КОВАЛІ́ВСЬКИЙ Андрій Петрович (20. 01(01. 02). 1885, с. Роз­сохувате, нині Золочівського р-ну Харківської обл. — 29. 11. 1969, Харків) — історик, етно­граф. Чоловік Кас­сандри Ко­стан. Доктор історичних наук (1951), професор (1958). Заслужений діяч науки УРСР (1965). У 1916–18 на­вчався у Лазаревському ін­ституті східних мов (Москва; викладач А. Кримський), закінчив Харківський університет (1922). Від­тоді працював у НДІ історії української культури (Харків): 1930–34 — завідувач сектору етно­графії; від 1934 — науковий спів­робітник Ін­ституту сходо­знавства АН СРСР (Ленін­град, нині Санкт-Петербург). 1938 заарештований, за звинуваче­н­ням у антирадянській діяльності засуджений до 5-ти років таборів. 1944 повернувся до Харкова, працював у педагогічному ін­ституті; від 1948 — у Харківському університеті: 1951–64 — завідувач кафедри історії Нового часу, 1964–69 — завідувач кафедри історії середніх віків. У 1920-х роках опублікував низку праць про Г. Сковороду, досліджував українську етно­графію, згодом ви­вчав арабські джерела зі стародавньої історії східноєвропейських народів, зокрема українців. У праці «Путешествие Ибн-Фадлана на Волгу» (Москва; Ленин­град, 1939), ви­даній без за­значе­н­ня авторства, пере­клав, дешифрував і прокоментував унікальний Мешхедський рукопис; низка пере­кладів робіт інших арабських авторів (зокрема історика 10 ст. ал-Масуді) залишилася у рукописах. Був спів­засновником Всеукраїнської наукової асоціації сходо­знавства (1926), член редколегії журналу «Східний світ» (1927–30).