Капітал соціальний

КАПІТА́Л СОЦІА́ЛЬНИЙ — термін, яким у соціології, економіці та політології по­значають соціальні уявле­н­ня, архетипи й навички, які сприяють спів­праці та самоорганізації індивідів у су­спільстві. К. с. називають також забезпечену механізмами неформал. соц. контролю від­повід­ність індивід. поведінки колектив. очікува­н­ням, що може сприяти колектив. соц. діям. Він від­різняється від ін. різновидів капіталу своєю вкоріненістю у соц. мережі; тим, що зро­стає, а не зменшується під час викори­ста­н­ня і вичерпується, якщо його не використовувати; поряд із символіч. капіталом виконує функцію конвертації ін. різновидів капіталу; є не стільки ресурсом, скільки механізмом його отрима­н­ня. В екон. значен­ні К. с. зменшує витрати на ко­ординацію спільної діяльності, замінює формал. правила та бюрократ. процедури від­носинами довіри, засвоєними профес. стандартами, етикою спілкува­н­ня. Спільні цін­ності та норми самі по собі не продукують К. с., оскільки можуть бути хибними, тоді як норми, що формують К. с., повин­ні охоплювати поня­т­тя «чесність», «дотрима­н­ня зобовʼязань», «взаємозвʼязок» тощо. Уперше термін «К. с.» викори­став 1920 Л.-Дж. Ганіфан (у ході дис­кусії з приводу громад. центрів у сільс. школах) на по­значе­н­ня суб­станцій, важливих у щоден. житті людей. Такими суб­станціями він вважав солідарність і соц. звʼязки між тими, хто утворює соц. групу. Згодом категорія «К. с.» набула глибшої концептуалізації й нині більшість дослідників роз­різняє два під­ходи до ро­зумі­н­ня цього феномену, умовно на­звані мікро- та макрорівнями: перший під­хід — ви­значе­н­ня К. с. як якіс. характеристики індивіда, другий — як характеристики групи чи всього су­спільства. Значна від­мін­ність індивід. і колектив. К. с. полягає у тому, що перший меншою мірою контекс­туально зумовлений (незалежно від цін­ностей, норм та довіри, характер. для певної спільноти, індивід може мати високий показник індивід. К. с.), тоді як необхідна умова великого обсягу К. с. макрорівня — специфічні цін­ності, норми та довіра. З ін. боку, нерозривна єд­ність К. с. індивід. і груп. рівнів зумовлена наявністю обох типів такого капіталу в соц. звʼязках. Через особисту соц. мережу індивід отримує до­ступ до ресурсів, які містяться у цих звʼязках, бере участь у колектив. соц. діях і творить соц. практики, важливі для К. с. на макрорівні. Нині поширена класифікація теорій К. с. за критерієм індивід. (груп.) блага. Мікрорівневе ро­зумі­н­ня перед­бачає, що індивід може робити інвестиції у влас. К. с. У цьому сенсі дослідники К. с. продовжують традицію, започатковану Ґ.-С. Бек­кером, який за­провадив у наук. обіг термін «людський капітал», ви­значивши його як сукупність навичок, знань, умінь працівників, витрати на які з часом можуть приносити знач. прибуток як самому працівникові, так і його працедавцеві. У подальшому таке трактува­н­ня К. с. роз­винули П. Бурдьє, В. Бейкер, Н. Лін. Так, П. Бурдьє викори­став поня­т­тя «К. с.» для окресле­н­ня соц. звʼязків, які можуть бути ресурсом отрима­н­ня вигоди. Він вважав К. с. продуктом сусп. виробництва, матеріал. і класових практик, засобом досягне­н­ня груп. солідарності. У такому ро­зумін­ні К. с. є не тільки і не скільки причиною екон. зисків, скільки проявом соц.-екон. умов; він є груп. ресурсом і не може бути виміряний на індивід. рівні. Звʼязки між екон. роз­витком су­спільства і роз­міром сукуп. К. с. опосередковані політ. устроєм, реліг. традиціями, домінуючими цін­ностями. За П. Бурдьє, коли су­спільство тримається виключно на між­особистіс. звʼязках, а особисті та профес. якості індивіда не мають вирішал. значе­н­ня, виникає негатив. К. с. (саме за таким принципом організов. сучасне укр. су­спільство). Дж. Колман, використовуючи антропол. дослідж. соц. мереж Л. Ворнера і теорію людського капіталу Ґ.-С. Бек­кера, висунув ін. концепцію, згідно з якою К. с. є сусп. благом, але створюється вільним і рац. індиві­дом для досягне­н­ня влас. вигоди. Такий процес перед­бачає соц. контракт, набір соц. норм, соц. обмінів і, від­повід­но, деякий базовий рівень довіри. Один із провід. дослідників К. с. Н. Лін, виходячи із екон. походже­н­ня цієї метафори, вважає, що чітко роз­межувати на­звані під­ходи дасть змогу від­повідь на запита­н­ня стосовно того, хто отримує зиск — група чи індивід. На індивід. рівні до отриманих вигод К. с. від­носять рівень здоровʼя, вихова­н­ня і навч. дітей, можливості пошуку роботи, задоволеність жи­т­тям, вивільне­н­ня часу; на організац. — зниже­н­ня плин­ності кадрів, на­ступність персоналу, неформал. можливості під­вище­н­ня кваліфікації, колектив. приріст зна­н­ня; на рівні су­спільства — полегше­н­ня соц. контролю та пере­дачі соц. досвіду, солідарність, здешевле­н­ня бюрократ. апарату. Отже, мікрорівневий під­хід до К. с. трактує його як сукупність реально та потенційно наявних ресурсів, які індивід використовує, послуговуючись своїм членством у соц. мережах. Макрорівневого тлумаче­н­ня К. с. дотримуються Дж.-Л. Ганіфан, Р. Патнам, Ф. Фукуяма, Дж. Якобс. На думку Ф. Фукуями, на тлі наявності певного запасу К. с. у кожному су­спільстві реал. від­мін­ності між ними полягають у тому, на­скільки такі норми спів­праці як чесність і взаємозвʼязок, притаман­ні за­звичай обмеженій групі людей, властиві ін. чл. того ж су­спільства. У свою чергу Дж. Якобс роз­глядає К. с. у контекс­ті феномену урбанізму та сусідства. Найбільший внесок у популяризацію груп. теорії К. с. зробив Р. Патнам. У його роботах пред­ставлено трьохфакторну модель К. с.: норми взаємності, довіра, соц. мережі. Два перших фактори є, по суті, соц.-психол. атрибутами індивіда, тому Р. Патнам вимірює К. с. за допомогою індивід. індикаторів: інтенсивність і сила контактів, членство у громад. обʼ­єд­на­н­нях, електорал. активність, задоволеність взаємовід­носинами, дотрима­н­ня норм і взаємності, почу­т­тя без­пеки, довіра до сусідів і соц. ін­ститутів. Він вважає, що К. с. виникає внаслідок актив. взаємозвʼязків між людьми, у межах яких довіра та спільні цін­ності повʼязують чл. мережі та спільнот і спрощують спільну дію. Мережі громадян. активності, включно з групами інтересів та політ. партіями, сприяють транс­формації між­особистіс. довіри у довіру до політ. ін­ститутів, завдяки чому К. с. уможливлює ефективне функціонува­н­ня цих ін­ститутів, а спільноти з високим рівнем К. с. ефективніше долають соц. про­блеми. При цьому якість та інтенсивність контактів ви­значають зовнішні, стосовно теорії К. с., фактори, зокрема корисність слабких звʼязків зро­стає зворотньо пропорційно до темпів ринк. роз­витку. Звʼязок між вимірюв. кількістю контактів у соц. мережі, кількістю груп та сукуп. К. с. опосередкований числен. змін­ними. Груп. і територ. показники отримують шляхом агрегації індивідуальних. За­знач. під­хід до виміру К. с. домінує у дослідн. про­грамі Світ. банку, присвяч. усталеному роз­витку країн і регіонів, та більшості екон. і соц. моделей. А. Портес та Дж. Сенсенбрен­нер вказують на чотири можливі механізми формува­н­ня К. с. макрорівня: перший — цін­нісна орієнтація, яка засвоєна індивідами у процесі соціалізації і стимулює поведінку, керовану не лише его­їст. мотивами, а тому вона спри­ймається як ресурс; другий — індивід. соц. взаємодія (для досягне­н­ня особистих цілей індивіди повин­ні прагматично дотримуватися певних правил); третій — т. зв. обмежена солідарність (соц. поведінка, орієнтована на групу); четвертий — т. зв. вимушена довіра, прикладом функціонува­н­ня якої є етнічне під­приємництво, де довіра становить під­ґрунтя неформал. кредитів, послуг і контролю. Як джерело К. с., т. зв. обмежена солідарність по­стає не з цін­ніс. орієнтації чи індивід. взаєм. обмінів, а з ситуатив. реакції соц. групи на спільні про­блеми. Цей тип солідарності перед­бачає дотрима­н­ня чл. групи норм взаємопідтримки. У такому випадку сусп. етика виправдовує аморал. поведінку стосовно чужих заради блага своїх (по­двійна мораль) і сукуп. К. с. зменшується. Напр., дії політ. організацій часто спрямовані на досягне­н­ня бажаних цілей (солідарності) за рахунок ескалації ворожості до пред­ставників ін. етніч., мовних, реліг. спільнот. Також роз­різняють теорії К. с., які зважають на вплив суто екзоген. чин­ників у контекс­ті індивід. К. с., та теорії, що беруть до уваги вплив виключно ендоген. чин­ників, коли йдеться про макропідхід (су­спільство спри­ймають як Всесвіт). З огляду на плюралістичність типів груп. К. с., О. Демків ви­окремив також мезорівневий зріз. У цьому випадку носіями К. с. ви­ступають спільноти індивідів, які пере­бувають у межах більших систем, від­так їхній К. с. ви­значають як ендоген­ні, так і екзоген­ні чин­ники.

Завантажити статтю