Каннегісер Леонід Іоакимович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Каннегісер Леонід Іоакимович

КАННЕГІ́СЕР Леонід Іоакимович (15(27). 03. 1896, за ін. даними – 1898, С.-Петербург – 1918, там само) – поет, партійний діяч. Син І. Каннегісера. Від 1913 (або 1915) навч. у С.-Петербур. політех. ін-ті. З дитинства писав вірші, був близьким до кола поетів-акмеїстів (О. Мандельштам, М. Кузьмін). Товаришував із С. Єсеніним. У ж. «Северные записки» (1914, № 5) вмістив рецензію на зб. А. Ахматової «Четки». Також друкувався в ж. «Русская мысль». Від 1915 – чл. Труд. партії нар. соціалістів. Після Лютн. революції 1917 деякий час служив у міліції Тимчас. уряду, добровольцем вступив до Михайлів. артилер. уч-ща. Очолював Союз юнкерів-соціалістів Петрогр. військ. округу. Під час більшов. перевороту 1917 був серед юнкерів Михайлів. артилер. уч-ща, які охороняли Зимовий палац – резиденцію Тимчас. уряду. Затриманий червоногвардійцями, однак незабаром звільнений. Обраний делегатом Установ. зборів від Труд. партії нар. соціалістів, але після Брест. миру та їхнього розгону остаточно розчарувався у більшовиках. 30 серпня 1918 застрелив голову Петрогр. ВЧК М. Урицького. Був заарешт., в ув’язненні розробляв плани втечі. Розстріляний у період від 18 вересня до 1 жовтня 1918. Вбивство М. Урицького, як і замах Ф. Каплан на В. Леніна того ж дня, стали приводом для розгортання червоного терору. Поезії К. опубл. у зб. «Леонид Каннегисер. Статьи Г. Адамовича, М. Алданова, Г. Иванова. Из посмертных стихов Л. Каннегисера» (Париж, 1928). Велика частина його літ. спадщини зберігається у секрет. фонді Центр. держ. архіву літ-ри та мист-в у Москві.

Літ.: Несколько слов о Каннегисере // Голос минувшего на чужой стороне. Париж, 1927. № 5; Алданов М. Убийство Урицкого // Наш современник. 1990. № 2; Судьба и стихи Леонида Каннегисера // Наше наследие. 1993. № 3; Ковалева О. Ф., Чистов В. П. Очерки истории культуры Южного Прибужья (от истоков до начала ХХ века). Кн. 2. Н., 2000; Коняев Н. Гибель красных моисеев. Начало террора 1918 г. Москва, 2004; Шенталинский В. А. Преступление без наказания. Москва, 2007.

Л. Г. Рева

Стаття оновлена: 2012