Кужельний Олексій Павлович
КУЖЕ́ЛЬНИЙ Олексій Павлович (25. 04. 1953, Київ) — режисер, театрально-громадський діяч. Народний артист України (1997). Почесний академік НАМУ (2025). Премії: літературно-мистецька імені І. Котляревського (1999), НСТДУ імені В. Блавацького (2001), літературна імені А. Малишка (2008), «Київ» імені А. Бучми (2010). Орден «За заслуги» 3-го (2013) та 2-го (2016) ступеня. Закінчив Київський автомобільно-дорожній інститут (1975), інститут театрального мистецтва (1983; викладачі В. Неллі, М. Рудіна), Вищі режисерські курси при Державному інституті театрального мистецтва (Москва, 1985; викладачі А. Ефрос, Ю. Любимов, Р. Сирота). Працює у Києві: 1985–86 — асистент режисера українського драматичного театру імені І. Франка; 1986–88 — художній керівник Українського фольклорно-етнографічного ансамблю «Калина»; від 1988 — засновник і художній керівник майстерні театрального мистецтва «Сузірʼя»; водночас 1989–93 — викладач, від 2009 — професор кафедри театрознавства Університету театру, кіно і телебачення; за сумісництвом від 2000 — завідувач кафедри режисури Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. 2001–07 — художній керівник Міжнародного театрального фестивалю міст-побратимів «Київ травневий». Голова правління Київського відділення НСТДУ (від 2012). К. — автор і режисер літературних вечорів, присвячених творчості відомих українських письменників і митців, зокрема М. Волошина, П. Загребельного, О. Сизоненка; провів численні культурно-мистецькі акції з нагоди відкриття меморіальних дощок у Києві О. Вертинському, М. Волошину, К. Малевичу, Б. Пастернаку; до державних свят, днів вшанування памʼяті жертв Бабиного Яру та ін. Започаткував проведення Міжнародного театрального фестивалю моновистав «Київська парсуна» (1991–95), фестивалю камерних театрів «Сузірʼя» (Київ, 1995). Автор навчального посібника «Основи режисури театралізованих видовищ і свят» (Київ, 2012), низки статей з питань організації масових свят і театральних видовищ.
Додаткові відомості
- Основні вистави
- «Оленчине щастя» за Л. Устиновим (1982), «Здавалося б, одне лиш слово» А. Малишка, «Снігова королева» за Г.-К. Андерсеном (обидві — 1983), «Сад божественних пісень» за Г. Сковородою (1989), «Угорська Медея» А. Ґьонца (1991), «Аудієнція» В. Гавела (1992), «Випромінювання батьківства» К. Войтили (1993), «Зачароване коло, або Колискова для Лесі» за Лесею Українкою, «Лист незнайомки» за С. Цвайґом (обидві — 1995), «Федра» Ж.-Б. Расіна (1997), «Цвєтаєва + Пастернак» Є. Чуприни, «Посаг кохання» за Ґ. Маркесом (обидві — 2004), «Оскар — Богу» за Е.-Е. Шміттом (2006), «Все про кохання» за Олександром Олесем (2008), «Нізвідки з любов’ю…» за Й. Бродським, О. Вертинським, О. Галичем (2012), «Прекрасний звір у серці» за М. Вінграновським (2013).