Козій Дмитро Федорович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Козій Дмитро Федорович

КОЗІ́Й Дмитро Федорович (1894, с. Дорогів, нині Галиц. р-ну Івано-Фр. обл. – 20. 09. 1978, Торонто) – літературознавець, редактор, педагог. Навч. у Львів. ун-ті (1913). Мобілізов. 1914 до австро.-угор. армії. 1918–20 брав участь у боротьбі за укр. державність у складі УГА. Потрапив у рос. полон. Закін. Львів. ун-т (1928), вивчав класичну філологію в Яґеллон. ун-ті (Краків). До 1939 викладав укр. мову та літ-ру в г-зіях міст Рогатин (нині Івано-Фр. обл.) і Яворів (Львів. обл.). Публікував літ.-крит. статті у львів. часописах «Діло», «Дзвони», «ЛНВ», «Світ». Під час нім. окупації проживав у Львові, працюючи редактором Укр. вид-ва. Після 2-ї світ. війни перебував у таборах для переміщ. осіб у Німеччині. Від 1962 – у Торонто: учитель та вихователь на курсах українознавства у школі Ю. Липи. Друкував літературознавчі статті у вид. «Визвольний шлях», «Гомін України», «Америка», «Сучасність». Досліджував творчість класиків укр. літ-ри (зокрема Г. Сковороди, Т. Шевченка, Ю. Федьковича, І. Франка, Лесі Українки, В. Стефаника, О. Кобилянської, П. Тичини, Б.-І. Антонича) і сучас. літ. процесу України й діаспори (Л. Костенко, М. Вінграновський, М. Понеділок та ін.). Стрижнем підходу К. до літ-ри є категорія етосу, сформульов. у ст. «Шевченків етос» як «сукупність аксіологічних настанов, які кореняться в глибоких емоціональних шарах психіки». Джерело вчення про етос виводив із платонів. та аристотелів. вчення про душу як морал. свідомість, що в повсякден. життєвій практиці виявляється відповідно до обставин та мотивацій вчинків. Під цим кутом зору проаналізував творчість Т. Шевченка у ст. «Шевченків етос», «Прометеїзм Шевченка», «Жіноче серце в Шевченківському світі», «Шевченкова людина» та ін. Найбагатший спектр аксіолог. настанов вбачав у Шевченковій людині, домінантою якої вважав почуття всеохоплюючої любові, «розповитого серця», що сягає праджерел люд. буття. Шевченків етос К. має широку шкалу морал. мотивацій: з одного боку, євангельс. всепрощення і сковородин. самопізнання, джерелом якого була філософія Платона та Епікура, з ін. – подолання перепон для його реалізації, породжених причинами соц., нац. і психол. характеру. Серед етич. домінант творчості Т. Шевченка дослідник виділив прометеїв. та лицар. етоси, ідею «правдивого закону», відчуття орган. зв’язку з рідною землею, батьківщиною, народом. «Рідна хата й домашнє вогнище, – пише він у статті “Шевченкове життєствердження!”, – наливають дитяче серце теплінню, яка згодом перероджується в любов до людей і до буття як такого. З того джерела походить світло, що опромінює життя людське, повне журби, яка є призначенням людини і яка, за М. Гайдеґґером, становить суть буття-в-світі». Якщо у творчості Т. Шевченка учений зафіксував сталі константи, не торкаючись зміни установок під впливом зовн. обставин, то в підході до етосів І. Франка акцентов. момент еволюції («Розвиток світогляду Івана Франка») від позитивіст. світогляду до глибин. онтолог. вимірів буття. Етос Лесі Українки К. характеризував як трагічний, суть якого визначав як проблему безневин. провини і крайній вираз її вбачав у постаті троян. провісниці Кассандри («Кассандра»). К. знаходив перегуки митців, які утверджують укр. світогляд як духовну цілісність, виявляв духовну спадкоємність та твор. перегук. У ст. «І світ піймав мене. Микола Вінграновський і його світобачення» продемонстрував, що багатоголосся та багатобарвність світу, які талановито передав М. Вінграновський, і той світ неправди й лицемірства, від якого тікав Г. Сковорода, ворожий і сучас. поетові. У творчості Л. Костенко К. відзначив філос. основу. Дослідж. «Ліна Костенко, або Гераклітизм і його самозаперечення» написане на основі перших трьох її збірок, критик відзначив суперечність між плинністю життя і першоосновами буття. Автор підкреслив спорідненість лірики Л. Костенко з ідеями «Степового вовка» Г. Гессе. Статтю написано в 1970-і рр., коли поезії Л. Костенко не публікували, але в укр. виданні творів Г. Гессе вірш. вставки подані в перекладі укр. поетеси. Написав дослідж. «Глибинний етос» (Торонто; Нью-Йорк; Париж; Сідней, 1984). Праці К. пропонують трактування як окремих творів, так і доробку видат. укр. письменників під кутом зору їхньої етологіч. скерованості. У них виявляється широка ерудиція дослідника, новизна підходів і глибина узагальнень, тому вони заслуговують на те, щоб ім’я К. увійшло в історію укр. літературознав. думки 20 ст.

Літ.: Ільницький М. Етоси Дмитра Козія // СіЧ. 2008. №. 10.

М. М. Ільницький

Стаття оновлена: 2013