Клітини стовбурові - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Клітини стовбурові

КЛІТИ́НИ СТОВБУРО́ВІ – особливий тип клітин, що здатні до тривалого самовідтворення, самовідновлення та диференціювання у клітини певних типів. Ці властивості К. с. пов’язані з їхніми молекулярно-біол. особливостями. К. с. притаманні два типи поділу: симетричний (обидві дочірні клітини є стовбуровими) та асиметричний (може утворитися дві клітини: одна зі стовбур. властивостями, а ін. – з характеристиками певного типу клітин – клітина-попередник). Термін «К. с.» запропонував О. Максимов на поч. 20 ст. Детал. дослідж. властивостей цього типу клітин розпочато у 60-х рр. Вітчизн. наук. школа також відзначається участю у цих дослідженнях. К. с. поділяють на тотипотентні (здатні до перетворення у всі типи клітин організму і зберігаються від стадії зиготи до 2–5-ти поділів), плюрипотентні (здатні до перетворення у всі соматичні типи клітин організму та наявні у внутр. масі бластоцисти), мультипотентні (здатні до перетворення у клітини певного зародк. листка, такі клітини існують і серед дорослих К. с., напр., кістк. мозку), олігопотентні, уніпотентні (здатні перетворюватися, відповідно, у клітини кількох чи одного типів та наявні у багатьох тканинах організму). За походженням К. с. поділяють на ембріонал. (наявні на етапі бластоцисти), фетальні (присутні в організмі плода) та дорослі (ін. назви – соматичні, регіональні; наявні в організмі протягом усього життя). За потенціалом диференціювання розрізняють також гемопоетичні (попередники клітин крові), мезенхімальні (здатні перетворюватися у клітини хрящової, кістк. та жирової тканин) К. с. тощо. К. с. можуть бути використані у регенератив. медицині для відновлення функціонування тканин та органів. У 21 ст. сформувалися нові напрями у вивченні К. с., серед яких – можливість перетворення диференційов. клітин на стовбурові – індукована плюрипотентність (за дослідж. цього явища британець Дж. Ґердон і японець С. Яманака отримали Нобелів. премію у галузі медицини, 2012). У процесі життя організму К. с. забезпечують підтримання структурно-функціон. цілісності тканин та беруть участь у регуляції процесів регенерації, росту і розвитку. Відповідно до сучас. поглядів, донор. та власні К. с. можуть бути застосовані для лікування та корекції багатьох патологій, зокрема серц.-судин., нерв. захворювань, травмат. уражень шкіри, опорно-рухової системи та ін. органів, аутоімун. станів тощо. Використання К. с. у регенератив. медицині все ще пов’язане з деякими труднощами на етапах отримання, нарощування (культивування), введення в організм та аналізу властивостей і ефектів, проте успіхи імунології, молекуляр. та клітин. біології сприяють подоланню наяв. проблем. Ембріонал. К. с. можна отримати з бластоцист, що залишаються після процедур екстракорпорал. запліднення, фетальні – з плодів 9–12 тижнів гестації, проте у більшості країн робота з цими клітинами контролюється законодавством у зв’язку з етич. протиріччями, що супроводжують їхнє отримання. Нині осн. джерелами К. с. для потреб науки та медицини є кістк. мозок, жирова тканина, пуповинна (кордова) кров. Все більшого поширення набувають такі джерела К. с., як тканина пуповини, пульпа зубів, волосяні фолікули та ін. тканини, отримання клітин з яких не викликає морал.-етич. дискусій і не супроводжується жодними ускладненнями. У всьому світі розвиваються установи, що вивчають біологію К. с., займаються зберіганням (зокрема банки кордової крові) та клін. випробуваннями такого матеріалу.

Літ.: Кордюм В. А., Дерябина Е. Г. Стволовые клетки и их терапевтический потенциал // Мист-во лікування. 2003. № 4; Запорожан В. М., Бажора Ю. І. Стовбурові клітини. О., 2004; Лапшина К., Маслова О., Скрипник Н., Дерябіна О., Дзержинський М. Загальнобіологічні особливості стовбурових клітин як основного джерела фізіологічного розвитку та регенерації // Вісн. Київ. ун-ту. 2008. № 52–53.

О. О. Маслова

Стаття оновлена: 2013