Каньйон - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Каньйон

КАНЬЙО́Н (іспан. cañón – труба, ущелина) – вузька, глибока долина з крутими прямовисними схилами, днище якої зайняте водотоком. К. формуються як у межах суходолу, так і мор. акваторій (підводні). Суходіл. К. трапляються у гір. системах або на плато, у будові яких беруть участь переважно карбонатні осадові породи або магматичні лавові покриви. К. поширені в областях із сухим кліматом, де процес глибин. ерозії відбувається значно активніше, ніж вивітрювання; утворюються за наявності зон тріщинуватості, тектон. розломів у земній корі, успадковуючи їхні напрями простягання. Одним із найбільших у світі є Великий К. р. Колорадо у Пн. Америці (відкритий 1520; довж. бл. 350 км, глиб. понад 1500 м, шир. понад 2 км), який лише за останні 1–2 млн р. поглибився майже на 450 м. Крім ерозії, в його формуванні велику роль відіграли екзараційні процеси, пов’яз. з дією льодовиків. У гір. частині тер. України найвідомішим є Великий каньйон Криму (довж. понад 3 км, глиб. 250–320 м, найменша шир. 3–4 м), утвор. р. Аузун-Узень. Каньйоноподібні ділянки є також у долинах р. Чорна і Кача у Крим. горах, Чорний Черемош та Білий Черемош в Укр. Карпатах. У рівнин. частині тер. України каньйоноподіб. вигляд мають долина Дністра від с. Нижнів Тлумац. р-ну Івано-Фр. обл. до м. Могилів-Подільський Вінн. обл. (глиб. 150–180 м), нижні частини долин його лівих приток, що перетинають Поділ. височину (Коропця, Стрипи, Джурина, Нічлави, Збруча, Жвана, Лядави, Немиї), а також частково долини річок Уж, Случ, Тетерів. К. та каньйоноподібні ділянки долин рівнин. річок утворилися за участі ерозій. процесів, а в області дніпров. зледеніння – також внаслідок екзарацій. дії льодовиків. Підводні К. трапляються переважно на шельфі й материк. схилі морів та океанів, часто наслідуючи тектон. розломи. Існують 2 гол. гіпотези їхнього походження: ерозійна дія суспензій. потоків у мор. акваторіях; ерозійна дія річок за субаерал. умов у період низького рівня Світ. океану та наступ. моделювання під дією підвод. ерозії після підняття рівня океану. Підводні К. поширені на Атлантич. і Тихоокеан. узбережжях Пн. Америки, Японії, Далекого Сх., на узбережжях Середзем. моря у Франції, Італії, Іспанії, а також узбережжях Африки тощо. В акваторії Чорного м. – бл. 150 підвод. К., частина з яких є продовженням річк. долин, розташ. у межах суходолу.

Літ.: Щукин И. С. Общая геоморфология. Т. 1. Москва, 1960; Соколовський І. Л. Закономірності розвитку рельєфу України. К., 1973; Тимофеев Д. А. Терминология флювиальной геоморфологии. Москва, 1981; Палієнко В. П., Матошко А. В., Барщевський М. Є. та ін. Сучасна динаміка рельєфу України. К., 2005; Вахрушев Б. О., Ковальчук І. П., Комлєв О. О. та ін. Рельєф України. К., 2010.

В. П. Палієнко

Стаття оновлена: 2012