Канонізація

КАНОНІЗА́ЦІЯ (від грец. κανονίξω — під­порядковую правилу) — офіційне ви­зна­н­ня й проголоше­н­ня посмертно християнською Церквою певної особи святою із причисле­н­ням її до лику святих. На честь ново­прославленого святого складають церк. службу, житіє, пишуть ікону та при­значають день пошанува­н­ня його памʼяті. Це, власне, свідчить про те, ким ви­знано святого — рівно­апостольним, преподобним чи праведним. Під час виріше­н­ня пита­н­ня про К. тієї чи ін. особи беруть до уваги історію її життя, подвижництво, чудеса, повʼязані з нею, нетлін­ність її мощів. Уперше канонізовано єпис­копа Авґсбурзького Ульріха (993), а серед православ. святими стали князі-страстотерпці Борис і Гліб. Святими рівно­апостольними Руська Церква проголосила київ. князя Володимира Святославича та княгиню Ольгу (канонізовані між 1240 і 1311). У 17 ст. в Україні канонізовано як преподобного Іова Почаївського, преподобномучеників Афанасія, ігумена Берестейського, та Макарія Канівського, а також святителя Афанасія Лубенського, патріарха Кон­стантинопольського. Бл. 120-ти р. Моск. патріархат не ви­знавав К. печер. угодників, яку проголосив 1643 київ. митрополит Петро (Могила). РПЦ канонізувала митрополита Димитрія Ростовського (1757), єпис­копа Інокентія Іркутського (1805) та архі­єпис­копа Феодосія Углицького (1896); на поч. 1990-х рр. канонізовано як місцевошанованих святих новомучеників — жертв більшовизму.

Завантажити статтю