Коваль Олександр Іванович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Коваль Олександр Іванович

КОВА́ЛЬ Олександр Іванович (07. 05. 1945, с. Жердова Бровар. р-ну Київ. обл.) – кінорежисер, кінооператор, сценарист. Проф. (2003), чл.-кор. НАМУ (1997). Нар. арт. України (1993). Орден «За заслуги» 3-го ступ. (2001). Держ. премії України ім. Т. Шевченка (1991), ім. О. Довженка (2006). Чл. НСКУ (1978). Закін. ВДІК (Москва, 1971; майстерня Р. Кармена). Від 1963 (з перервою) працював на студії «Укркінохроніка» (Київ): реж., оператор, худож. кер. твор. об’єдн. «Автопортрет» (1971–75), «Дзвін» (1976–97), дир. (1997–2003); водночас від 1990 – худож. кер. майстерні кінорежисури докум. кіно, проф. (від 2000), зав. каф. кінорежисури та кінодраматургії (від 2004) Київ ун-ту театру, кіно і телебачення; за сумісн. від 2002 – зав. лаб. екран. мист-в Ін-ту проблем сучас. мист-ва НАМУ (Київ). Як оператор зняв стрічки: «Мій давній друг» (1971), «9 травня і на все життя» (1974; обидві – реж. Л. Букін; приз 4-го Респ. кінофестивалю дит. і юнац. фільмів, Суми, 1975), «Хліб України ювілейного року» (1977, реж. А. Федоров), «Поріг» (1989), «Відкрий себе» (1991; обидві – реж. Р. Сергієнко), «Ой горе, це ж гості до мене» (1989, співавтор сценарію), «Світ Параски Горицвіт» (1992; обидві – реж. П. Фаренюк), «Притулок» (1990, реж. Л. Огієнко; приз «Сріб. орел» 4-го Мкф істор. кіно, Париж, 1991). Реж. фільмів: «Сектор мовчання» (1970; приз 2-го Респ. кінофестивалю «Молоді – молодим», Дніпропетровськ, 1971, срібна медаль Мкф «Кіномарина-73», Одеса, 1973), «Леся Українка і Грузія» (1971, співреж.), «Шлях до тунелю» (диплом Респ. кінофестивалю, м. Жданов, нині Маріуполь Донец. обл., 1975, приз «Сріб. голуб» Мкф у м. Ляйпциґ, Німеччина, 1976), «Кононови» (обидва – 1975; гол. приз 4-го Респ. кінофестивалю «Молоді – молодим», Харків, 1976), «Україна сьогодні» (1978; диплом журі Респ. кінофестивалю «Людина праці на екрані», м. Кременчук Полтав. обл., 1978), «Меланчине весілля» (1979; диплом і приз ЦК комсомолу УРСР 10-го Респ. кінофестивалю «Молодість», Київ, диплом і приз «Сріб. голуб» Мкф докум. короткометраж. фільмів, Ляйпциґ; обидва – 1979, гол. приз і диплом журі 5-го Респ. кінофестивалю «Людина праці на екрані», м. Ворошиловград, нині Луганськ, 1980), «Отак і пишу. Остап Вишня» (1982), «На червоній косі» (1986; гол. приз Вкф, Алма-Ата, нині Алмати), «На Різдво» (1989, співреж., оператор, співавтор сценарію), «Дім. Рідна земля» (1990, автор сценарію; гол. приз 1-го Вкф, Київ, 1991), «Заповіт Йосифа Сліпого» (1995, оператор, співавтор сценарію), «Іван Марчук. Голос моєї душі» (1999), «Гамлет з хеппі-ендом» (2003, оператор; золота медаль Ханжонков. кінофестивалю, Москва, 2003, Ґран-Прі «Золотий кадр» Мкф докум. фільмів «Кінолітопис», Київ, 2004), «У село приїхало кіно» (2012, співавтор сценарію); серія д/ф «Жіночі портрети» (2003). К. – яскравий майстер кінодокументалістики, зняті ним стрічки – це фільми-роздуми про людину, жодний з яких не вписується в рамки окремого жанру. Його кінокартини познач. глибоким худож. пошуком, багатогран. вирішенням образів, особистим стилем, багатомірністю думки; вони порушують гострі життєві проблеми, сповнені людяності і нац. гідності.

Літ.: Горський В. Крізь віки. Кінорозповідь про видатного філософа України прийшла до глядача через 16 років // Україна. 1989. № 6; Шудря М. Голос його душі // ДУ. 1999, 2 січ.; Брюховецька Л. Приховані фільми. Українське кіно 1990-х. К., 2003; Зубавіна І. Кінематограф незалежної України: тенденції, фільми, постаті. К., 2007.

І. Б. Зубавіна

Стаття оновлена: 2013