст оркестру Великого театру, «Персимфансу», симф. оркестру Філармонії (усі – Москва). Давав сольні концерти за участі дружини – піаністки Н. Козолупової, дочок – піаністки Ірини, віолончелістки Галини та скрипальки Марини Козолупових, своїх учнів. Виконав. майстерність К. поєднала найкращі традиції рос. віолончел. школи й сучасні здобутки. Для нього характерні висока тех. майстерність, яскрава віртуозність, широкий і насичений звук. К. – один із засн. рад. віолончел. школи. Його школа мала систем. характер: виконав. сторона, педагогіка та методика органічно поєднувалися й закріплювалися у багаторіч. виконанні та пед. досвіді. Серед учнів і послідовників – Л. Ґінзбурґ, М. Ростропович, С. Кнушевицький, Ф. Лузанов, Я. Слободкін, В. Фейгін, Н. Шаховська, В. Сазикін. Прогресивні принципи методики К. знайшли віддзеркалення у створених ним редакціях віолончел. сольних сюїт Й.-С. Баха, концертів К. Давидова, старовин. сонат, п’єс, етюдів, а також у доповненнях і коментарях (разом із Л. Ґінзбурґом) до першого рад. вид. «Школы для виолончелей» К. Давидова (Москва, 1947).

Літ.: Гинзбург Л. История виолончельного искусства. Москва, 1965. Кн. 3: Рус. классич. виолончел. школа (1860–1917); Сумарокова В. История классов виолончели и контрабаса Киевской консерватории в контексте европейского исполнительского искусства // Культурол. проблемы муз. украинистики. О., 1996; Її ж. Київська струнно-смичкова школа в контексті європейського виконавського мистецтва (віолончель, контрабас) // Муз. виконавство: Наук. вісн. Нац. муз. академії України. К., 1999. Вип. 1.

В. Г. Сумарокова

Стаття оновлена: 2013