Коковський Франц Михайлович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Коковський Франц Михайлович

КОКО́ВСЬКИЙ Франц Михайлович (псевд. і крипт.: Богдан Левченко, Франц Кок, Франц Михайлів, Елепідон, К. Ф.; 17. 03. 1885, м. Бережани, нині Терноп. обл. – 09. 09. 1940, Тернопіль) – письменник, драматург, літературний критик, перекладач, етнограф, правознавець. Д-р права (1923). Закін. Бережан. г-зію (1906), навч. на філос. ф-ті Львів. ун-ту, але 1907 за участь у студент. демонстрації проти полонізац. політики відрахований. Продовжив навч. на правн. ф-тах ун-тів м. Ґрац (Австрія) та Чернівців, диплом отримав 1911 у Львів. ун-ті. До 1914 – пом. адвоката у містах Бережани та Підгайці (нині Терноп. обл.). У роки ЗУНР очолював комісаріат м-ка Козова (нині смт Терноп. обл.). 1921–25 – адвокат у Бережанах; 1925–28 – повіт. суддя у Підгайцях; від 1928 – окруж. суддя у м. Сянок (Польща). Співзасн. таєм. літ.-освіт. гуртка «Молода Україна». Один із засн. т-ва «Лемківщина» та однойм. музею у м. Сянок (1930), співроб. г. «Лемко». 1934 за нац.-патріот. діяльність і підтримку УНДО звільн. польс. владою з посади. Повернувся до Бережан, де був суд. радником, очолював філію т-ва «Сільський господар», працював у профспілці. 1936 відкрив музей ім. А. Чайковського. Від вересня 1939 – реж. Львів. укр. драм. театру ім. І. Франка. У ніч на 24 грудня того ж року заарешт. органами НКВС, засудж. до 8-ми р. виправно-труд. таборів, помер у в’язниці. Дебютував 1903 віршем «В хвилі розлуки» у г. «Руслан». Чл. літ.-мист. об’єдн. «Молода муза» (1906–14). Друкувався у г. «Громадський голос», «Буковина», «Новий час», ж. «Життя і знання», «Рідна мова», «Рідна школа», «Дзвінок». Автор популяр. біографій, нарисів і літ.-крит. статей про укр. письменників та громад. діячів, зокрема О. Авдиковича, Т. Бордуляка, Я. Веселовського, М. Коцюбинського, Б. Лепкого, О. Маковея, М. Міхновського, Т. Шевченка («Оповіданє про Тараса Шевченка», Чц., 1909). До 1914 перекладав для театру «Руська бесіда» п’єси й лібрето опер нім. (Ґ. Гауптманна), франц. (Е. Ростана, А. Бернштайна), італ., рос. (О. Пушкіна) авторів. Від 1930-х рр. виступив як письменник-реаліст, дотеп. оповідач. Опублікував низку праць з історії, мови, топоніміки і культури лемків («Східними межами Лемківщини», Л., 1936; «Пам’ятки старовини на Лемківщині», «З лемківського говору», «Назви сіл у Сяніччині в 15 ст.», «Назви сіл Ліського повіту», «Старі церкви на Лемківщині», «Стара Лемківська колядка», «Історія села Карликове», «Писанки на Лемківщині», «Культурний рух на Лемківщині», «Домашній промисел і торгівля у лемків»; про боротьбу лемків за укр. державність у період ЗУНР («Лемківські республіки в 1918–1919 рр.» // «Історичний календар-альманах “Червоної калини” на 1935 рік», Л., 1934; «Із записника лемка», «Забуті могили», «Прелучанська міліція», «Листопадові дні в Полонній»). Послідовно обстоював тезу про лемків як гілку укр. народу.

Тв.: Сердечні струни: Поезиї. Л., 1907; Настрої: Зб. віршів. Чц., 1909; Малим другам. Чц., 1909; Сїльська кооперація. Чц., 1909; Вчорашні дні: Веселі оповідання. Л., 1931; «Людська вдячність» та інші оповідання. Л., 1934; За Україну: Оповідання. Л., 1934; Слідами забутих предків: Оповідання з минулого Лемківщини. Л., 1935; Краків, 1940; Нью-Йорк, 1953; Юнацькі серця: Оповідання. Л., 1935; 1938; За землю: Лемків. повість. Л., 1936; В ніч святого Миколая: П’єса для дітей. Л., 1937; Дві сили. Л., 1937; Маленькі борці. Л., 1937; Лемківська слава. Л., 1937; Читальня помогла: Образок з лемків. життя. Л., 1938; Остання молитва: Оповідання, повісті. Л., 1999.

Літ.: Нечиталюк М. Забутий письменник з Бережан: Франц Коковський // Наук. зб. УВУ. Л.; Мюнхен, 1993; Зінчук Л. Франц Коковський: трагічна доля таланту // Бережан. г-зія: Сторінки історії. Бережани; Т., 2007; Парацій В. Музейницький зміст життя Франца Коковського // Волин. музей: Історія і сучасність: Наук. зб. Лц., 2009. Вип. 4.

П. З. Гуцал

Стаття оновлена: 2013