Козаченко Марія Миколаївна - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Козаченко Марія Миколаївна

КОЗАЧЕ́НКО Марія Миколаївна (09. 01. 1938, с. Серафинка, нині Городенків. р-ну Івано-Фр. обл. – 09. 12. 2000, смт Бородянка Київ. обл.) – живописець і графік. Закін. Моск. нар. ун-т мист-в (1972). Учителювала. Учасниця мист. виставок від 1970-х рр. Персон. – у Калуші (Івано-Фр. обл., 1973). У техніці темпер. розпису створювала натюрморти, портрети, пейзажі. Для творчості К. характерні простота, виразність, гармонійне поєднання кольорів, оригінальність композиції. Окремі роботи зберігаються в Івано-Фр. картин. галереї та краєзнав. музеї, Шевченків. нац. музеї-заповіднику (м. Канів Черкас. обл.), Чернів. літ.-мемор. музеї Ю. Федьковича. Авторка зб. дит. поезії «Плакала вербичка» (К., 1992).

Тв.: живопис – «Це не повинно повторитися» (1972), «Троїсті музики» (1973); графіка – «Солдатка» (1974), «Польова царівна» (1975), «Верховинське весілля» (1977), «Тарас із дідом», «Садок вишневий коло хати» (обидва – 1978), «Лісова пісня», «Чугайстер» (обидва – 1979), «О. Кобилянська», «Гайдамаки» (обидва – 1980), «Моління Пречистій» (поч. 1990-х рр.), «Маруся Чурай», «Молодий і молода» (обидва – 1990); триптихи – «Слава Україні!» (1989), «Ой у лузі червона калина похилилася», «Ще не вмерла Україна» (обидва – 1990); іл. – до новели «Некультурна» О. Кобилянської (1981), казки «Про сплячу царівну і сімох богатирів» та роману «Євгеній Онєгін» О. Пушкіна, казки «Чому море солоне?» (усі – 1982).

Літ.: Горіла М. Радості і печалі Марії Козаченко // НТЕ. 1991. № 6.

Р. М. Коляденко

Стаття оновлена: 2013