КОБРИ́НСЬКА Наталія Іванівна (псевд. і крипт.: Н. К., Наталія з Озаркевичів, К., Заркевич О., Струтинська Анна та ін.; 08. 06. 1855, с. Белелуя, нині Снятин. р-ну Івано-Фр. обл. — 22. 01. 1920, м. Болехів Івано-Фр. обл.) — письмен­ниця, журналістка, громадська діячка. Дочка Івана Озаркевич, сестра Євгена Озаркевич. Отримала домашню освіту. Друкувалася від 1883 у ж. «Зоря», «ЛНВ», г. «Буковина», «Діло», «Промінь», «Неділя», «Каменярі». Засн. (1884) і чл. (до 1886) Товариства руських женщин у Станіславі (нині Івано-Франківськ). Писала укр., рос., польс., нім. та франц. мовами. Засн. феміністич. руху на Зх. Україні. Спільно з Оленою Пчілкою уклала альманах «Перший вінок» (1887), у якому вміщено твори Ганни Барвінок, Дні­прової Чайки, У. Кравченко, С. Окуневської, А. Павлик, К. Попович, М. Рошкевич, Лесі Українки, О. Франко та ін.; а також про­грамні публіцист. стат­ті К. («Про рух жіночий в новійших часах», «Про руське жіноцтво в Галичині в наших часах», «Замужня жінка середньої верстви», «Про первісну ціль Товариства руських жінок у Станіславові»). Організувала видавництво «Жіноча бібліотека» (1893–96), де видала зб. «Наша доля» (Стрий, 1893, вип. 1; Л., 1895, вип. 2; 1896, вип. 3), у яких порушено соц., екон. і культ.-осв. аспекти життя жінок; вміщено твори письмен­ниць, пере­клади оповідань зарубіж. письмен­ників, цикл фольклор. матеріалів «З уст народних», інформацію про літ. та сусп. життя. 1912 видала пере­клади «З наших боїв і змагань» Кароліни Свєтлої, «Синьобородий і Аріадна Моріса Метерлінка». Дебютувала оповіда­н­ням «Пані Шумінська» (пізніша назва — «Дух часу», 1883). Авторка зб. «Дух часу» (Л., 1898; 1990), «Казки» (Чц., 1904), «“Ядзя і Катруся” і інші оповіда­н­ня» (Л., 1904). Писала су­спільно-психол. студії; еволюціонувала від реаліст. образків з галиц. життя до символіст. поезій у прозі і неоромантич. обробок фольклор. зразків. У творах від­образила трагізм жін. долі, її залежність від станової моралі, реалістично показала два не­примирен­ні світи — життя зубожілого галиц. села і багатого панського двору. Пробудже­н­ня почу­т­тя нар. самосві­домості — в оповідан­ні «Виборець» (1891). Під­давала критиці «бурж. інстинкти» ліберал. інтелігенції («Суддя», 1887), поетизувала духовне багатство і цілісність жін. та нар. характеру («Перша вчителька», 1900). К. роз­вивала традиції психологізму і соціологізму школи І. Франка, схиляючись до етногр.-побут. змалюва­н­ня характерів та об­ставин. На основі романтизації фольклорно-міфол. образів і мотивів нар. демонології створила твори: «Судільниці» (1894, ін. назва — «Від­ьма»), «Чортище» («Чудовище»), «Рожа» (обидва — 1898), «Простибіг» (обʼ­єдн. у зб. «Казки», Чц., 1904). К. вдавалася до аналізу складних морал.-психол. на­строїв, фіксувала cвітовід­чу­т­тя «fin de siecle» (теми смерті, страху, сну-маре­н­ня), від­творювала демонічність і фантазми субʼєктив. пере­живань. Захоплювалася екс­периментаторством у дусі символізму і містицизму («Блудний метеор», «Омен»; обидва — 1899; «Психо­грами», «Руки», «Від­цвітає»; усі — 1903). Писала також про події 1-ї світової війни («Кінь», «Полишений», «Свічка горить», усі — 1915; «На цвинтарі», «Каліка», обидва — 1916–17) — показала трагізм брато­вбивчої ворожби, страж­да­н­ня народу. У літ.-крит. і публіцист. ви­ступах використовувала соц. під­хід у ви­вчен­ні сусп., нац. та освіт. становища жінки. Авторка літ.-крит. праць про про­блеми реалізму, роз­виток літ. і мист. течій та напрямів кін. 19 — поч. 20 ст. Цікавилася зх.-європ. (зокрема скандинав.) літ-рою (ст. «Про “Нору” Ібсена», 1900; «Август Стріндберг», 1901); аналізувала твори укр. письмен­ників Д. Лукʼяновича, М. Старицького; із симпатією писала про подорож до Над­дні­прян. України та зна­йомство із І. Нечуєм-Левицьким.