Канонізація - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Канонізація

КАНОНІЗА́ЦІЯ (від грец. κανονίξω – підпорядковую правилу) – офіційне визнання й проголошення посмертно християнською Церквою певної особи святою із причисленням її до лику святих. На честь новопрославленого святого складають церк. службу, житіє, пишуть ікону та призначають день пошанування його пам’яті. Це, власне, свідчить про те, ким визнано святого – рівноапостольним, преподобним чи праведним. Під час вирішення питання про К. тієї чи ін. особи беруть до уваги історію її життя, подвижництво, чудеса, пов’язані з нею, нетлінність її мощів. Уперше канонізовано єпископа Авґсбурзького Ульріха (993), а серед православ. святими стали князі-страстотерпці Борис і Гліб. Святими рівноапостольними Руська Церква проголосила київ. князя Володимира Святославича та княгиню Ольгу (канонізовані між 1240 і 1311). У 17 ст. в Україні канонізовано як преподобного Іова Почаївського, преподобномучеників Афанасія, ігумена Берестейського, та Макарія Канівського, а також святителя Афанасія Лубенського, патріарха Константинопольського. Бл. 120-ти р. Моск. патріархат не визнавав К. печер. угодників, яку проголосив 1643 київ. митрополит Петро (Могила). РПЦ канонізувала митрополита Димитрія Ростовського (1757), єпископа Інокентія Іркутського (1805) та архієпископа Феодосія Углицького (1896); на поч. 1990-х рр. канонізовано як місцевошанованих святих новомучеників – жертв більшовизму.

Літ.: Дублянський А. Українські святі. Мюнхен, 1962.

С. І. Білокінь

Стаття оновлена: 2012