Капітал соціальний - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Капітал соціальний

КАПІТА́Л СОЦІА́ЛЬНИЙ – термін, яким у соціології, економіці та політології позначають соціальні уявлення, архетипи й навички, які сприяють співпраці та самоорганізації індивідів у суспільстві. К. с. називають також забезпечену механізмами неформал. соц. контролю відповідність індивід. поведінки колектив. очікуванням, що може сприяти колектив. соц. діям. Він відрізняється від ін. різновидів капіталу своєю вкоріненістю у соц. мережі; тим, що зростає, а не зменшується під час використання і вичерпується, якщо його не використовувати; поряд із символіч. капіталом виконує функцію конвертації ін. різновидів капіталу; є не стільки ресурсом, скільки механізмом його отримання. В екон. значенні К. с. зменшує витрати на координацію спільної діяльності, замінює формал. правила та бюрократ. процедури відносинами довіри, засвоєними профес. стандартами, етикою спілкування. Спільні цінності та норми самі по собі не продукують К. с., оскільки можуть бути хибними, тоді як норми, що формують К. с., повинні охоплювати поняття «чесність», «дотримання зобов’язань», «взаємозв’язок» тощо. Уперше термін «К. с.» використав 1920 Л.-Дж. Ганіфан (у ході дискусії з приводу громад. центрів у сільс. школах) на позначення субстанцій, важливих у щоден. житті людей. Такими субстанціями він вважав солідарність і соц. зв’язки між тими, хто утворює соц. групу. Згодом категорія «К. с.» набула глибшої концептуалізації й нині більшість дослідників розрізняє два підходи до розуміння цього феномену, умовно названі мікро- та макрорівнями: перший підхід – визначення К. с. як якіс. характеристики індивіда, другий – як характеристики групи чи всього сусп-ва. Значна відмінність індивід. і колектив. К. с. полягає у тому, що перший меншою мірою контекстуально зумовлений (незалежно від цінностей, норм та довіри, характер. для певної спільноти, індивід може мати високий показник індивід. К. с.), тоді як необхідна умова великого обсягу К. с. макрорівня – специфічні цінності, норми та довіра. З ін. боку, нерозривна єдність К. с. індивід. і груп. рівнів зумовлена наявністю обох типів такого капіталу в соц. зв’язках. Через особисту соц. мережу індивід отримує доступ до ресурсів, які містяться у цих зв’язках, бере участь у колектив. соц. діях і творить соц. практики, важливі для К. с. на макрорівні. Нині поширена класифікація теорій К. с. за критерієм індивід. (груп.) блага. Мікрорівневе розуміння передбачає, що індивід може робити інвестиції у влас. К. с. У цьому сенсі дослідники К. с. продовжують традицію, започатковану Ґ.-С. Беккером, який запровадив у наук. обіг термін «людський капітал», визначивши його як сукупність навичок, знань, умінь працівників, витрати на які з часом можуть приносити знач. прибуток як самому працівникові, так і його працедавцеві. У подальшому таке трактування К. с. розвинули П. Бурдьє, В. Бейкер, Н. Лін. Так, П. Бурдьє використав поняття «К. с.» для окреслення соц. зв’язків, які можуть бути ресурсом отримання вигоди. Він вважав К. с. продуктом сусп. вироб-ва, матеріал. і класових практик, засобом досягнення груп. солідарності. У такому розумінні К. с. є не тільки і не скільки причиною екон. зисків, скільки проявом соц.-екон. умов; він є груп. ресурсом і не може бути виміряний на індивід. рівні. Зв’язки між екон. розвитком сусп-ва і розміром сукуп. К. с. опосередковані політ. устроєм, реліг. традиціями, домінуючими цінностями. За П. Бурдьє, коли сусп-во тримається виключно на міжособистіс. зв’язках, а особисті та профес. якості індивіда не мають вирішал. значення, виникає негатив. К. с. (саме за таким принципом організов. сучасне укр. сусп-во). Дж. Колман, використовуючи антропол. дослідж. соц. мереж Л. Ворнера і теорію людського капіталу Ґ.-С. Беккера, висунув ін. концепцію, згідно з якою К. с. є сусп. благом, але створюється вільним і рац. індивідом для досягнення влас. вигоди. Такий процес передбачає соц. контракт, набір соц. норм, соц. обмінів і, відповідно, деякий базовий рівень довіри. Один із провід. дослідників К. с. Н. Лін, виходячи із екон. походження цієї метафори, вважає, що чітко розмежувати названі підходи дасть змогу відповідь на запитання стосовно того, хто отримує зиск – група чи індивід. На індивід. рівні до отриманих вигод К. с. відносять рівень здоров’я, виховання і навч. дітей, можливості пошуку роботи, задоволеність життям, вивільнення часу; на організац. – зниження плинності кадрів, наступність персоналу, неформал. можливості підвищення кваліфікації, колектив. приріст знання; на рівні сусп-ва – полегшення соц. контролю та передачі соц. досвіду, солідарність, здешевлення бюрократ. апарату. Отже, мікрорівневий підхід до К. с. трактує його як сукупність реально та потенційно наявних ресурсів, які індивід використовує, послуговуючись своїм членством у соц. мережах. Макрорівневого тлумачення К. с. дотримуються Дж.-Л. Ганіфан, Р. Патнам, Ф. Фукуяма, Дж. Якобс. На думку Ф. Фукуями, на тлі наявності певного запасу К. с. у кожному сусп-ві реал. відмінності між ними полягають у тому, наскільки такі норми співпраці як чесність і взаємозв’язок, притаманні зазвичай обмеженій групі людей, властиві ін. чл. того ж сусп-ва. У свою чергу Дж. Якобс розглядає К. с. у контексті феномену урбанізму та сусідства. Найбільший внесок у популяризацію груп. теорії К. с. зробив Р. Патнам. У його роботах представлено трьохфакторну модель К. с.: норми взаємності, довіра, соц. мережі. Два перших фактори є, по суті, соц.-психол. атрибутами індивіда, тому Р. Патнам вимірює К. с. за допомогою індивід. індикаторів: інтенсивність і сила контактів, членство у громад. об’єднаннях, електорал. активність, задоволеність взаємовідносинами, дотримання норм і взаємності, почуття безпеки, довіра до сусідів і соц. ін-тів. Він вважає, що К. с. виникає внаслідок актив. взаємозв’язків між людьми, у межах яких довіра та спільні цінності пов’язують чл. мережі та спільнот і спрощують спільну дію. Мережі громадян. активності, включно з групами інтересів та політ. партіями, сприяють трансформації міжособистіс. довіри у довіру до політ. ін-тів, завдяки чому К. с. уможливлює ефективне функціонування цих ін-тів, а спільноти з високим рівнем К. с. ефективніше долають соц. проблеми. При цьому якість та інтенсивність контактів визначають зовнішні, стосовно теорії К. с., фактори, зокрема корисність слабких зв’язків зростає зворотньо пропорційно до темпів ринк. розвитку. Зв’язок між вимірюв. кількістю контактів у соц. мережі, кількістю груп та сукуп. К. с. опосередкований числен. змінними. Груп. і територ. показники отримують шляхом агрегації індивідуальних. Зазнач. підхід до виміру К. с. домінує у дослідн. програмі Світ. банку, присвяч. усталеному розвитку країн і регіонів, та більшості екон. і соц. моделей. А. Портес та Дж. Сенсенбреннер вказують на чотири можливі механізми формування К. с. макрорівня: перший – ціннісна орієнтація, яка засвоєна індивідами у процесі соціалізації і стимулює поведінку, керовану не лише егоїст. мотивами, а тому вона сприймається як ресурс; другий – індивід. соц. взаємодія (для досягнення особистих цілей індивіди повинні прагматично дотримуватися певних правил); третій – т. зв. обмежена солідарність (соц. поведінка, орієнтована на групу); четвертий – т. зв. вимушена довіра, прикладом функціонування якої є етнічне підприємництво, де довіра становить підґрунтя неформал. кредитів, послуг і контролю. Як джерело К. с., т. зв. обмежена солідарність постає не з цінніс. орієнтації чи індивід. взаєм. обмінів, а з ситуатив. реакції соц. групи на спільні проблеми. Цей тип солідарності передбачає дотримання чл. групи норм взаємопідтримки. У такому випадку сусп. етика виправдовує аморал. поведінку стосовно чужих заради блага своїх (подвійна мораль) і сукуп. К. с. зменшується. Напр., дії політ. орг-цій часто спрямовані на досягнення бажаних цілей (солідарності) за рахунок ескалації ворожості до представників ін. етніч., мовних, реліг. спільнот. Також розрізняють теорії К. с., які зважають на вплив суто екзоген. чинників у контексті індивід. К. с., та теорії, що беруть до уваги вплив виключно ендоген. чинників, коли йдеться про макропідхід (сусп-во сприймають як Всесвіт). З огляду на плюралістичність типів груп. К. с., О. Демків виокремив також мезорівневий зріз. У цьому випадку носіями К. с. виступають спільноти індивідів, які перебувають у межах більших систем, відтак їхній К. с. визначають як ендогенні, так і екзогенні чинники.

Літ.: J. S. Coleman. Social capital in the creation of human capital // American J. of Sociology. 1988. Vol. 94; R. Putnam. Bowling Alone: The Collapse and Revival of American Community. New York, 2000; M. Paldam. Social Capital: One or Many? Definition and Measurement // J. of Economic Surveys. 2000. Vol. 14, issue 5; E. L. Lesser. Communities of practice, social capital and organizational knowledge // Knowledge and Communities. Boston, 2000; Савко Ю. Громадянське суспільство, соціальний капітал і політична участь // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. філос. науки. 2002. Вип. 4; Стрельникова Л. В. Социальный капитал: типология зарубежных подходов // Обществен. науки и современность. 2004. № 2; Демків О. Соціальний капітал: теоретичні основи дослідження та операціональні параметри // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2004. № 4; Фукуяма Ф. Соціальний капітал / Пер. з англ. // Ї. 2008. Число 53; Лазоренко О. Соціальний капітал: соціальні та професійні мережі в Україні. К., 2010.

О. Г. Стегній

Стаття оновлена: 2012