Ь  — тридцять перша літера української абетки. Є в інших алфавітах, створених на основі словʼяно-кириличної графіки. Називають «мʼякий знак», «знак помʼякше­н­ня». Не пере­дає жодного звуку, слугує для по­значе­н­ня помʼякше­н­ня попереднього приголосного або (рідше) роз­дільної вимови приголосного та йотованого голосного. Буває велика й мала, має рукописну та друковану форми. За накресле­н­ням — це дещо видо­змінена кирилична літера «ь» («єрик»), що походить від глаголичного знака. У давньоукраїнській графіці мала варіанти написа­н­ня, зумовлені типом письма та належністю писаря до певної писемної школи. Від 16 ст. зʼявляється друкована форма. Не мала числового значе­н­ня й пере­давала редукований голосний звук пере­днього ряду, близький до е, а в кінці слів — мʼ­якість попереднього приголосного. Правилам ужива­н­ня ь в «Українському правописі» присвячено цілий роз­діл. 1993 місце в абетці було змінено: з остан­нього на третє з кінця.