Ковалевський Максим Максимович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ковалевський Максим Максимович

КОВАЛЕ́ВСЬКИЙ Максим Максимович (27. 08(08. 09). 1851, Харків – 23. 03(05. 04). 1916, Петроград, нині С.-Петербург) – соціолог, правознавець, історик, громадсько-політичний діяч. Акад. С.-Петербур. АН (1914), проф. (1880). У 1868 закін. 3-ю Харків. г-зію, 1872, зі ступ. канд. права, – Харків. ун-т, де залишений професор. стипендіатом каф. держ. права європ. держав. Деякий час поглиблював освіту в Берлін. ун-ті, згодом слухав лекції у навч. закладах Відня та Парижа, працював у б-ці Британ. музею та Держ. архіві Лондона. Після повернення з відрядження перевівся до Моск. ун-ту, склав магістер. іспити і 1878 захистив дис. на ступ. магістра держ. права. Від 1878 працював на каф. держ. права і порівнял. історії права Моск. ун-ту. 1880 захистив дис. на ступ. д-ра держ. права за монографією «Общественный строй Англии в конце средних веков», відтоді – ординар. проф. цієї кафедри. 1881–82 – у закордон. відрядженні. Брав участь у роботі багатьох наук. т-в, став співзасн. Моск. психол. т-ва (1884). У 1887 звільнений з Ун-ту за звинуваченням у негатив. ставленні до рос. держ. ладу та виїхав за кордон. Відтоді мешкав і працював у Франції, Великій Британії, США, Італії, Бельгії, Швеції. 1901 зі своїми однодумцями (Є. де Роберті, Ю. Гамбаров та ін.) заснував у Парижі Рос. вищу школу сусп. наук, що сприяла розповсюдженню соціол. ідей у рос. сусп-ві. 1905 повернувся у Росію. Обраний ординар. проф. каф. держ. права С.-Петербур. політех. ін-ту (1906) та позаштат. ординар. проф. однойм. каф. С.-Петербур. ун-ту (1907), де й працював до останніх днів життя. У різний час також був проф. Петрогр. вищих жін. курсів, Психоневрол. ін-ту, Пед. академії. 1906 обраний чл. 1-ї Держ. думи Росії від Харків. губ. (по курії землевласників), 1907 – чл. Держ. ради Росії від АН і ун-тів. Вважався одним із лідерів і провід. ораторів лівої частини Держ. ради, обстоював ідеали прогресив. розвитку та конституц. демократії. 1885 став чл. масон. ложі «Вірні друзі» шотланд. обряду, у роки рев. подій 1905–07 заснував масон. осередки у Москві та С.-Петербурзі. Проте внаслідок внутр. боротьби серед лідерів орг-ції 1911 К. виключили з масонства. Учасник земського руху, засн. і кер. Партії демократ. реформ (1905–07), голова багатьох громад. об’єднань. 1879–80 – видавець-ред. (разом із В. Міллером) ліберал. часопису «Критическое обозрение. Журнал научной критики и библиографии в области наук историко-филологических, юридических, экономических и государственных», 1878–92 – співред. «Юридического вестника» (орган Моск. юрид. т-ва), 1906–07 – ред. г. «Страна», від 1909 – ред.-видавець і зав. відділу сусп. та юрид. наук часопису «Вѣстник Европы». Також вміщував публікації у багатьох ін. зарубіж. й вітчизн. виданнях. К. співчував укр. руху, був особисто знайомий з М. Грушевським, С. Петлюрою та ін. його провід. діячами, співпрацював з укр. думською громадою, боровся проти утисків укр. мови, став співред. першого наук. довідника з українознавства «Украинский народ в его прошлом и настоящем» (т. 1–2, С.-Петербург, 1914–16), очолював благодійне т-во ім. Т. Шевченка (допомагало студентам із Пд. Росії, які навч. у С.-Петербурзі).

Входив до кола провід. діячів Міжнар. ін-ту соціології – найстарішого міжнар. об’єднання профес. соціологів, засн. 1893 у Парижі (деякий час виконував обов’язки його віце-голови та голови). З поч. 1-ї світ. війни до лютого 1915 утримувався як заручник у м. Карлсбад (нині Карлови Вари, Чехія), згодом повернувся до Петрограда. Згідно із заповітом, значну частину спадщини К. розподілено між різними навч. закладами, зокрема Моск. і Харків. ун-тами, для запровадження іменних премій і стипендій. У науці К. виступав послідов. позитивістом-еволюціоністом, у політиці – теоретиком соц., або «нового», лібералізму, що передбачав мирне реформування Росії, модернізацію сусп-ва, розширення громадян. прав і свобод. Найважливішим інтеграл. здобутком К. є вчення про соц. розвиток сусп-ва відповідно до осн. соціол. закону – закону прогресу. Він приділяв значну увагу класовій боротьбі, але вважав її антитезою солідарності, ознакою незрілості чи виродження сусп-ва, що доводив на прикладі Англії, Франції та ін. Розглядаючи революції як трагіч. наслідок соц. нерівності, виступав за мирний конституц. шлях розвитку, обстоював конституц. («нар.») монархію як єдину форму правління, коли влада може слугувати посередником між класами і захистити інтереси народу загалом. У цьому полягало принцип. розходження К. з марксизмом, хоча він високо оцінював його наук. значення в галузі теор. політекономії та екон. історії. Генетична соціологія К., що базувалася на конкрет. етногр. відомостях, стала попередницею сучас. соціокультур. антропології. Поєднуючи істор. аналіз з юрид., фахово опрацьовував питання походження держави і права, їхнє співвідношення та первісні форми. На думку К., виникнення держави пов’язане з т. зв. добровіл. рабством, нездатністю більшості людей до творчості або виявлення особистої ініціативи. Тому ініціатором створення держави не на підставі договору з підвладними, а завдяки своєму впливу на натовп, що шукає чужого кер-ва, стає певна харизматична особистість. Цей висновок ґрунтувався на влас. концепції колектив. (соц.) психології К., що була подібна до аналог. поглядів франц. соціолога і криміналіста Ґ. Тарда. К. зробив свій внесок у розвиток концепції правової держави, акцентуючи увагу на таких її передумовах і елементах, як законність упр., поділ влади, народоправство, система представництва. У діяльності К. значне місце посідали питання інституціоналізації рос. соціології, створення ін-тів підготовки соціологів, видання літ-ри й трансляції соціол. знання. 1908 разом із Є. де Роберті він створив першу в Росії каф. соціології в Психоневрол. ін-ті (С.-Петербург). Зусиллями цих вчених видано 4 вип. зб. «Новые идеи в социологии». Учнями К. була низка провід. соціологів, зокрема П. Сорокін.

Пр.: Опыты по истории юрисдикции налогов во Франции с XIV века до смерти Людовика XIV. Москва, 1877; Общинное землевладение, причины, ход и последствия его разложения. Ч. 1. Москва, 1879; Общественный строй Англии в конце средних веков. Москва, 1880; Историко-сравнительный метод в юриспруденции и приемы изучения истории права. Москва, 1880; Первобытное право. Вып. 1–2. Москва, 1886; Закон и обычай на Кавказе. Т. 1–2. Москва, 1890; Tableau des origines de l’evolution de la famille et de la propriete. Stockholm, 1890 (рос. перекл. – Очерк происхождения и развития семьи и собственности. С.-Петербург, 1895; Москва, 1939); Труд как источник права собственности на землю в Малороссии и на Украине // Юрид. вест. 1892. Кн. 5–6; Экономический рост Европы до возникновения капиталистического хозяйства. Т. 1–3. Москва, 1898–1903; Экономический строй России. С.-Петербург, 1900; Социология и сравнительная история права. Москва, 1902; Этнография и социология. Москва, 1904; Родовой быт в настоящем, недавнем и отдаленном прошлом. Опыт в области сравнительной этнографии и истории права. Вып. 1–2. С.-Петербург, 1905; От прямого народоправства к представительному и от патриархальной монархии к парламентаризму. Рост государства и его отражение в политических учениях. Т. 1–3. С.-Петербург, 1906; Русская конституция. Вып. 1–4. С.-Петербург, 1906; Общее конституционное право. С.-Петербург, 1908; Общее учение о государстве. С.-Петербург, 1909; Сочинения. Т. 1–2. С.-Петербург, 1997.

Літ.: Ивановский И. А. Максим Максимович Ковалевский: Биогр. очерк. Петроград, 1916; М. М. Ковалевский. Ученый, государственный и общественный деятель и гражданин: Сб. ст. Петроград, 1917; Мошкович Г. Г. Ковалевский как историк средневекового города. Москва, 1954; Федотова Г. А. Политическое учение М. М. Ковалевского. Москва, 1973; 1978; М. М. Ковалевский (1851–1916): Библиография // История и историки: Историогр. ежегодник, 1980. Москва, 1984; Бугрій М. Є. М. М. Ковалевський у вітчизняній історіографії // Актуал. пробл. вітчизн. і всесвіт. історії: Зб. наук. пр. молодих вчених. Х., 1998; Комнатная Ю. А. Политико-правовые воззрения М. М. Ковалевского. Саратов, 2002; Погодин С. Н. Максим Максимович Ковалевский. С.-Петербург, 2005.

І. Б. Усенко

Стаття оновлена: 2013