Полонинський хребет

ПОЛОНИ́НСЬКИЙ ХРЕБЕ́Т — пасмо середньовисоких гір у внутрішній частині Українських Карпат у межах Закарпатської області. Про­стягається з пів­нічного заходу на пів­ден­ний схід майже на 140 км (від хребта Стінка на прав­обереж­жі р. Уж до р. Тересва), найвища точка 1681,5 м (г. Стій). Долини рік Уж, Латориці, Вічі, Ріки та Тереблі роз­діляють П. х. на окремі фрагменти — своєрідні гірські масиви, пред­ставлені групами із по­здовжніх і поперечних хребтів, роз­членованих гу­стою річковою мережею. У межах пасма беруть початок річки Люта, Туриця, Турʼя, Боржава, Велика Уголька, Мала Уголька, Лужанка та ін. П. х. сформувався головним чином на двох покривах зони внутрішніх тектонічних покривів Українських Карпат — Дуклянському та Поркулецькому. Складений пере­важно з піщаного та піщано-глинистого флішу крейдового й палеогенового віку. Від­сутність податливих до руйнува­н­ня глинистих товщ зумовила певну масивність, характерну також для хребтів Свидовецько-Чорногірської групи, з якими П. х. творить оро­графічну вісь Українських Карпат — їх найвищу частину (проте не виконує роль Головного карпатського вододілу). Попри не­значні максимальні та середні абсолютні висоти, П. х. вирізняється великими значе­н­нями від­носних висот (до 1000—1200 м), глибоко врізаними долинами річок, які місцями мають ви­гляд ущелин з високими та крутими схилами, значним пошире­н­ням вирівняних вододільних поверхонь — полонин (за що й отримав свою назву), асиметрією поперечного профілю окремих хребтів і гірських масивів, властивою перед­усім масивам Боржави й Красної. Домінують по­здовжні хребти, узгоджені із про­стяга­н­ням тектонічних покривів і насувів, однак найвищі вершини — Полонина Рівна (1480 м) і г. Стій (Полонина Боржава) — роз­ташовані поза їхніми межами. Гірський масив Полонини Рівної, попри певну геологічну й оро­графічну єд­ність із масивами Боржави й Красної, має виразну геолого-морфологічну специфіку, не властиву для карпатського стилю тектоніки. Полонина Рівна — полого­схилова брахісинкліналь, складена грубошаруватими й масивними палеогеновими пісковиками. Для П. х. характерна ярусність ландшафтів: найпоширеніший ярус круто­схилового лісистого середньогірʼя (до висоти близько 1200 м) за­ймає до 70 % його загальної площі. Пере­важають високо­продуктивні букові та буково-ялицево-смерекові ліси на буроземах. Вище 1200—1400 м — ярус полонинського середньогірʼя із пустищними луками на гірськолучних і торфʼяних ґрунтах. Найвищі вершини та привершин­ні поверх­ні вкриті альпійською рослин­ністю. Форми давньольодовикового рельєфу, такі як кари та невеликі вали морен, трапляються лише у пів­нічно-західній частині масиву Боржава під вершинами г. Мала Ґимба і г. Стій. Невелика пів­нічно-західна частина масиву Полонина Рівна належить до території Ужанського національного природного парку. У межі П. х. знаходиться пів­ден­на частина національного природного парку «Синевир». Значну частину масиву хребта Полонина Красна охоплює Угольсько-Широколужанський заповід­ний масив Карпатського біо­сферного заповід­ника.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю