Пунктуаційні (розділові) знаки
ПУНКТУАЦІ́ЙНІ (РОЗДІЛО́ВІ) ЗНА́КИ — умовно прийняті неалфавітні графічні знаки, що використовують згідно із синтаксичними, смисловими, інтонаційними та іншими особливостями мовлення як засіб:
- членування речення або синтаксичного утворення, що виходить за його межі й структурується за його безпосередньої участі, на вужчі семантико-синтаксичні одиниці;
- виділення або відокремлення цих одиниць;
- установлення логічних відношень між ними;
- експресивізації висловлення.
Крапкою (.) передають завершення думки, ставлять її в кінці розповідного неокличного або спонукального, вимовленого без окличної інтонації, речень; частин розповідного тексту, що функціонують на правах речень, яким автор надає самостійного статусу і які за умов трансформації можуть бути членами попереднього речення або підрядними частинами складнопідрядного речення.
Трьома крапками (крапками) (…) передають у кінці або в середині висловлення його незакінченість чи обірваність; уривчастість мовлення, емоційний стан персонажа, його переживання, міркування; свідому недомовленість, умовчання з певних причин; несподіваний, непередбачуваний поворот думки; продовження переліку; пропуск слів, найчастіше лайливих, табуйованих, або букви (букв) у таких словах, пропуск на початку, у середині або в кінці аналізованої конструкції, цитати.
Кому (,) використовують для відокремлення слів, словосполучень, членів речення в простому й предикативних частин у складному реченнях. Кому вживають між однорідними членами реченнями, не поєднаними сполучниками; поєднаними двома або більше єднальними й розділовими повторюваними [і…і, ні…ні, то…то (не то…не то), або…або, чи…чи (чи то…чи то)], протиставними [а, але, та (=але), однак, проте (а проте), зате, так, хоч (хоча)], приєднувальними сполучниками (і, та, та й, ще й, та ще (й), а також, а то й), коли до вже сказаного додано ще один елемент, який ніби пізніше виникає у свідомості мовця; між однорідними членами речення перед другим компонентом парних сполучників не тільки … а й, не лише….а й, як…так і, не так…як, хоч…але (та), не стільки…скільки, якщо не…то, перед пояснювальними сполучниками як, як-от, а саме; у реченнях з однорідними членами перед пояснювальними сполучниками як, як-от, а саме та ін., ужитими після узагальнювальних слів; у разі повторення слів; для виділення одиничних і поширених звертань; вставних і вставлених слів, словосполучень та речень; порівняльних зворотів; відокремлених узгоджених та неузгоджених означень, поширених і непоширених прикладок, обставин, додатків; уточнювальних, пояснювальних зворотів. У складному реченні комою відокремлюють частини безсполучникового, складносурядного та складнопідрядного речень; складних синтаксичних конструкцій (із сурядністю та підрядністю, сполучниковим і безсполучниковим зв’язком).
Крапка з комою (;) — нормативний розділовий знак, який займає проміжне місце за тривалістю між комою (довший від неї) та крапкою (коротший за неї) і служить засобом відокремлення відносно самостійних частин простого речення або предикативних частини складного речення, а саме: зрідка одиничних, а частіше поширених здебільшого протиставлених чи віддалених за змістом однорідних членів, у середині одного з яких є коми; безсполучникових складних речень; складносурядних речень; складнопідрядних речень; частин складних синтаксичних конструкцій (із сурядністю та підрядністю, сполучниковим і безсполучниковим зв’язком) — для увиразнення їх розмежування.
Двокрапка (:) — нормативний розділовий знак у вигляді двох розташованих одна під одною крапок, за яким закріплено пояснювальну, роз’яснювальну, з’ясувальну, уточнювальну, конкретизувальну та інші функції і позицію в простому реченні з однорідними членами після узагальнювального слова або перед ними за відсутності останнього, що є характерним для книжних стилів; між частинами безсполучникового складного речення, у яких друга частина розкриває зміст першої загалом або якийсь із її членів, указує на причину або наслідок того, про що мовиться в попередній частині; у реченнях із прямою мовою після слів автора.
Тире (–) — нормативний розділовий знак у вигляді прямої горизонтальної риски, який ставлять у простому реченні між підметом та іменною частиною складеного присудка, вираженого іменником або кількісним числівником у формі називного відмінка; між підметом і присудком, коли один із них або обидва виражені інфінітивом; перед словами це, оце, ото, ось, (це) значить, що передують присудкові у формі інфінітива або називного відмінка іменника; на місці пропущеного члена речення; перед узагальнювальним словом у позиції після однорідних членів речення; після узагальнювального слова й однорідних членів речення, якщо такий перелік не закінчує речення; для відокремлення поширених або непоширених означень, прикладок, обставин; для виразнішого виділення вставних і вставлених конструкцій; між двома або кількома власними чи загальними іменами, які в єдності номінують вчення, теорію тощо. У складному реченні тире вживають між частинами безсполучникового, складносурядного, складнопідрядного речення для вираження обставинних, зіставно-протиставних, порівняльних, узагальнювальних, приєднувальних, з’ясувальних та інших відношень, швидкої зміни подій, причиново-наслідкових зв’язків тощо.
Знак оклику (!) — нормативний розділовий знак, за допомогою якого виражають окличну інтонацію, уживаючи його в кінці окличного речення; після звертань, вимовлених із виразною окличною інтонацією; після вигуків, слів так, ні, коли вони стоять на початку речення і їх вимовляють з окличною інтонацією; у дужках у середині цитат або після цитованих рядків для виявлення здивування, обурення тощо.
Знак питання (?) — нормативний розділовий знак, за допомогою якого передають питальну інтонацію, уживаючи його в кінці питального речення; у дужках у середині цитат або після цитованих рядків для вираження сумніву щодо висловленого.
Дужки — нормативний розділовий знак, за допомогою якого виділяють слова, словосполучення речення з уточнювальною, коментувальною інформацією, а також пропуски в тексті. Застосовують круглі, або заокруглені, (…), квадратні […] й кутові, або ламані, <…> дужки. У круглі дужки беруть підзаголовки, маловідомі слова, варіанти слова, другі назви кого- або чого-небудь тощо; вставлені конструкції; ремарки в драматичних творах, фрази суб’єктивної оцінки; покликання на автора, джерело під час цитування. Квадратні дужки вживають для розмежування в реченні внутрішніх (ними є круглі) та зовнішніх (ними є квадратні) дужок; уставлення в текст цитати пояснення, відновлення скороченого в оригіналі слова. Для вказування на зроблений пропуск у тексті цитати використовують квадратні й ламані дужки — з трьома крапками в середині них і з відступами між знаками з обох боків. Правила рубрикації тексту передбачають уживання одиничної закритої круглої дужки при цифрових або літерних рубрикаціях.
Лапки (« », “ ”) — нормативний розділовий парний знак, який використовують для виділення в тексті цитат, прямої мови; ужитих у незвичному значенні слів (висловів); виділення різних розрядів власних назв: книг, кінофільмів, станцій метро, товариств і т. ін. За наявності в цитованому тексті інших цитувань доцільно використовувати лапки різної форми — зовнішні [кутові лапки, або «лапки-ялинки», (« »)] і внутрішні [«лапки-ла́пки» (“ ” та ін.)].
Абзац — відступ управо в початковому рядкові від одного друкованого чи рукописного тематично цілісного й відносно закінченого щодо змісту тексту (або його частини) до наступного. Виконує композиційно-просторову функцію, поділяючи текст на структурно-змістові частини.
Виноска — особливий розділовий знак, що виділяє введені в текст дослівні чужі висловлення або ті слова, словосполучення чи речення, що потребують спеціального пояснення, додаткового коментарю, спеціальними графічними позначеннями: «зірочки» (астерис) — *, **, ***…; букви українського а, б, в… або латинського a, b, c... алфавіту; цифри 1, 2, 3… (найчастіше використовують арабські).
Пропуск між словами — специфічний знак, який зорово виокремлює, отже, і розмежовує в реченні значеннєві одиниці — слова.
Скісна риска (/) — особливий розділовий знак, який використовують в офіційно-діловому й науковому стилях між однорідними членами речення та в інших подібних випадках у значенні, близькому як до єднального (=і), так і до розділового (=або) сполучників: опозиція «свій» / «чужий», обов’язковість / факультативність позиції в реченні; на позначення співвідношення яких-небудь величин, параметрів: співвідношення курсу гривня / долар; у графічних скороченнях — без відступів до і після скісної риски: п/в (поштове відділення), Ф/м (фарад на метр).
Окремий тип розділових знаків становить їхнє комбіноване вживання, а саме: поєднане вживання двох чи трьох знаків питання, знаків оклику (??, ???; !!; !!!;), знаків оклику та знаків питання водночас (?!; ?!!; ??!), за допомогою яких передають підвищену проти звичайної питальну, окличну, питально-окличну інтонацію; знака питання і трьох (→ двох) крапок (?..), знака оклику і трьох (→ двох) крапок (!..), двох знаків оклику і трьох (→ однієї) крапок (!!.), двох знаків питання і трьох (→ однієї) крапок (??.), знака питання, знака оклику і трьох (→ однієї) крапок (?!.), за допомогою яких передають підвищену проти звичайної питальну, окличну, питально-окличну чи оклично-незавершену інтонацію, особливий емоційний стан, перерваність або незакінченість висловлення; коми й тире в межах речень із випущеними членами; збіг різних знаків у реченнях із наявністю конструкцій у дужках: закрита дужка й кома [ ), ], закрита дужка й крапка з комою [ ); ], закрита дужка й тире [ ) — ], закрита дужка й двокрапка[ ): ], закрита дужка і знак питання [ )? ] , закрита дужка і знак оклику [ )! ], закрита дужка й крапка [ ). ], закрита дужка і три крапки [ )... ] тощо; збіг різних знаків у реченнях із прямою мовою та словами автора, випадковий збіг різних знаків у реченнях із відокремленими, вставними та вставленими конструкціями: кома й тире [ , – ], знак питання і тире [ ? – ], знак оклику й тире ! — ], крапка й тире [ . – ], двокрапка й тире [ : — ] та ін. Уживані осібно та в єдності розділові знаки системно й послідовно відображають на письмі синтаксичну структуру мови, позначають різний ступінь змістової завершеності речення і тексту, відповідно структурують, логізують та — за потреби — естетизують їх.
Рекомендована література
- Огієнко І. І. Нариси з історії української мови: система українського правопису. Варшава, 1927;
- Булаховський Л. А. Українська пунктуація. Розділові знаки. Л., 1947;
- Козленко І. Українська пунктуація: Навч. посіб. К., 2009;
- Український правопис. К., 2019;
- Савченко І. С. Пунктуація сучасної української мови: Навч. посіб. 2-е вид. Чк., 2020.
Завантажити статтю
