Мацієвський Олександр Ігорович

Визначення і загальна характеристика

МАЦІЄ́ВСЬКИЙ Олександр Ігорович (10. 05. 1980, Кишинів — 30. 12. 2022, по­близу м. Соледар Бахмутського р-ну Донецької обл., похований 14. 02. 2023 у м. Ніжин Чернігівської обл.) — військовик. Солдат. Герой України (2023, посмертно). Народився й отримав шкільну та середню технічну освіту в Кишиневі, де в радянський час за роз­поділом працювала на взут­тєвій фабриці його мати Парасковія Демчук. 2008 родина пере­їхала в Україну. Олександр Мацієвський мешкав і працював електромонтером у Ніжині, згодом — у Києві. Після повномас­штабного вторгне­н­ня військ РФ в Україну (24 лютого 2022) добровільно пішов у Ніжинський територіальний центр комплектува­н­ня та соціальної під­тримки. 11 березня його зарахували до 163 го окремого баталь­йону територіальної оборони Ніжина. Після ви­школу від листопада 2022 воював снайпером на бахмутському напряму. На­прикінці грудня 2022 у складі групи виконував чергове зав­да­н­ня під час боїв за Соледар і був від­різаний російськими окупантами від основних українських військових сил. 6 березня 2023 у мережі Інтернет зʼявилося відео з роз­стрілом біля власноруч викопаної ями обез­зброєного військовополоненого, який перед смертю на наказ ворогів зняти шеврон промовив: «Слава Україні». Це були остан­ні його слова, що свідчать про незламність, силу духу та патріотизм неві­домого українського воїна. 12 березня 2023 Служба без­пеки України остаточно під­твердила, що цим бійцем був Олександр Мацієвський. Українські право­охоронці від­крили кримінальну справу щодо поруше­н­ня законів і звичаїв війни військовиками РФ. 2023 на честь Олександра Мацієвського пере­йменовано вулиці: 3-й мікрора­йон у Ніжині, Попудренка в Чернігові (обидві — у березні), Комарова у м. Кр­аматорськ Донецької обл. (у квітні), Толбухіна у м. Ізюм Харківської обл. (у травні) та 1-го Травня у с-щі Гребінки Білоцерківського р-ну Київської обл. (у жовтні). У тому ж році створено мурали на будинках у Рівному (у березні, на території управлі­н­ня патрульної поліції) та Києві (у квітні, на одному з адміністративних приміщень ВР України) і графіті в Берліні (у червні, біля антитоталітарного Музею берлінського муру); виготовлено деревʼяну скульптуру в межах Фестивалю дерева у м. Сандрингем (Велика Британія; у травні, різьбяр М. Глеба); встановлено памʼятники у Тбілісі (у вересні, на території приватної клініки грузинського лікаря А. Цілосані), Ніжині (у листопаді, в центральній частині міста) та Києві (у грудні, на території Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця»).

С. І. Очеретянко

Завантажити статтю