Козак Сергій Давидович

Визначення і загальна характеристика

КОЗА́К Сергій Давидович (14. 03. 1921, с. Кривин, нині Старий Кривин Славут. р-ну Хмельн. обл. — 13. 02. 1993, Київ) — співак (баритон), композитор, письменник, музично-громадський діяч, педагог. Професор (1986). Народний артист УРСР (1960). Учасник 2-ї світової війни. Закін. Військ. академію ім. М. Фрунзе (1947) та Консерваторію (1950; кл. Л. Савранського) у Москві. 1950–81 — соліст Театру опери та балету ім. Т. Шевченка. Водночас 1960–73 — голова Муз.-хор. товариства УРСР; 1982–87 — худож. кер. Філармонії; 1982–92 — викладач Консерваторії (усі — Київ). Гастролі у США, Канаді, Німеччині, Румунії, Югославії, Польщі, Болгарії, Франції, Великій Британії, на Кубі. Здійснив записи на грамплатівки. У концертах виконував твори укр. композиторів, нар. пісні. У творчому доробку — кантата «Дума про Україну» (власні слова, а також А. Малишка, Я. Шпорти), солоспіви, зокрема на сл. М. Рильського, І. Франка, С. Крижанівського, В. Бровченка, В. Юхимовича, Б. Олійника, Д. Луценка. Автор віршов. повістей «Земле моя, доле моя» (1963), «Горинь» (1971), «Пісня серед грому» (1985); худож.-докум. творів — «Михайло Гришко» (1978), «Григорій Верьовка» (1981); повісті «Я не спав, мамо» (1980); есе «Шляхи побратимства» (1982; усі — Київ). Серед учнів — О. Суханов. Організував 1970 1-й запис від Є. Адамцевича «Запорозького маршу», за що зазнав несправедливих звинувачень від влади.

Завантажити статтю