ПРОНЮ́К Євген Васильович (26. 09. 1936, с. Хомʼяківка, нині Івано-Франківського р-ну Івано-Франківської обл. — 21. 08. 2023, Київ) — учасник правозахисного руху, громадсько-політичний діяч, філософ. Герой України (2006). Народний депутат України (1994–98). Повний кавалер ордена «За заслуги» (1996, 2001, 2005). Орден Свободи (2010). У 1947 разом із родиною (як члени сімʼї учасника національно-визвольних змагань ОУН і УПА) депортований у м. Караґанда (Казах­стан). Після смерті матері від 1948 проживав у дитбудинках, від 1952 — у Києві, працював на виробництві. Закінчив Київський університет (1962). Від­тоді — в Ін­ституті філософії АН УРСР (Київ): науковий спів­робітник. Член Клубу творчої молоді «Сучасник» (1963–64). Роз­по­всюджував самвидав, 1964 написав для нього про­грамну ста­т­тю «Стан і зав­да­н­ня Українського визвольного руху», що набула пошире­н­ня, спів­працював із В. Лісовим та І. Світличним. За­знав пере­слідувань з боку влади: його не допущено до захисту кандидатської дисертації «Ідейна боротьба в Галичині 70-х років ХІХ ст.», заборонено друк моно­графії «Остап Терлецький в ідейній боротьбі в Галичині 70-х рр. ХІХ ст.» (ви­дана 2006 у Києві), КДБ вимагав звільне­н­ня з роботи (завдяки клопотан­ню директора П. Копніна залишився в Ін­ституті, але на посаді бібліо­графа). 1972 разом із В. Лісовим видав один номер самвидавного часопису «Український вісник», присвяченого політичним ре­пресіям в Україні. 6 липня того ж року заарештований, 26 грудня 1973 за звинуваче­н­ням у антирадянській агітації і пропаганді засуджений до 7-ми р. таборів суворого режиму та 5-ти р. засла­н­ня. Покара­н­ня від­бував у Пермській обл. (РФ), брав активну участь в організації і проведен­ні акцій протесту політвʼязнів. На заслан­ні мешкав в Узбеки­стані. 1984 звільнений, повернувся до Києва, працював у Ін­ституті «Державтотранс­проєкт». Спів­засновник і член виконкому Української Гельсинської спілки, член ініціативної групи з організації товариства «Меморіал» імені В. Стуса, один із організаторів Народного руху України (1988), член правлі­н­ня Товариства української мови імені Т. Шевченка (1989–90). Засновник і голова (від 1989) Всеукраїнського товариства політичних вʼязнів і ре­пресованих. Від 1990 — депутат і член президії, 1992–93 — голова Дем­блоку Київської міської ради, 1992–94 —завідувач сектору з гуманітарних питань її секретаріату. У ВР України 2-го склика­н­ня — голова під­комітету з питань громадян з особливим правовим статусом Комітету з питань прав людини, національних меншин і між­національних від­носин, член групи «Державність».