Пірадов Володимир Йосипович

ПІРА́ДОВ Володимир Йосипович (справжнє — Пірадян; 02(14). 02. 1892, Варшава — 20. 04. 1954, Київ) — диригент, педагог. Батько Е. Без­ано-Пірадової. Професор (1950). Народний артист УРСР (1947) та Казахської РСР (1943). Закінчив Тифліське музичне училище (нині Тбілісі, 1914; кл. вокалу та теорії музики). Від­тоді — спів­ак і диригент Тифліського оперного театру. 1917—22, 1928—29 — оперний диригент у Баку, 1922—23, 1924—25, 1927—28 — Ташкенті, 1923—24 — Казані (РФ), 1925—27 — Москві (вільна опера «Акваріум»), 1929—30 — Першій московській пере­сувній опері (Перм, Самара, Челябінськ), 1930—31 — Владивостоці, 1931—34 — Свердловську (нині Єкатеринбург; усі — РФ), 1934—35 — Єревані. 1935—36 — головний диригент Оперного театру в Горькому (нині Нижній Новгород, РФ), 1936—41 — диригент Київського театру опери та балету імені Т. Шевченка, 1941—44 — головний диригент в Алма-Аті (нині Алмати), 1944—47 — Харкові, 1947—48 — диригент Великого театру в Москві, 1948—50 — головний диригент у Мінську, 1950—54 — Києві. 1951 разом із Київським театром опери та балету імені Т. Шевченка брав участь у 2-й Декаді українського мистецтва в Москві, де диригував операми «Бог­дан Хмельницький» К. Данькевича (1-а редакція), «Царева наречена» М. Римського-Корсакова; гастролював у Ленін­граді (нині Санкт-Петербург). Записав на грамплатівку оперу «Бог­дан Хмельницький» К. Данькевича (2-а редакція). 1937—41 очолював кафедру оперної під­готовки Київської консерваторії. 1938 оперою «Фра-Дияволо» Д. Обера від­крив при ній оперну студію. 1944—47 — керівник оперних класів Харківської, 1948—50 — Мінської консерваторій, 1950—54 — оперної студії Київської консерваторії. У Києві викладав також диригува­н­ня. Серед учнів — Є. Дущенко, П. Дроздов. З-поміж оперних ви­став, по­ставлених в Україні: в Харкові — «Наймичка» М. Вериківського (1945); у Києві — «Даїсі» З. Паліашвілі (1938), «Князь Ігор» О. Бородіна (1939, 1953, включно з 3-ю дією), «Життя за царя» М. Глінки, «Ніч перед Різдвом» М. Римського-Корсакова, «Отел­ло» Дж. Верді (усі — 1940), «Бог­дан Хмельницький» К. Данькевича (1-е викона­н­ня, 1-а редакція — 1951, 2-а редакція — 1953), «Борис Годунов» М. Мусоргського зі сценою «Біля собору Василя Блажен­ного» (1952). Ви­стави П., які він заряджав своїм гарячим темпераментом, емоційним під­несе­н­ням, злагодженим ансамблем і чітким метроритмом, завжди викликали справжнє захопле­н­ня в публіки.

Завантажити статтю