Стецько Ярослав Семенович

СТЕЦЬКО́ Ярослав Семенович (псевд. і крипт.: Б. Озерський, Б. О., Є. Орловський, Є. О., С. Осінський, С. О., Аскольд, Орач, Басмач, Лука, Загірний, Зиновій Карбович, З. К., Ю. Під­лісецький; 19. 01. 1912, Тернопіль — 05. 07. 1986, м. Мюнхен, Німеч­чина) — ідеолог ОУН, учасник національно-визвольних змагань, політичний діяч. Чоловік Я. Стецько. Золотий Хрест заслуги УПА (1951). Закінчив Тернопільську українську гімназію, 1929—34 на­вчався на правничому та філософському факультетах Яґел­лонського (м. Краків, Польща) і Львівського університетів. Учасник нелегальної організації Українська націоналістична молодь, член УВО та ОУН (1929). Окружний провід­ник ОУН Тернополя (1930). Ідеологічний і ви­шкільний референт Проводу Юнацтва ОУН західноукраїнських земель (1931). Член Кра­йової екзекутиви й ідеологічний референт ОУН на західноукраїнських землях (від 1932). Редактор перших під­пільних ви­дань ОУН «Бюлетень Кра­йової екзекутиви ОУН на західних українських землях», «Юнак», «Юнацтво». За націоналістичну діяльність 1934 увʼязнений польською владою, але від­пущений за браком доказів. Під час Львівського процесу ОУН 1936 засуджений до 5-ти р. по­збавле­н­ня волі. Після амністії 1937 ви­їхав за кордон. Організатор і учасник Римського Великого збору ОУН (1939). Спів­організатор Революційного Проводу ОУН(б), за­ступник голови Проводу ОУН(б) (1940). Учасник 2-го Великого збору ОУН(б) (1941). З початком радянсько-німецької війни повернувся до Львова. Один із ініціаторів склика­н­ня Національних зборів і проголоше­н­ня Акта від­новле­н­ня Української Держави 30 червня 1941, голова Українського державного правлі­н­ня. Увʼязнений нацистами у концтаборі Заксенгаузен за від­мову від­кликати цей Акт. 1944 звільнений, оселився в Мюнхені. Під час пере­їзду до американської окупаційної зони був тяжко поранений. Після війни мешкав у Західній Німеч­чині, працював в Українському національному комітеті. 1945 обраний членом Бюро Проводу ОУН(б). 1946—53 — керівник сектору зовнішньої політики Закордон­них частин ОУН. 1968—86 — голова Проводу ОУН(б). Як президент Антибільшовицького блоку народів (АБН; 1946—86) проводив активну політику щодо ко­ординації дій світових антикомуністичних організацій та обʼ­єд­нань. Домігся створе­н­ня центрів АБН у країнах Пів­ден­но-Східної Азії, Африки та Латинської Америки. Під­писав угоду про спів­працю з Китайською антикомуністичною лігою, заснував у Тайпеї (Тайвань) місію АБН (1957—60), сприяв заснуван­ню в Токіо Світової антикомуністичної ліги (1970) та став членом її Екзекутиви. Ініціював створе­н­ня Європейської ради свободи, обраний членом її Почесної президії (1968—74). Довголітній спів­робітник часопису «Визвольний шлях». Автор книг «30 червня 1941» (Торонто; Нью-Йорк; Лондон, 1967) та «Українська визвольна концепція» (т. 1—2, Мюнхен, 1987), багатьох статей і брошур: «Без національної революції немає соціяльної» (1938), «Націоналізм і демократія» (1939), «Сучасний стан в СССР і його політика» (1953), «Основні зав­ваги до змісту нашої визвольної концепції», «Ідейно-політичний рези­станс організованого українського під­пі­л­ля» (обидві — 1954), «Між­народнє становище і українська справа» (1955), «Бунт проти матеріялізму» (1959) та ін. про­грамних праць і документів ОУН(б) і АБН. Імʼям С. на­звано вулиці у Львові, Луцьку, Тернополі (встановлено погру­д­дя), Хмельницькому, містах Буча (Київської обл.), Городок (Хмельницького р-ну Хмельницької обл.), Городенка (Івано-Франківської обл.), Нікополь (Дні­пропетровської обл.), Стрий (встановлено погру­д­дя), Самбір (обидва — Львівської обл.) та ін., у Мюнхені йому від­крито меморіальну дошку.

Завантажити статтю