КАНДИ́БА Іван Олексі­йович (07. 06. 1930, с. Стульно Люблінського воєводства, Польща — 08. 11. 2002, Львів) — правозахисник, громадсько-політичний діяч. Орден «За мужність» 1-го ступеня (2006). 1945 разом із родиною депортований у Миколаївську область. Закінчив Львівський університет (1953). Від­тоді працював нотаріусом, суд­дею, адвокатом, юрисконсультом. 1960 по­зна­йомився з Л. Лукʼяненком, під­тримав його ідею створе­н­ня Української робітничо-селянської спілки з метою домогтися виходу України з СРСР (перше засі­да­н­ня організації від­булося 6 листопада 1960 у помешкан­ні К.). 20 січня 1961 заарештований і засуджений до 15-ти років таборів суворого режиму. Під час пере­бува­н­ня у таборах у Мордовії (РФ) 1966 пере­дав на волю листа зі зверне­н­ням до 1-го секретаря ЦК КПУ П. Шелеста щодо без­під­ставності увʼязне­н­ня членів Української робітничо-селянської спілки. 1967 за протести проти жорстокого режиму засуджений до 3-х років тюремного увʼязне­н­ня. Із Владимирської тюрми (РФ) разом із Л. Лукʼяненком і М. Горинем пере­дав за кордон «Зверне­н­ня до Комісії з прав людини при ООН» про фармакологічне отруюва­н­ня політвʼязнів у СРСР. 1976 звільнений. У Москві зу­стрічався з А. Сахаровим, П. Григоренком, Ю. Орловим, О. Ґінзбурґом. Через від­мову в прописці за попереднім місцем прожива­н­ня у Львові оселився у смт Пустомити (нині місто Львівської обл.), працював на виробництві. Став одним із членів-засновників Української громадської групи сприя­н­ня виконан­ню Гельсінських угод (1976). По­стійно пере­бував під адміністративним на­глядом. 1978 і 1980 подавав документи на виїзд до США (на під­ставі за­проше­н­ня від сестри), однак до­зволу не отримав. 24 березня 1981 заарештований удруге, за звинуваче­н­ням у антирадянській агітації і пропаганді засуджений до 10-ти років по­збавле­н­ня волі і 5-ти років засла­н­ня як особливо небезпечний рецидивіст. 9 вересня 1988 до­строково звільнений внаслідок особистого втруча­н­ня президента США Р. Рейґана. 1990 ініціював створе­н­ня й очолив Всеукраїнське політичне обʼ­єд­на­н­ня «Державна Само­стійність України». Від 1992 — член, від 1996 — голова, від 2001 — почесний голова Проводу ОУН в Україні. Засновник (1991) і редактор (від 1995) газети «Не­скорена нація». За першим присудом реабілітований 1991, за другим — 1992.