Кліматологія медична - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кліматологія медична

КЛІМАТОЛО́ГІЯ МЕДИ́ЧНА – розділ біокліматології, що вивчає вплив на організм людини кліматичних і погодних чинників, розробляє методи їхнього використання з лікувально-профілактичною метою. К. м. тісно пов’язана з кліматологією, метеорологією, медичною географією, курортологією і фізіотерапією. Вивчає фіз. і хім. природу різних природ. подразників, характер та механізми порушуваних ними фізіол. реакцій і патол. змін в організмі людини в звич. для нього кліматі і в незвич. клімат. умовах, а також геогр. поширення хвороб, вплив клімат. чинників на розвиток захворювань людини. Клімат. чинники діють на всі види рецепторів, сенсор. структур і нерв. провідників організму. Вони мають заг.-біол. значення і зумовлюють реактивність організму в процесі його філогенезу. Внаслідок дії чинників різної фіз. природи в процесі еволюції в організмі сформувалися різні механізми регуляції функцій. Взаємодія із зовн. середовищем і пристосування до його умов є невід’єм. компонентом існування організму.

Перші в Україні мед. установи, що використовували широкий лікув.-профілакт. потенціал клімат. чинників, виникли наприкінці 19 ст. Одного з перших кліматологів В. Дмитрієва 1890 нагороджено Сріб. медаллю Рос. геогр. т-ва. 1914 у Севастополі О. Щербак заснував Романов. ін-т фіз. методів лікування (нині НДІ фіз. методів лікування та мед. кліматології). Важливим етапом у становленні К. м. стало затвердження на актинол. конгресі в Парижі 1929 системи дозування соняч. опромінення, запропонованої П. Мезерницьким. Наприкінці 1970-х рр. М. Торохтін на основі вивчення клімат. властивостей соляних печер у смт Солотвине (Тячів. р-ну Закарп. обл.) розробив методику спелеолікування. Штучну спелеотерапію впроваджено в практику багатьох лікув. закладів СРСР. Від 1997 діє Всеукр. асоц. фізіотерапевтів і курортологів (президент – М. Лобода).

Клімат України визначають як помірно континентальний, що поступово змінюється із Зх. на Сх. Лише для вузької прибереж. смуги Пд. берега Криму характерний субтропіч. примор. клімат середземномор. типу. У межах країни виділяють 4 клімат. регіони, кожен з яких має значні відмінності у показниках атмосфер. тиску, т-ри повітря, кількості й періодичності опадів, – пн., пд., примор. і гірська області. Теплому сухому клімату степів у літній час властиві висока т-ра повітря (до +30–35 °С) і стійке інтенсивне сонячне випромінювання (до 0,9 кВт•м2). Завдяки наявності трав’яного покриву збільшується відносна вологість повітря. Низька вологість полегшує тепловіддачу шляхом випаровування поту зі шкіри і слиз. оболонок, завдяки чому людина добре переносить спеку. Інтенсивне сонячне випромінювання викликає стійку гіперемію шкір. покривів і розширення судин нирок. Дегідратація організму призводить до зниження артеріал. тиску, виділення еритроцитів з депо і гемокоагуляції. Летючі речовини квітів і трав впливають на нюховий аналізатор і спричиняють виражені реакції серц.-судин. системи (брадикардія, зниження артеріал. тиску), порушення вищої нерв. діяльності. Підвищений фітогенез лісів (особливо в період брунькування і цвітіння) зумовлює високий вміст у повітрі летючих ароматич. речовин, що мають седативну, бактерицидну, фунгіцидну дії. Терпени, ефіри й орган. кислоти, які виділяють дерева і чагарники в теплу пору року, розріджують секрет дихал. шляхів людини і підсилюють дренажну функцію розширених бронхів. Уповільнення та поглиблення дихання під час перебування в лісі покращують леген. вентиляцію й утилізацію кисню, тканинне дихання. Ліс. клімат посилює гальмування в корі головного мозку, підвищує тонус підкірк. структур і центрів (вегетатив. нерв. системи і терморегуляції). У результаті тренування серц.-судин. системи відновлюється кровопостачання головного мозку і підвищується працездатність організму. Примор. клімат Чорного й Азов. морів визначають геогр. розташування місцевості, берег. ландшафт і роза вітрів. Водне середовище знижує добові коливання т-ри повітря, забезпечує його чистоту та прозорість. Інтенсивне сонячне випромінювання влітку разом з прибоєм зумовлює розпилювання і випаровування крапель мор. води у повітр. простір. Мор. повітря, що містить мікрокристали солей (хлорид, сульфат, бромід і йодид натрію, кальцію, магнію), викликає гіперемію шкіри і слиз. оболонок дихал. шляхів, відновлює їхні трофіку, секреторну й виділ. функції, стимулює репаративну регенерацію в різних органах. Ритміч. шум прибою, вид спокійного моря і насичене бромідами та йодидами мор. повітря відновлюють співвідношення гальмівно-збудливих процесів у корі головного мозку.

Ці чинники зменшують активізац. впливи ретикуляр. формації, нормалізують вищу нерв. діяльність і вегетативну регуляцію вісцерал. функцій. Для середземномор. клімат. обл. (Пд. берег Криму), яка з Пн. захищена від впливу холодних повітр. мас Крим. горами, характерний клімат середземномор. типу. Через відмінність т-р поверхні мор. берегів прибережне повітря постійно переміщується (берег. бризи), підвищуючи питому вагу конвекції в механізмах тепловіддачі. Подразнюючи механорецептори організму, він активізує нейроендокринні механізми регуляції функцій, спрямовані на підтримання терміч. рівноваги та стійкості до чинників середовища. Тренування механізмів довготривалої адаптації й реактивності організму в цьому кліматі здійснюють за допомогою стимуляції симпатоадреналової, імунокомпетент. і вегетатив. систем. Нейротрофіч. вплив на різні запал. і дистрофічні процеси та функціон. порушення посилюють мор. купання.

Гір. клімат. обл. охоплює Укр. Карпати та Крим. гори. Її особливістю є наявність поясів, що виявляється в зміні т-ри і ландшафтів залежно від висоти місцевості. Гіпоксія, що виникає в умовах гірського клімату, активізує механізми термінової, а згодом – довготривалої адаптації. Активізація систем захоплення і транспорту кисню призводить до рефлектор. прискорення дихання та серц. скорочень, викликає викид у кров депонованих еритроцитів, посилює виведення з організму надлишку іонів натрію й води. Руйнуються найчутливіші до гіпоксії еритроцити, продукти деструкції яких стимулюють еритро- і мієлопоез. У результаті кількість еритроцитів у периферич. крові підвищується на 15–20 %, а вміст гемоглобіну в них – на 8–10 %. Часткова тканинна гіпоксія, що виникає в горах, стимулює всі види обміну в організмі, підвищує активність мікросомал. Р450-цитохромоксидаз. системи печінки й утилізацію продуктів метаболізму. Крім того, в горах у зв’язку зі зниженням Т-хелперів і підвищенням вмісту імуноглобулінів виникає часткова імуносупресія. Стимуляція репаратив. регенерації пошкоджених тканин змінюється подальшим розсмоктуванням рубців сполуч. тканини. Структурно-функціон. зміни забезпечують стійке пристосування систем життєзабезпечення організму до умов кисн. недостатності, підвищуючи їхні функціон. резерви.

Крім клімат. характеристик окремих курортно-рекреац. зон, важливе значення має оцінка погоди – стану тропосфери в певному місці у певний момент або за проміжок часу (доба, місяць). Для своєчас. профілактики загострень і ускладнень захворювань, пов’язаних з погод. чинниками, здійснюють мед. прогнозування погоди. Залежно від стійкості осн. метеорол. елементів виділяють її 4 мед. типи: дуже сприятлива (зі стійким нормал. перебігом осн. метеорол. елементів), сприятлива (зі змінами осн. метеорол. елементів помір. характеру), несприятлива (з нестійким ходом осн. метеорол. елементів), особливо несприятлива (зі стрибкоподіб. змінами осн. метеорол. елементів, сильними вітрами, шквалами, грозами). Мед. оцінювання погоди і клімату з виявленням несприятливих метеорол. ситуацій, що викликають порушення стану здоров’я, є важливою ланкою метеорол. профілактики – комплексу мед. заходів, спрямованих на попередження розвитку сезон., добових реакцій організму на зміни стану погоди. При певних значеннях метеорол. і телурич. чинників (т-ра, нижча від 0 °С, відносна вологість повітря понад 85 %, атмосфер. тиск, нижчий від 100,5 і вищий від 102 кПа, швидкість руху вітру понад 8 м/с, магнітна індукція понад 100 мкТл), а також під час різких змін погоди виникають метеопатичні реакції. Крім того, для різних періодів календар. року характерні сезонні захворювання. Ці форми кліматопатології пов’язані з порушенням механізмів індивід. адаптації і спостерігаються переважно у немолодих осіб з ослабленою реактивністю та високою метеолабільністю. Кліматолікув. чинники за умов нерац. застосування можуть викликати подібні реакції, відіграючи роль чинника, що провокує загострення захворювання. Виділяють 4 класи захворювань, пов’язаних із дією клімат.-метеорол. і геофіз. чинників: хвороби, викликані терміч. навантаженнями; хвороби, зумовлені соняч. ультрафіолетовим випромінюванням; сезонні інфекц. хвороби; власне сезонні хвороби, що виникають щороку.

Сезонні захворювання класифікують відповідно до періодів року. Ультрафіолетова недостатність узимку в пн. і помір. широтах пов’язана з сезоном низького стояння Сонця. Навесні й улітку виникають фотодерматози, кон’юнктивіти, сонячні опіки та перегрівання, а також полінози, викликані пилком рослин, що цвітуть; у теплу пору року також набувають поширення харч. отруєння, кишк. інфекції, захворювання, викликані отруй. тваринами і комахами. Восени і взимку переважають застудні захворювання, обмороження, замерзання, загострення рекурент. депресив. розладів. У курорт. практиці прийнято класифікувати клімат. сезони за обсягом використовуваних природ. лікув. чинників. У літній сезон можливе комплексне застосування всього спектра методів кліматотерапії – аеро-, геліо- й таласотерапії; в осін. сезон поєднують геліотерапію (з поступовим зниженням потужності потоку ультрафіолетового випромінювання) й аеротерапію; зимовий сезон обмежений використанням аеротерапії; навесні, крім аеротерапії, з’являється можливість прийому процедур геліотерапії. Проявом метеопатич. реакцій є патол. зміни від суб’єктив. неприємних відчуттів до загострення наяв. захворювань або розвитку нових. Метеопатичні реакції розвиваються в будь-яких клімат. зонах, оскільки навіть у найсприятливішому кліматі можливі несприятливі погодні умови. Велике значення має відносна сила подразника. Так, в умовах м’якого клімату (напр., Пд. берег Криму) незначні коливання метеорол. чинників можуть викликати у деяких осіб такі реакції організму, які зумовлюють різкіші коливання в умовах суворого клімату Сибіру. Метеочутливість (метеолабільність) – стійкість організму до несприятливих погод. чинників – підвищується в осіб, які тривалий час живуть в умовах, що усувають або різко обмежують дію природ. чинників, зокрема соняч. променів, при різних захворюваннях. Є однією з передумов виникнення несприятливих метеопатич. і дизадаптац. реакцій, а також реакцій на клімат. процедури. Патол. реакції можуть передувати змінам погоди (біль в області серця виникає напередодні різкого похолодання, підвищення або зниження атмосфер. тиску; біль у суглобах і кістках – напередодні різкого підвищення атмосфер. тиску; невралгіч. біль – перед підвищенням вологості).

К. м. також розглядає поняття «сезонність» – явища, що відображають реакції живого організму на зміни природи відповідно до річного ритму. Дослідж. сезонності значну увагу приділяли з давніх часів, зокрема в індій. системі Аюрведа кілька тисяч років тому розроблено строгі канони сезон. поведінки, живлення тощо. У медицині стародав. Тибету також існувала аналогічна система, яка враховувала індивід. конституц. ознаки і такі чинники, як вік, стать, місце проживання, темперамент, стан шкіри та потовиділення, метеочутливість. У процесі людської еволюції відбувалася неухильна нівеляція природ. впливів і сезон. чинників. Соц.-культурні впливи підвищують ступ. незалежності від пори року, проте наслідки цього своєрід. «віддалення від природи» мало прогнозовані. Основоположні уявлення про фізіол. і патол. вплив зовн. природ. чинників закладені роботами вітчизн. кліматологів (А. Ремізов, П. Мезерницький, В. Климовицький, Г. Данишевський, С. Чубинський). Низку дослідж. присвячено сезон. коливанням функціон. активності різних органів і систем (Ф. Меєрзон, Р. Пеньковська). Так, встановлено, що активність парасимпатич. нерв. системи макс. у весняні місяці, коли в крові збільшується концентрація потрій. гормонів гіпофіза, активність щитоподіб. залози зростає взимку, глюкокортикоїдна функція наднирк. залоз мін. влітку тощо (Г. Єрмолаєв, С. Шутова). Зростання частоти сезон. перевантажень спостерігають під час поїздок на курорт у кліматично контрастні геогр. пояси (В. Бокша, Б. Богуцький). Для початк. фази процесу акліматизації характерні заг. загальмованість, погіршення газообміну, кровообігу, зниження працездатності. Згодом ця фаза змінюється фазою стимуляції фізіол. функцій, і лише через 25–30 днів перебування в незвич. кліматі наступає фаза вирівнювання, економізації та нормалізації функцій. Фаза повної акліматизації триває кілька років. Серед заходів, що знижують залежність від сезон. чинника, – виявлення пацієнтів, які мають анамнез по сезон. патології, здійснення планової, поточ. і термінової сезон. метеопрофілактики в періоди несприятливої погоди, рац. призначення процедур клімато-, бальнео-, пелоїдотерапії, апарат. методів фізіотерапії і лікув. фіз. культури в різні періоди року, оптимізація мікроклімату приміщень здравниць, призначення фізіологічно обґрунтованої сезон. дієти, лікар. адаптогенів, формування правил. стереотипів поведінки з навичками дозованого термозагартування, систем. фіз. тренувань. Плановий етап метеопрофілактики полягає в активізації захис. сил організму, вдосконаленні адаптац. механізмів, розвитку найдоцільніших і енергетично економ. адаптац. реакцій. З цією метою застосовують холодові дії (повітряні ванни, купання), спрямовані на тренування терморегулятор. механізмів, стимуляцію обмін. процесів, нормалізацію реактивності організму. Важливе значення мають методи лікув. фіз. культури, фіз. навантаження, що підвищують метеотолерантність хворих (стійкість до змін погоди). Залежно від характеру захворювання необхідно використовувати засоби, що сприяють реактивності організму, нормалізують фізіол. реакції на зовн. дію. Насамперед це методи фізіотерапії (ультрафіолетове опромінення, аероіонотерапія, електросон, електричне поле ультрависоких частот та ін.), бальнеотерапії (купання в басейнах, вуглекислі, йодобромні і морські ванни, сауна тощо), вітамінізація, гіпосенсибілізуюча терапія, застосування препаратів адаптоген. дії (елеутерокок, женьшень, лимонник, пантокрин), антиоксидантів (бета-каротин та ін.). Найретельніше планову метеопрофілактику варто проводити навесні і восени (сезонна метеопрофілактика), коли погод. умовам властива найбільша нестійкість. Термінову метеопрофілактику здійснюють при отриманні несприятливого прогнозу погоди. Вона передбачає як заг., так і спец. заходи. До перших належать зміна режиму, зниження фіз. і фізіол. навантаження. Напр., у спеку практикують заходи з попередження перегрівання організму (водні процедури, легкий одяг, обмеження фіз. навантажень). Спец. заходи полягають у призначенні медикаментоз. препаратів (судинорозширювал., бронхолітичні, седативні, психо- і вегетотропні та ін.), зовн. рефлектор. дій (гірчичники, гірчичні ванни для ніг тощо), оксигенотерапії. Тривалість прийому препаратів і фізіопроцедур визначають індивідуально залежно від характеру ускладнень, динаміки стану хворого і атмосфер. процесів. Зазвичай їх призначають напередодні зміни погоди на 2–4 дні.

Літ.: Бокша В. Г., Богуцкий Б. В. Медицинская климатология и климатотерапия. 1980; Основи курортології. 2003; Біленький К. Е., Єжов В. В. Клімато-курортологічна характеристика України // Курорти та санаторії України: Наук.-практ. довід. 2009 (усі – Київ).

В. В. Єжов

Стаття оновлена: 2013