КОЗИ́ЦЬКИЙ Владислав (29. 10. 1879, с. Яківка, нині Тлумацького р-ну Івано-Франківської обл. — 12. 01. 1936, Львів) — історик мистецтва, критик, драматург. Член Польського філософського товариства (1908), Наукового товариства у Львові. Ви­вчав юриспруденцію та філософію на філософському факультеті Львівського університету. 1905 захистив докторську дис., 1922 габілітувався на основі дисертаційної роботи «Michał Anioł» (Lwów; Warszawa, 1908). Від 1898 — службовець галицького намісництва, від 1912 — член Ради консерваторів (охоронців старовини) Східної Галичини. Редагував часопис «Sprawozdania Grona Konserwatorów Galicji Wschodniej». Від 1922 працював у Львівському університеті: 1926–33 — завідувач кафедри історії мистецтва нового часу, 1933–34 — приват-доцент Автор низки публікацій з про­блем мистецтва доби ренесансу та бароко, західно-європейського та польського малярства 19–20 ст.; цікавився ві­домими мистецькими особистостями, досліджував психологічні про­блеми їх творчості, пита­н­ня національного характеру мистецтва. Публікував науково-популярні стат­ті та рецензії у львівських часописах «Sztuki Piękne», «Wiadomości Artystyczne», «Kwartalnik Historyczny», газети «Slowo Polskie». Серед творів — роман «Ziemia» (1925), пʼєси «Wolne duchy» (1911), «Euforion» (1919), «Święto kos» (1928).