Капела бандуристів - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Капела бандуристів

КАПЕ́ЛА БАНДУРИ́СТІВ – народний, самодіяльний або професійний змішаний ансамбль, що об’єднує співаків та інструменталістів. Перші згадки про такі колективи, зокрема на тер. Полтав. губ., містить листування художника й фольклориста П. Мартиновича, який цікавився кобзар. традиціями. У «Спостереженнях над лірниками та кобзарями» (1929) М. Харківа згадується ансамбл. виконання ліри і бандури. Відомості про спільну гру кобзарів наведено у праці К. Ухач-Охровича «Кобзарь Остап Вересай, его думы и песни» (1882). Ймовірно, згадки про це дали підстави Г. Хоткевичу створити вокал.-інструм. ансамбль, що вперше виступив на 12-му Археол. з’їзді в Харкові (1902). До його складу входило 6 незрячих кобзарів – П. Древченко, П. Гащенко, М. Кравченко, Т. Пархоменко, І. Кучугура-Кучеренко, І. Нетеса, 3 лірники – С. Веселий, І. Зозуля, Ларіон, 2 скрипалі та віолончеліст. Програма колективу складалася з 3-х ч.: реліг.-морал., істор. і побут.-гумористичної. Започатк. Г. Хоткевичем спільне музикування бандуристів мало продовження в ансамблі студентів Ун-ту св. Володимира у Києві, організованому М. Домонтовичем. 1-й виступ відбувся 1908 на вечорі пам’яті Т. Шевченка. Схвальні відгуки на його концерти вміщував київ. тижневик «Рідний край». Згодом М. Домонтович створив у м. Золотоноша (нині Черкас. обл.) ансамбль бандуристів, які грали черніг. способом на бандурах власного вироб-ва. У репертуарі – переважно укр. нар. пісні («Про Бондарівну», «Про Морозенка», «Гей не дивуйте», «Чечітка» тощо). 1920–23 ансамбль досяг значного мист. рівня й виховав багато досвідчених бандуристів, які в 1920–30-х рр. стали організаторами і кер. самодіял. колективів. У травні 1918 В. Ємець заснував у Києві капелу кобзарів (див. Капела бандуристів України ім. Г. Майбороди Національна заслужена). В організац. зборах взяли участь 18 осіб, серед яких були урядовці (А. Слідюк), робітники (О. Дзюбенко, Г. Андрійчик, Г. Копан, Ф. Панченко), інж. М. Теліга (бандурист і композитор-аматор), Ф. Діброва та фахові музиканти. Грали черніг. способом. Діяльність капели вітав гетьман Української Держави П. Скоропадський. 3 листопада 1918 колектив дав 1-й публіч. тріумфал. концерт-звіт у театрі Бергоньє. До програми увійшли думи («Про Морозенка», «Дума про смерть козака бандуриста», «Козацький похід»), нар. пісні («Та літав орел», «Гей на горі женці жнуть», «Ми гайдамаки»), інструм. композиції («Киселик», «Горлиця», «Гречаники») та автор. твори («Виклик» і «Гопак» М. Кропивницького). Закінчився концерт гімном «Ще не вмерла Україна». Капела отримала низку запрошень на виступи в «Укр. робітн. домі», «Укр. молодому театрі» Леся Курбаса, залі «Купец. зібрання». Востаннє колектив виступив на бенкеті Директорії УНР, що відбувся в залі гетьман. Мін-ва нар. освіти. На поч. 1919 В. Ємець з Армією УНР залишив Київ, виступав із концертами для вояків УНР, після чого емігрував. Організована ним капела на поч. 1920-х рр. діяла при Муз. т-ві ім. М. Леонтовича, від 1924 – під назвою 1-а Київ. художня капела кобзарів, проіснувала до 1934. У різний час її очолювали Г. Копан, М. Полотай, М. Опришко, Б. Данилевський. У 1920–30-х рр. за директивами влади у містах і селах України масово почали створювати ансамблі й К. б. До 1927 організовано понад 10 кобзар. капел і багато гуртків, 1928 їх нараховувалося бл. 20-ти. У 1927 Г. Хоткевич заснував у Харків. муз.-драм. ін-ті квартет бандуристів. 1928 відбувся його 1-й виступ, що довів яскраві художньо-виконавчі можливості інструмента (зокрема злагоджене звучання однотип. бандур в ансамбл. грі). Серед великої кількості худож. колективів високим рівнем орг-ції та професіоналізму на той час вирізнялися: 1-а Київ. художня капела кобзарів, 2-а Харків. художня капела кобзарів ім. Т. Шевченка та Полтав. К. б. 1-а Київ. художня капела кобзарів дала понад 1000 концертів, її діяльність підтримували П. Демуцький, М. Грінченко, Д. Ревуцький, П. Козицький. До складу входили Г. Андрійчук, Г. Комаренко, Г. Копан, М. Полотай, Ф. Дорошко, О. Яценко й О. Дзюбенко, згодом – М. Опришко, Б. Данилевський тощо. Концерти проходили по всій Україні. 1928 на базі капели, що була на межі ліквідації через матеріал. скруту, під кер-вом М. Опришка організовано ансамбль бандуристів, у репертуарі якого – думи, істор. та нар.-побут. пісні, твори В. Верховинця, К. Богуславського, Ф. Попадича. 2-а Укр. художня капела кобзарів (або 2-а Харків. художня капела кобзарів ім. Т. Шевченка) 1920–28 дала понад 1250 концертів у різних містах України, гастролювала на Кубані, в Білорусі та РФ. Колектив виконував традиц. кобзар. репертуар, твори укр. композиторів («Прометей» К. Стеценка, «Про Морозенка» С. Людкевича, «Наш отаман Гамалія» М. Лисенка), а також твори для бандури. 1925 В. Кабачок організував і очолив Полтав. К. б. (або Укр. показову К. б.). 1928 репертуар ансамблю складався з 85-ти номерів. 21 вересня 1928 капелу обрано базовою для орг-ції зразк. студії бандуристів (через рік вона мала стати Централ. капелою кобзарів). Її продовжував очолювати В. Кабачок, а півтораріч. курс навч. гри на бандурі вів Г. Хоткевич. Через брак коштів студія кілька разів була на межі закриття, Г. Хоткевич викладав у ній безкоштовно. 22 січня 1930 у залі Харків. б-ки відбувся громад. перегляд студії Держ. конкурс. комісією під кер-вом П. Козицького (у присутності Наркома освіти М. Скрипника). Капелі присвоєно звання зразк., її зобов’язали давати бл. 20-ти концертів на місяць. Було кардинально змінено репертуар, Г. Хоткевича відсторонено від занять. На поч. 1930-х рр. ліквідовано або розформовано майже всі провідні профес. кобзар. колективи: восени 1930 розпалася 1-а Миргород. К. б. (згодом увійшла до складу Укр. хору), Конотоп. капела стала філією 1-ї Укр. худож. капели кобзарів. У січні 1934 заарешт. В. Кабачка. 1935 відбулася формал. ліквідація Полтав. К. б., згодом її об’єднали з Київ. і Харків. капелами. Новоствор. колектив отримав назву 1-а зразк. К. б. Наркомосу УСРР, до 1937 вона повністю перейшла на київ. спосіб гри та новий ідеологічно витриманий репертуар; 1941 розформов., 1946 відновлена як Держ. К. б. УРСР. Під час нім. окупації частина учасників цієї капели створила у Києві Капелу бандуристів ім. Т. Шевченка. У Зх. Україні основоположником ансамбл. бандур. виконавства був Ю. Сінгалевич, який разом зі своїм учнем О. Гасюком на поч. 1940-х рр. розпочав формування 1-ї в Україні дит. К. б. при Будинку нар. творчості Львова й 1944 організував першу в зх. областях профес. капелу. У повоєнні роки активізували свою діяльність 6 К. б. Великим розмахом позначалася діяльність Держ. К. б. УРСР під кер-вом О. Міньківського. У 1950-х рр. колектив гастролював містами України, Молдови (1952), Сибіру та Алтай. краю (1955). Діяло багато самодіял. колективів: К. б. з-ду ім. Ф. Дзержинського (Дніпродзержинськ) під кер-вом М. Лобка (від 1954 – засл.), ансамбль бандуристів Городищен. цукр. з-ду (Черкас. обл.), К. б. Полтави (учасник 6-го Всесвіт. фестивалю молоді й студентів у Москві, 1957), К. б. Струсів. (Терноп. обл.) Будинку культури (див. «Кобзар» Заслужена самодіяльна капела бандуристів). Від 1980-х рр. бандур. ансамбл. рух став масовим. Нині в кожному муз. навч. закладі діє такий колектив, що бере участь у мист. заходах міста чи області. Відомими стали колективи Чернів., Луцького та ін. муз. уч-щ. Актив. просвіт. і метод. діяльністю продовжує займатися Нац. засл. К. б. України ім. Г. Майбороди, що гідно представляє традиц. мист-во України в країнах СНД, Канаді, Франції, Великій Британії.

Літ.: Самійленко С. Садиба Скоропадських // Батьківщина. 1956, 10 берез.; Кирдан Б., Омельченко А. Народні співці музиканти на Україні. К., 1980; Жеплинський Б. Коротка історія кобзарства в Україні. Л., 2000; Ємець В. Гетьман Скоропадський та перша капела кобзарів // НТЕ. 2001. № 4; Дутчак В. Ансамблевий вид виконавства на бандурі: історія і сучасність (Ноти). Ів.-Ф., 2003; Шевченко М. Методика роботи з ансамблями бандуристів. Ів.-Ф., 2003; Ваврик О. Кобзарські школи в Україні. Т., 2006; Гук О. Організація роботи дитячих ансамблів бандуристів // Школа і традиція. Л., 2007; Мандзюк Л. С. Ансамблево-виконавська творчість бандуристів. Х., 2007.

ДА: Арх. ІМФЕ. Ф. 6-2, од. зб. 23(2); Ф. 14-к 1, од. зб. 28.

О. І. Ваврик

Стаття оновлена: 2012