Чайковський Андрій Якович

ЧАЙКО́ВСЬКИЙ Андрій Якович (15. 05. 1857, м. Самбір, нині Львівської обл. — 02. 06. 1935, м. Коломия, нині Івано-Франківської обл.) — письмен­ник, громадський діяч. Батько М. Чайковського. На­вчався у Самбірській гімназії (1869—77; очолював таємний гурток), закінчив юридичний факультет Львівського університету (1883). Вів адвокатську практику в Самборі, Бережанах (нині Тернопільської обл.). Спів­працював із товариством «Просвіта» (від 1880). Як офіцер ав­стрійської армії брав участь у військовому поході до Боснії, зібрав значний фактичний матеріал, що послужив ґрунтом до публіцистичних ви­ступів на антимілітаристську тему. 1892 публікував нариси про боснійські події у газеті «Діло» (окремою книгою ви­дані 1894 у Львові). З науково-публіцистичних ви­ступів увагу читачів привертали: «З країни сліз і горя: Образки» (Л., 1887; перед­рук із від­битків «Діла»), «Процес Ісуса Христа: Юридична роз­відка» (Т., 1897), «Ні разу не вдарив: Образок із судової салі» («По­ступ», 1905, ч. 6, 7), «До українських жовнірів моє дружнє посланіє» (Самбір, 1919; додаток до газети «Над­дністрянські вісти»), «Жонате чи без­жен­не священство? У від­повідь на брошуру без­жен­ного священика “Жонатий кмер, а без­женство кмеру”» (Станіслав, 1925), «Дещо про алкоголь» (Л., 1928), «Чорні рядки: Мої спомини за час від 1 листопада 1918 до 13 травня 1919» (Л., 1930). З історичної есе­їстики найбільшу цін­ність мають брошури «Петро Конашевич-Сагайдачний» (1927) та «Московський цар Дмитро Само­званець. Хотинська справа» (1928; обидві — Коломия). Жит­тєві враже­н­ня, конкретні факти й події від­творені в оповіда­н­нях та повістях «Образ гонору», «Олюнька» (обидва — 1895), «Бразилійський гаразд», «В чужім гнізді» (обидва — 1896), «Рекрут» (1897). Оцінюючи результати літературного конкурсу «Зорі», І. Франко 1895 схвально від­гукнувся на перші твори письмен­ника. Його публіцистику, зокрема есе­їстику та спогади, високо оцінювали С. Єфремов, В. Сімович та ін. дослідники. Глибоке студіюва­н­ня історичних праць М. Грушевського, М. Драгоманова, М. Костомарова, В. Липинського, М. Аркаса, В. Антоновича до­зволяло Ч. творити документальну есе­їстику та художні історичні полотна: «Від­дячився» (1913), «Козацька помста» (1920), «На уходах» (1921), «Олексій Корнієнко» (1924), «Сонце заходить» (1930), «Полковник Михайло Кричевський» (1935), «Перед зривом» (1937) та ін. Значна рукописна та епістолярна спадщина Ч. не досліджена. Широкий діапазон громадських, літературно-мистецьких зацікавлень охоплює листува­н­ня літератора з К. Студинським, Я. Гординським, В. Охримовичем, С. Томашівським, В. Щуратом, І. Огієнком, А. Шептицьким, І. Франком, Г. Хоткевичем. Памʼятники Ч. встановлено у Самборі (1994) та Бережанах (1996), на його честь на­звано вулиці у Дрогобичі (Львівська обл.), Коломиї, Самборі, Тернополі.

Завантажити статтю