Підвисоцька Ольга Спиридонівна

ПІД­ВИСО́ЦЬКА Ольга Спиридонівна (19. 05. 1899, м. Чортків, нині Тернопільської обл. — ?) — військовик, педагог. Племін­ниця К. Під­висоцького. На­вчалася у вчительській семінарії у м. Станіслав (нині Івано-Франківськ). Під час 1-ї світової війни домоглася зарахува­н­ня на службу в Легіон УСС і стала наймолодшою його воячкою, влітку 1917 пере­бувала у Коші УСС. Восени того ж року вимушено залишила військову службу, вчителювала у с. Пасічна (нині На­двірнянського р-ну Івано-Франківської обл.). У листопаді 1918 вступила до УГА, служила у штабі 2-го куреня 5-ї Самбірської бригади, мала військове зва­н­ня хорунжого. Від­значилася 15 травня 1919 у бою з поляками по­близу с. Гошани (нині Градівка Львівського р-ну Львівської обл.), коли після поране­н­ня командира сотні взяла на себе командува­н­ня нею, брала участь у Чортківській офензиві. У липні 1919 у складі УГА пере­йшла у Над­дні­прянську Україну. Пере­бувала у м. Камʼянець-Подільський (нині Хмельницької обл.) і Він­ниці. Після поразки національно-визвольних змагань залишилася з сімʼєю у Радянській Україні. Проживала у Києві, м. Біла Церква (нині Київської обл.), від 1924 — у Харкові, учителювала. У серпні 1937 ви­йшла на пенсію за інвалідністю через важку хворобу. 4 листопада того ж року заарештована (її чоловіка М. Балицького роз­стріляли за 2 дні до того), трьох її неповнолітніх дітей від­правлено у спецінтернат. Від­повід­но до по­станови Особливої наради при НКВС СРСР від 29 травня 1938 як «соціально небезпечний елемент» і «дружина зрадника батьківщини» від­правлена на спецпоселе­н­ня на 5 р. у Казах­стан. Подальша доля неві­дома. Реабілітована 1989.

Завантажити статтю