Канцедайло Анатолій Іванович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Канцедайло Анатолій Іванович

КАНЦЕДА́ЙЛО Анатолій Іванович (08. 03. 1949, с. Явір Балаклій. р-ну Харків. обл.) – режисер, актор. Засл. діяч мист-в України (2005). Міжнар. театр. премія ім. В. Блавацького НСТДУ (2000). Закін. Харків. ін-т мист-в (актор. ф-т, 1972, курс Л. Сердюка; режисер. ф-т, 1983, курс Я. Рєзникова). Від 1972 працював актором у театрах Івано-Франківська, Рівного, Бреста (Білорусь). 1983–86 – реж., 1986–91 – гол. реж. Херсон. ім. М. Куліша, 1992–98 – гол. реж. і худож. кер. Івано-Фр. ім. І. Франка, від 1998 – гол. реж. Дніпроп. ім. Т. Шевченка укр. муз.-драм. театрів. К. – реж.-концептуаліст. У виставах використовує нац. традиції, обряди і пісні, ужитк. речі; розкриває несподівані, тонкі психол. деталі у каноніч. тексті; прагне зберегти жанр. та стильові ознаки, фабул. колізії та характери першооснови, зосереджуючи увагу на пошуку сучас. мотивів вчинків героїв.

Вистави: «Райдуга» В. Кисельова за В. Василевською (1984), «Останні» М. Горького (1987), «Закон» В. Винниченка (1990), «Наймичка» (1993), «Хазяїн» (1998), «Чумаки» (2004) І. Карпенка-Карого, «Камінний господар» Лесі Українки (1993), «Заплакані вікна» С. Пушика за В. Стефаником (1996), «Сватання на Гончарівці» (1997), «Шельменко-денщик» (2001) Г. Квітки-Основ’яненка, «Автобус» С. Стратієва (1999), «Украдене щастя» І. Франка (2000), «Матінка Кураж та її діти» Б. Брехта (2002), «Зілля» за О. Кобилянською (2006), «Ромео і Жасмин» О. Гавроша (2010), «Історія Отелло» Л. Іцелєва (2011).

Літ.: Тарасенко О. Міра точності задуму // КіЖ. 1985, 10 лют.; Заболотна В. Між минулим і майбутнім // УТ. 1991. № 3; Шеліхова Н. Жива тканина почуттів // Днепров. правда. 1998, 31 марта; Абрамова Т. Одна історія з океану життя // Наше місто. 2000, 15 квіт.; Степовичка Л. Польоти уражених коханням // Січеслав. 2010. № 3; Абрамова Т. Отелло – герой… буфонади // Наше місто. 2011, 1 лип.

Л. Н. Степовичка

Стаття оновлена: 2012