КОБИЛЯ́НСЬКИЙ Володимир Олександрович (псевд.: В. Бульваров, Остап Сумрак, Ульріх Штутнер; 27. 08, за ін. даними — 27. 09. 1895, м. Ясси, Румунія — 10. 09. 1919, Київ) — письмен­ник, пере­кладач. Член літ.-мист. групи «Музагет» (1919). Навч. у Чернів. учит. семінарії. Учителював. Від 1913 — у Києві. Разом із П. Тичиною і Д. Загулом брав участь в організації видавн. справи в Україні. Ред. укр. секції Всеукрвидаву. Дебютував добіркою віршів «З книги життя» // «Нова Буковина», 1913, 29 лютого. Друкувався у ж. «ЛНВ», «Мистецтво», «Універсальний журнал», «Музагет», «Боротьба». У ран­ній творчості (цикли «Небесні акорди», «Мелодії серця», «Квіти») помітні елементи символізму, схильність до поетизації потойбіч. світу, проте наявні ліризм, мелодійність, висока техніка вірша. Риси символізму простежуються у новелі «Клео» (1913). Нових якостей набули вірші К. під впливом зро­ста­н­ня нац.-визв. руху в Україні: «Ти встав, мій лицарю…», «Бра­т­тя бруду і бруку!», «Під рев і гук гармат», «На могилу студента Іванова, вбитого геть­манцями в 1918 р.», «Різьбяреві», «Народе мій!», «Мій дар», «Я сокіл з гір…». Пере­клав українською мовою поезії Г. Гайне (спільно з Д. Загулом) до «Повного збірника творів» (К., 1918, т. 1; 1919, т. 2), а також окремі твори Ф. Шіл­лера, А. Мальчевського, низку циган. романсів. Автор ст. «Зав­да­н­ня пролетарського мистецтва» // «Боротьба», 1919, 20 квітня. Спів­автор першого альманаху рев. поезії «Червоний вінок» (О., 1919). Помер від тифу.