Котко Кость - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Котко Кость

КОТКО́ Кость (справж. – Любченко Микола Петрович; 17(29). 02. 1896, Київ – 08. 12. 1937) – пись­менник-сатирик. Навч. в Ун-ті св. Володимира у Києві (1914–15). Писав укр. мовою. Дебюту­вав 1911 віршами і фейлетонами рос. мовою. 1917 переїхав до м. Бердичів Київ. губ. (нині Житомир. обл.), де вміщував публі­кації у місц. пресі. Працював ред. г. «Червона правда», «Киевский пролетарий», «Вісті» (усі – 1920); у г. «Комуніст», ж. «Червоний пе­рець»; референтом у Нар. комісаріаті закордон. справ, 1-м секр. повпредств у Варшаві та Празі (1924–27). Написав кн. «Іст­укрев» (1928; 2-е вид. – 1934 під наз­вою «Істукрят. Популярний підручник історії України»). Автор низки збірок гумору і сатири, оповідань та фейлетонів. Репрес. 1934. Реабіліт. 1956.

Тв.: Альманах трьох. 1920; Петлюрія. 1921; Чудосправмайстри. 1922; Без штепселя. 1927; Дивовижна пригода з гречкою. 1927; Обличчям до спини. 1927; Як воно там, за кордоном. 1927; Сонце поза мінаретами. 1928; Сто годин на до­бу. 1928; Теж люди. 1929; Останній полон. 1930; Щоденник кількох міст. 1930; Трагедія і фарс. 1933; Червона са­­тира. 1961.

Літ.: Дузь І. Зброєю сміху (Сатира Костя Котка) // РЛ. 1961. № 3.

М. Ю. Костриця

Статтю оновлено: 2014