Кліометрія

Визначення і загальна характеристика

КЛІОМЕ́ТРІЯ (від грец.  — у давньогрец. міфології одна з дев’яти муз, покровителька героїчної пісні, згодом — історії, та …метрія) — напрям у економічних, історичних, демографічних, соціологічних та політологічних дослідженнях, пов’язаний з аналізом за допомогою математичних методів, інформаційних технологій та відповідних інструментів різного роду емпіричних щодо цих досліджень історичних джерел, переважно з нової та новітньої історії. Започаткована у 1950–60-х рр. у США як напрям нової екон. історії, що вивчає історію економіки, зокрема альтернатив. версій розвитку економіки у минулому, за допомогою теор. екон. інструментарію, кількіс. методів матем. аналізу, статист. і гіпотетич. моделювання. Її засновниками вважають амер. дослідників Р. Фоґеля та Д. Норта, які у 1960–70-х рр. опублікували низку екон. праць, де переглянули усталені уявлення про чинники екон. підйомів та спадів у США наприкінці 19 ст. Подальший її розвиток пов’язаний із діяльністю Л. Девіса, С. Енґермана, Дж. Волліса, Е. Ріґлі, Р. Шеффілда. 1993 Р. Фоґель і Дж. Елтон отримали Нобелів. премію за розвиток К. і використання кількіс. методів у історії економіки. Нині К. визнано міждисциплінар. галуззю наук. дослідж., що дає змогу за допомогою корект. кількіс. оцінок масових явищ, зафіксов. у джерелах, по-новому досліджувати істор. процеси, зокрема тенденції еволюції госп. систем і траєкторії динаміки екон. процесів. В Україні центром розвитку істор. К. як підсистеми джерелознавства (див. Джерелознавство історичне) стала н.-д. лаб. комп’ютер. технологій істор. дослідж. у Дніпроп. університеті на чолі з В. Підгаєвським. Можливості результатив. застосування комп’ютер. технологій і матем. методів аналізу ретроспектив. інформації за базис. системами ознак щодо вивчення писем. джерел і рукопис. книг (кодексів), історико-біогр. і бібліогр. джерел під час створення електрон. ресурсів доведені наприкінці 1980-х — на поч. 1990-х рр. у НБУВ (Л. Дубровіна, В. Ясулайтіс, В. Чишко, О. Яценко, В. Попик, Л. Костенко, В. Омельчук, О. Іванова) та Інституті українознавства НАНУ в Львові (Я. Ісаєвич); щодо муз. джерел аналог. дослідж. проводили, зокрема, у Львів. консерваторії (Ю. Ясиновський).

Від 1990-х рр. реалізується Держ. програма «Архівна та рукописна україніка», що включає розроблення системи пошуку, опрацювання та зберігання архів. інформації (Г. Боряк, С. Гриша, О. Сохань, Л. Лозниця та ін.). Питання про межі доцільності використання методів К. у істор. дослідж. донині залишається відкритим. Так, прихильники якнайширшого застосування формально-логіч. концепцій у галузі всесвіт. історії намагаються спростувати здобутки поперед. істор. науки, пропонують ідеї глобал. нової хронології історії та нової теорії хронол. зрушень. Ці намагання викликають ґрунтовну критику з боку «класич.» істориків (Є. Голубцова, З. Удальцова, Б. Рибаков, Б. Литвак, С. Шмідт, В. Янін та ін.), а також фахівців у галузі математики й астрономії (С. Новіков, Ю. Єфремов), які звертають увагу на те, що для того, аби не порушувати усталені методол. принципи істор. науки, які засвідчили свою ефективність і продуктивність у реал. здобутках істор. науки, засоби К. потрібно використовувати в комплексі з цими методами і лише як допоміжні інструменти істор. науки. Багато економістів також зазначають, що позитивні результати квантифікації (переведення досліджуваного матеріалу в кількісні показники) у дослідж. з екон. історії можливі лише у випадках, коли емпірич. матеріал масових екон. і статист. джерел (переважно періоду нової та новіт. історії) дійсно дає змогу проводити повноцін. вірогідніс. аналіз (Дж. Тош, М. Довбенко, В. Бовикін та ін.). У сфері вивчення давніх джерел інформ. технології ефективні при створенні пошук. баз даних, однак змістовні інтерпретації самих джерел є результативними лише у рамках класич. концепцій.

Завантажити статтю